Інферно
Шрифт:
Марта жестом підізвала його до вікна й подала телефон.
Ленґдон нерішуче взяв його й приклав до вуха.
— Роберт Ленґдон слухає.
— Пане, — звернулася до нього жінка ламаною англійською із сильним акцентом. — Я Еудженія Антонуччі, секретарка Іґнаціо Бусоні. Ви і я... Ми з вами зустрітися вчора вночі, коли ви прибувати до нашого офісу.
Ленґдон не пам’ятав нічого.
– Так?
— Мені дуже шкода казати вам це, але Іґнаціо... він померти від серця вчора вночі...
Ленґдон міцно стиснув телефон. «Іґнаціо Бусоні помер?!»
А жінка вже плакала,
— Іґнаціо дзвонити мені перед померти. Залишити мені повідомлення й казати, щоби ви його неодмінно почути. Я вам його прокрутити.
Ленґдон почув якесь шерехтіння, і за кілька секунд у його вухах зазвучав голос Іґнаціо Бусоні.
«Еудженіє, — сказав чоловік, важко дихаючи і явно долаючи біль. — Будь ласка, зроби так, щоби це повідомлення почув Роберт Ленґдон. Я потрапив у біду. Не думаю, що мені вдасться добратися до офісу. — Іґнаціо застогнав і надовго замовк. А коли знову заговорив, то голос його вже був слабшим. — Роберте, сподіваюсь, тобі вдалося врятуватися. Вони й досі переслідують мене... і я... мені дуже зле. Я намагаюсь викликати лікаря, але... — Знову настала довга пауза, схоже, Дуоміно збирав останні сили, а потім знову почувся його голос: — Слухай мене уважно, Роберте. Те, що ти шукаєш, надійно сховане. Для тебе брама відчинена, але мусиш поквапитися. Парадіз, двадцять п’ять. — Іґнаціо надовго замовк, а потім насилу вимовив: — Нехай тобі Бог помагає».
І на цьому повідомлення скінчилося.
Серце Ленґдона закалатало. Він збагнув, що тільки-но почув останні слова померлого чоловіка. Через те, що ці слова призначалися йому, не легшало. «Парадіз, двадцять п’ять? Для мене брама відчинена?» Ленґдон замислився. Яку браму мав на увазі Іґнаціо? Єдиним зі сказаного, що мало чіткий сенс і не підлягало сумніву, було те, що Дуоміно вдалося надійно сховати маску.
На лінії знову з’явилася Еудженія.
— Професоре, ви це розуміти?
— Так, дещо.
— Може, вам чимось допомогти? Щось зробити?
Ленґдон надовго замислився над пропозицією.
— Зробіть так, щоби цього повідомлення більше ніхто не почув.
— Навіть поліція? Бо до мене невдовзі прийде детектив, щоби взяти свідчення.
Ленґдон заціпенів. І поглянув на охоронця, який тримав його під прицілом пістолета. Професор швидко відвернувся до вікна, стишив голос і похапцем прошепотів:
— Еудженіє, це може здатися вам дивним, але заради самого Іґнаціо я хочу, щоби ви стерли те повідомлення й не казали поліції, що зі мною розмовляли. Вам зрозуміло? Ситуація дуже складна і...
Ленґдон відчув, як йому в бік встромився ствол пістолета, рвучко обернувся й побачив, що охоронець, який стояв за кілька дюймів позаду, простягнув вільну руку :іа телефоном.
На лінії запала тривала тиша, а потім Еудженія нарешті сказала:
— Пане Ленґдон, мій шеф довіряв вам... і я теж вам довірюся.
І вона перервала зв’язок.
Ленґдон віддав телефон охоронцеві.
— Іґнаціо Бусоні мертвий, — сказав він, звертаючись до Сієнни. — Він помер від серцевого нападу вчора вночі після того, як пішов із музею. — Ленґдон трохи помовчав. — Маска в надійному місці. Іґнаціо її сховав перед смертю.
«Парадіз, двадцять п’ять», — подумки додав він.
В очах Сієнни на мить спалахнула надія, але коли Ленґдон обернувся до Марти, її надія швидко змінилася на скептицизм.
— Марто, — мовив Ленґдон. — Я зможу повернути вам маску Данте, але для цього вам доведеться нас відпустити. Негайно.
Марта гучно розсміялася.
— Нічого такого я не зроблю! Це ж ви її викрали! Та й поліція вже прибула...
— Сеньйоро Альварес, — гучно перервала її Сієнна. — Мі dispiace, та non le abbiamo detto la verita.
Ленґдон вухам своїм не повірив. «Що вона верзе?! — Він (розумів її слова: “Вибачте, але ми повелися з вами нечесно”».
Марта була не менш здивована цією фразою, хоча значною мірою через те, що Сієнна раптом заговорила з нею швидкою й бездоганною італійською, та ще й без найменшого акценту.
— Innanzitutto, non sono la sorella di Robert Langdon (По-перше, я не сестра Роберта Ленґдона), — винувато заявила Сієнна.
розділ44
Марта Альварес позадкувала на хитких ногах, а потім склала на грудях руки й прискіпливо поглянула на молоду жінку, яка стояла перед нею.
— Мі dispiace, — продовжила Сієнна, і досі промовляючи швидкою й бездоганною італійською. — Le abbiamo mentito su molte cose. (Ми сказали вам багато неправди.)
Охоронець був ошелешений не менше за Марту, але пістолет не сховав.
Говорячи італійською, Сієнна швидко розповіла Марті, що вона працювала у флорентійському шпиталі, куди вчора вночі з’явився Ленґдон із вогнепальною раною голови. Вона пояснила також, що Ленґдон не пам’ятав анічогісінько з того, що трапилося з ним минулої ночі, тому професор не менше за Марту здивований тим, що побачив на відео, записаному камерою стеження.
— Покажи їм свою рану, — сказала Сієнна Ленґдону.
Коли Марта побачила шви під скуйовдженим волоссям
професора, вона мовчки сіла на підвіконня й на кілька секунд затулила обличчя руками.
Упродовж останніх десяти хвилин Марта дізналася не лише про те, що під час її чергування було викрадено посмертну маску Данте Аліґ’єрі, а й про те, що крадіями виявилися шанований американський професор і її флорентійський колега, якому вона повністю довіряла і який згодом помер. Більше того, молода жінка Сієнна Брукс, яку Марта вважала недалекою й малоосвіченою сестрою Роберта Ленґдона, насправді виявилася лікарем, що зізналася в брехні... та ще й зробила це швидкою й бездоганною італійською.
— Марто, — мовив Ленґдон низьким голосом, у якому івучали нотки розуміння. — Знаю, у це, можливо, важко повірити, але я справді абсолютно нічого не пам’ятаю з того, що трапилося вчора вночі. І гадки не маю, навіщо ми і Іґнаціо взяли ту маску.
Марта побачила по його очах, що він каже правду.
— Я поверну вам маску, — сказав Ленґдон. — Повірте мо- сму слову. Але я не зможу цього зробити, якщо ви нас не відпустите. Ситуація вкрай складна. І ви маєте нас відпустити, негайно.