Одинадцять хвилин
Шрифт:
— А ви коли-небудь розмовляли відверто зі своїм чоловіком?
Знову Хайді уникла прямої відповіді, сказавши, що то були інші часи. Тепер вона більше зацікавлена в тому, щоб ділитися з ним своїм інтелектуальним досвідом.
— Спробуйте подивитися на свій клітор, як на стрілку годинника, й попросіть свого партнера, щоб він пересунув її й поставив між одинадцятою та першою годинами, ви мене зрозуміли?
Атож, вона знала, про що каже її співрозмовниця, й не дуже з нею погоджувалася, мабуть, і книжка була далекою від повної істини. Та оскільки та заговорила про годинник, Марія подивилася на свій і сказала, що прийшла попрощатися, бо термін її перебування тут
— Не хочете взяти почитати цю книжку про клітор?
— Ні, дякую. Мені треба думати про інше.
— І не візьмете нічого нового?
— Ні. Я повертаюся на свою батьківщину, але хотіла б подякувати вам за те, що ви завжди ставилися до мене з увагою й розумінням. Може, ще колись побачимося.
Вони потиснули одна одній руку й побажали взаємного щастя.
Хайді зачекала, поки дівчина вийде, перш ніж утратити над собою контроль і стукнути кулаком по столу. Чому вона не скористалася з нагоди, щоб поділитися своєю таємницею, яка, судячи з усього, помре разом із нею? Якщо вже дівчина набралася сміливості запитати, чи вона коли-небудь зраджувала чоловіка, чому б їй і не відповісти, тепер, коли вона відкрила для себе новий світ, у якому жінки нарешті визнали, що досягти вагінального оргазму надзвичайно важко?
«Не так уже це й важливо. Світ — це не тільки секс».
Справді, секс не був чимось найважливішим у світі, але він був річчю достатньо важливою, авжеж був. Вона подивилася навколо себе; у дуже багатьох із тих тисяч книжок, які оточували її, розповідалося про кохання. То завжди була одна й та сама історія — хтось закохується, зустрічається, втрачає і зустрічає знову. Душі, що знаходять спільну мову, далекі краї, пригоди, страждання, тривоги, а проте дуже рідко буває, аби хтось там сказав: «Знаєш, друже, треба ліпше розуміти жіноче тіло». Чому книжки не говорять про це відверто?
Можливо, тому, що ніхто цим по-справжньому не цікавиться. Бо чоловік лише шукає для себе нових і нових пригод — він досі залишається мисливцем-троглодитом, що прагне лише задовольнити свій інстинкт відтворювана людського роду. А жінка? Щодо її персонального досвіду, то її бажання пережити добрий оргазм зі своїм партнером тривало лише кілька перших років; потім частота їхніх зносин різко зменшилася, а жодна жінка про це ніколи не говорила, бо думала, що так буває лише з нею. І вони брехали, запевняючи, ніби вже не спроможні задовольнити жадання свого чоловіка, бо він вимагає, щоб вони кохалися з ним кожну ніч. І своєю брехнею лише посилювали стурбованість інших.
І тоді вони намагалися думати про щось інше: дітей, кухню, розпорядок денний, домашнє господарство, рахунки, що їх треба було оплатити, про терпиме ставлення до амурних походеньок чоловіка, про поїздки на відпочинок, протягом яких вони більше піклувалися про своїх дітей, аніж про самих себе, збереження довірених їм таємниць — і навіть про кохання, але без сексу.
Їй треба було бути відвертішою з цією бразилійкою, яка здалася їй невинною дівчиною, що за своїм віком могла би бути їй дочкою, і ще неспроможною розуміти світ у його неприкрашеній правді. Іммігрантка, закинута далеко від своєї батьківщини, змушена виконувати якусь нецікаву для себе роботу, в чеканні чоловіка, за якого вона зможе вийти заміж, вдати, ніби пережила з ним кілька оргазмів, знайти собі в ньому опору, зробити свій внесок у відтворення цього таємничого людського роду, а потім геть забути про ці так звані оргазми, клітор, точку G (відкриту лише
Тому вона й не відповіла на її запитання: «А ви мали когось поза шлюбом?»
Ці речі помирають разом із людьми, подумала вона. Її чоловік завжди був обранцем її життя, хоча секс між ними давно перетворився на далекий спогад. Він був чудовим другом життя, чесним, великодушним, наділеним добрим гумором, він змагався з усіх сил, щоб утримати родину, й намагався, щоб усі, хто був під його опікою, почували себе щасливими. Це був справді ідеальний чоловік, про якого мріють усі жінки, і саме тому вона почувала себе так погано, згадуючи, що одного дня зажадала іншого чоловіка — і була з ним.
Вона добре пам’ятала, як вони з ним зустрілися. Вона поверталася з невеличкого міста Давос, що в горах, коли снігова лавина урвала на кілька годин залізничний рух. Вона зателефонувала додому, щоб ніхто не турбувався за неї; купила кілька журналів і підготувалася до довгого чекання на станції.
Саме тоді вона побачила поруч якогось чоловіка з наплечником і спальним мішком. У нього було волосся з просивиною, обпалена на сонці шкіра, і він був єдиний, хто, здавалося, анітрохи не переймайся відсутністю потяга. Навпаки, він усміхався й роздивлявся навкруги, шукаючи, з ким би погомоніти. Хайді розгорнула один із журналів, але — о, незбагненне життя! — її погляд швидко перестрів його погляд, і вона не встигла відвести очі достатньо швидко, щоб перешкодити йому підсунутися до неї ближче.
Перш ніж вона встигла— дуже чемно й люб'язно — сказати йому, що їй конче треба дочитати вельми важливу статтю, він заговорив. Сказав, що він письменник, повертається після однієї зустрічі, яка відбулася в Давосі, та що через запізнення поїздів він уже, мабуть, не встигне на зворотний авіарейс, яким мав вилетіти до своєї країни. Коли вони прибудуть до Женеви, вона допоможе йому знайти готель?
Хайді подивилася на нього: як людина може зберігати такий добрий гумор, після того як спізнилася на літак і мусить чекати на вельми незатишній залізничній станції, поки рух якось налагодиться?
Але незнайомець уже розмовляв із такою невимушеністю, ніби вони були давніми друзями. Розповідав про свої подорожі, про таємницю літературної творчості й, на її превеликий жах, про всіх жінок, яких він кохав і яких зустрів на своїй життєвій дорозі. Хайді лише іноді кивала головою, а він усе говорив і говорив. Час від часу просив пробачення за свою надмірну балакучість і просив, щоби вона розповіла бодай трохи про себе, але все, що вона могла сказати, помістилося у словах: «Я людина звичайна, в мені нема нічого особливого».
Зненацька вона зловила себе на тому, що їй хочеться, аби поїзд не прибув ніколи, ця розмова все більше її приваблювала, вона довідувалася з неї про речі, які приходили в її світ лише з романів. А що вони більше ніколи з ним не зустрінуться, то вона набралася сміливості (але згодом так і не змогла собі пояснити, чому це сталося) і почала розмову з ним на теми, що її цікавили. Вона переживає важкий момент у своєму шлюбі, чоловік весь час вимагає, щоб вона була поруч, і вона просто не знає, як їй поводитися, щоб він був щасливий. Незнайомець дав їй кілька цікавих пояснень, розповів одну бувальщину, проте йому вочевидь не хотілося розмовляти про її чоловіка.