Останнiй шанс (на украинском языке)

Бережной Василий Павлович

Онол пiдбiгла до ажурної мачти, важко хекаючи. Вхопилася за метал своїми нiжними руками i, задравши голову, закричала:

– Рятуйся! Швидше злазь, Аре, вони вже близько!

Ар не вiдповiдав. Це злякало дiвчину. Адже вона добре бачила крiзь кришталь його обличчя.

– Чуєш, Аре! Мерщiй тiкай! Це я, твоя Онол, чуєш!

Мовчанка.

Дiвчина безпорадно озирнулася навколо - ген там побiля якоїсь цилiндричної споруди жовтiє апарат, але нiкого нiде не видно! Що ж тут дiяти? I вона подерлась

на мачту. Терпли руки, страх забивав подих, а вона лiзла й лiзла.

На верхнiй панелi, як на полицi, лежав, неприродно вигнувшись, юнак. Авжеж, це - Ар. Вiн вчепився в якийсь цилiндрик, певне, боїться впустити.

– Любий...
– прошепотiла Онол, бачачи, як його ламає, скручує, кидає навзнак якась невiдома сила.
– Що з тобою, любий?..

Обличчя в нього перекошене стражданням, i пекучим болем.

– Не можна сюди... Злiзь! Не можна... Я зараз, зараз...

Онол злякалася ще дужче. Сяк-так злiзши додолу, сiла на пiсок i почала ждати. Що ж, певне, так уже записано в Книзi Буття: не бути їй з коханим. Тодi силою вiдiрвали її вiд Ара i тепер... Ось-ось з'являться на пагорбi грiзнi триноги цiєї бездонної бочки, i все.

Але триноги не з'являлися. Минала година за годиною, а їх не було!

Тодi Онол побiгла до узгiр'я, зiйшла на вершину i побачила... самi пiски пустелi. Де ж вони подiлись?

Ар, поволi спустившись iз мачти, лiг на пiску.

– Я знав: ти прийдеш...
– тихо говорив вiн лежачи.
– Неповторна моя, найкраща!

– Я так злякалася, коли побачила тебе... А де вони всi подiлися?

– Зараз вони коло пiдземелля.

– А як вони там опинилися?

Ар вказав на сiрий цилiндрик:

– Цей прилад... як би тобi пояснити?.. викривлює простiр.

– Справдi?

– Справдi, у фiзичному розумiннi. Це наш винахiд. Тiльки ним важко працювати...

– Я бачила...
– Онол схилилася до його обличчя i тернулася щокою його щоки.
– Вони до нас не доберуться?

– Сподiваюсь, нi.
– Юнак пiдвiвся i кивнув у бiк стартової естакади: А закiнчимо ракету, шугнемо в космос!

– У космос?

– На третю планету.

– А там же, кажуть, жахливi умови...

– Сподiваємось здибатись iз мислячими iстотами.

– I мене вiзьмете?

– Обов'язково.

Оам вчинив ще кiлька наскокiв на космодром, але щоразу його пiдручнi опинялися там, звiдки вирушали. Коли б це трапилось тiльки з ним самим, то, без сумнiву, його добрiсть збожеволiв би. Але ж iншi зазнавали того самого. Значить, щось траплялося насправдi. Але що воно, оте "щось"? Нiхто зрозумiти не мiг. Не знав Оам навiть, як повiдомити вищi щаблi про цю неймовiрну пригоду, отож i не квапився.

А на космодромi вирувала напружена робота. Юнi ентузiасти космiчних

польотiв, керованi старим Ру, працювали i вчилися, вчилися i працювали. Навiть їли на ходу, хоча красуня Онол i ремствувала.

Конструктор бачив, як успiшно посувається монтаж космiчного корабля, i очi його повнилися радiстю. Тюремник Оам, мабуть, не впiзнав би його. Енергiйний, рухливий, Ру нiби скинув iз себе десятки рокiв. Робота пiшла ще успiшнiше, коли Ру сконструював дистанцiйнi автоматичнi приводи для керування "цилiндрами простору", якi вони встановили з чотирьох бокiв. Тепер самовiдданий Ар не корчився на мачтi, а працював разом зi своїми товаришами. Цилiндри самi стежили за наближенням ворогiв i одразу вмикалися, як тiльки тi вступали у зону їхньої дiї. Переконавшись, що силою до космодрому не пробитися, Оам наблизився до небезпечної зони, розташувався в пiсках i почав за допомогою пiрамiдок викликати Конструктора Ру. Все-таки йому кортiло хоч якось розiбратися в подiях. Довго, дуже довго на виклик не було нiякої вiдповiдi. Оам терпляче ждав. Зрештою пiрамiдка обiзвалася:

– Що потрiбно Синовi Пiтьми?

Оам не на жарт обурився: замiсть "ваша добрiсть", як то належить по закону, його безцеремонно названо "Син Пiтьми"!

– Я даю можливiсть вам добровiльно повернутись. I вiдпустiть Онол. Це останнiй шанс!

– Доведеться вам трохи почекати, поки ми не закiнчимо своєї роботи.

– Що ж ви робите?

– О, це дуже складнi речi для ваших розумових здiбностей! Та коли вас цiкавить...

"Вiн знущається з мене!
– подумав Оам, стискуючи пiрамiдку.
– Ну, зажди, пiймаєшся менi, живцем замурую..."

– ...Можу повiдомити: ми готуємося до космiчного польоту.

– Що?!
– вiд подиву, обурення i гнiву в Оама заколихався живiт.
– Це тяжкий злочин! Хiба забули постанову Вершини Мудростi? Як ви смiєте навiть думати про це?

– Бач, цього ви нiколи не збагнете. Це вiчне поривання духу, вiчне прагнення до пiзнання. I це таки у нас останнiй шанс, бо ви вiдiбрали бiльшу частину мого життя. Якщо я не встигну пiдготувати молодь... Але ми впораємось, i на третю планету таки прибудуть гостi! I Онол у тому числi.

Голос умовк. Тюремник з хвилину сторопiло дивився на пiрамiдку, а потiм спересердя пожбурив її у бiк причаєного космодрому, зблиснувши на сонцi, пiрамiдка зробила петлю i, вiдлетiвши назад, бухнула Оама в живiт. Проте йому не заболiло, вiн тiльки погладив мiсце удару.

Довго ще сидiв наглядач на пiску, марно силкуючись збагнути суть того, що почув од Конструктора Ру: "Поривання духу, прагнення до пiзнання... Нащо цi химери? Хiба харч, багатство, влада - не головне?.."