Пігмаліон

Шоу Бернард Джордж

ЕЛІЗА (із чарівною грацією, чим приводить господиню прийому в захват). Доброго вечора. (Іде в прийомну залу).

ГОСПОДИНЯ ПРИЙОМУ. Це ваша прийомна дочка, полковнику? Я певна, вона стане окрасою вечора.

ПІКЕРИНҐ. Ви такі люб’язні, що запросили нас обох. (Відходить).

ГОСПОДИНЯ ПРИЙОМУ (до НЕПОМУКА). Вивідайте все про неї якнайдокладніше.

НЕПОМУК (кланяється). Так, ваша світлість. (Іде до гостей).

ГОСПОДАР

ПРИЙОМУ. Вітаю вас, пане Гіґінс. Сьогодні у вас буде конкурент. Як сам він каже, ваш учень. Він справді чогось вартий?

ГІҐІНС. Він здатний вивчити мову за два тижні. Володіє кількадесятьма. Проте особливим розумом не відзначається. А як фонетист — цілковитий нездара.

ГОСПОДИНЯ ПРИЙОМУ. Вітаю вас, професоре.

ГІҐІНС. Доброго дня. Уявляю, як це нудно — повторювати одне й те саме. Даруйте, що зайвий раз потурбував. (Іде далі).

У залі для прийомів та в суміжних вітальнях світський раут у повному розпалі. Входить ЕЛІЗА. Вона в такій напрузі, що це більше схоже на появу сновиди, ніж на світський дебют. Гості уривають розмови, щоб поглянути на неї, захоплено обговорюють її сукню, прикраси та її незвичну привабливість. Молодші навіть попідводилися з місць, аби краще її розгледіти.

ГОСПОДАРІ ПРИЙОМУ з’являються з боку сходів і спілкуються з гостями. ГІҐІНС із виглядом похмурої байдужості долучається до їхнього товариства.

ГОСПОДИНЯ ПРИЙОМУ. А ось і професор Гіґінс: він нам усе розповість. Професоре, що ви можете сказати про цю чарівну юну леді?

ГІҐІНС (похмуро). Про яку?

ГОСПОДИНЯ ПРИЙОМУ. Ви добре знаєте, про яку. Кажуть, у Лондоні вже давно не бачили такої чарівної вроди — відколи в театрах публіка ставала на стільці, щоб подивитись на пані Лангтрі. [24]

24

Лілі Лангтрі (1852–1929) — англійська актриса.

НЕПОМУК підходить до них, назбиравши чимало цікавих подробиць.

ГОСПОДИНЯ ПРИЙОМУ. Ну ось, нарешті й ви, Непомук. Ви все вивідали про юну леді?

НЕПОМУК. Так, мені уже все відомо. Вона видає себе зовсім за іншу.

ГОСПОДИНЯ ПРИЙОМУ. Та що ви кажете?! Не може бути!

НЕПОМУК. Так, так! Мене їй не ошукати. Її справжнє прізвище не Дулітл.

ГІҐІНС. Чому?

НЕПОМУК. Тому, що Дулітл — англійське прізвище. А вона не англійка!

ГОСПОДИНЯ ПРИЙОМУ. Не може бути! Її вимова — бездоганна.

НЕПОМУК. Аж надто бездоганна. Де ви бачили англійку, яка б так правильно розмовляла англійською? Так розмовляють лиш іноземки, яких спеціально цього навчають.

ГОСПОДИНЯ ПРИЙОМУ. По правді, мене й саму стривожило це її «Доброго веЧора». Директорка школи, де я вчилася, вимовляла це точно так само, чим лякала мене до смерті. Але якщо вона не англійка, тоді звідки ж вона?

НЕПОМУК. Вона з Угорщини.

УСІ ДОВКОЛА. З Угорщини!

НЕПОМУК. Так, так! І до того ж, із королівського роду. Я сам угорець благородної крові. Мене не одуриш.

ГІҐІНС. А ви пробували заговорити з нею по-угорському?

НЕПОМУК. Звичайно! Але вона виявилась надто розумною. Вона сказала: «Будь ласка, розмовляймо англійською: я не розумію французької». Французької! Вона вдає,

ніби не відрізняє угорської від французької! Такого не може бути! Виходить, вона знає обидві ці мови!

ГІҐІНС. І походження в неї королівське? А як ви це визначили?

НЕПОМУК. Інстинкт, пане вчителю, інстинкт. Лише мадяри відзначаються такою граційністю манер, такою рішучістю в погляді. Не маю жодного сумніву: вона — принцеса!

ГОСПОДАР ПРИЙОМУ. А що ви на це, професоре?

ГІҐІНС. Я б сказав, що це — проста дівчина з Лондона. Судячи з усього, це Друрі-Лейн. Просто з нею попрацював фахівець.

НЕПОМУК. Ха-ха-ха! Ой, учителю, учителю! Та ви просто зациклені на кокні. Лондонські нетрі — для вас цілий всесвіт.

ГІҐІНС (до господині прийому). А як ви гадаєте, ваша світлість?

ГОСПОДИНЯ ПРИЙОМУ. Я абсолютно згодна з Непомуком. Вона щонайменше принцеса.

ГОСПОДАР ПРИЙОМУ. Можливо, і не повнокровна, а від змішаного шлюбу. Проте, без сумніву, у ній тече королівська кров.

ГІҐІНС. Я, однак, залишуся при своїй думці.

ГОСПОДИНЯ ПРИЙОМУ. Професоре, ви не виправний.

Товариство розходиться, залишаючи ГІҐІНСА на самоті. До нього підходить ПІКЕРИНҐ.

ПІКЕРИНҐ. А де Еліза? Не лишаймо її саму.

Підходить ЕЛІЗА.

ЕЛІЗА. Мені вже несила цього терпіти. Тут усі просто не зводять із мене очей. Щойно якась літня пані сказала, що я розмовляю, як королева Вікторія. Мені дуже прикро, якщо через мене ви програєте свій заклад. Я зробила все, що могла, але мені ніколи не стати схожою на цих людей.

ПІКЕРИНҐ. Що ви, моя люба! Ви аж ніяк не програли! Навпаки! Ви удесятеро перевершили наші сподівання!

ГІҐІНС. Ходімо звідси! Маю досить балачок із цими дурнями.

ПІКЕРИНҐ. Еліза стомлена. Я голодний. Ходімо десь повечеряймо!

ДІЯ ЧЕТВЕРТА

Кабінет ГІҐІНСА на Вімпол-стріт. У кімнаті нікого немає. Камін не розпалено. Годинник на каміні б’є північ. Надворі погожа літня ніч. Зі сходів лунають голоси ГІҐІНСА й ПІКЕРИНҐА.

ГІҐІНС (гукає вниз до ПІКЕРИНҐА). Послухайте, Пік! Замкніть, будь ласка, вхідні двері. Я більше нікуди не виходитиму.

ПІКЕРИНҐ. Гаразд. Чи пані Пірс може йти спати? Нам сьогодні вже нічого не знадобиться?

ГІҐІНС. Звісно, ні. Хай лягає.

ЕЛІЗА відчиняє двері й, осяяна світлом з холу, постає в дорогих прикрасах та розкішному вечірньому вбранні, в якому щойно виграла ГІҐІНСІВ заклад. Підходить до каміна і вмикає світло. Видно, що вона стомлена: блідий колір обличчя, сповненого трагізму, різко контрастує з темними очима й волоссям. Вона знімає плащ, кладе його разом із рукавичками й віялом на рояль — і мовчки опускається на лавку. Невдовзі з’являється ГІҐІНС у вечірньому костюмі, плащі й циліндрі. В руках у нього домашня куртка, яку він відшукав надолі. Циліндр і плащ він кидає на журнальний столик, потім вивільняється зі смокінга.

Вдягає домашню куртку — і втомлено падає в крісло біля каміна. За ним входить ПІКЕРИНҐ, теж у вечірньому костюмі. Знімає циліндр, плащ і вже мало не кидає їх на одяг ГІҐІНСА, одначе похоплюється.