Пів'яблука
Шрифт:
Замовчали. Було чутно, як за стiнкою диктор енергiйною скоромовкою говорив: «22 серпня нацiональна збiрна України у рамках пiдготовки до вiдбiрних матчiв Євро-2008 зiграє у Києвi товариський матч з коман…»
— Ну от i добре, — подала голос Галя. — Давайте нарештi продумаємо нашi гардероби. У чому будемо?
Дiвчата здивовано подивилися на неї: кого-кого, а її проблема, що одягнути, нiколи особливо не бентежила. На вiдмiну вiд Iрини та Луїзи.
— Гаразд, — озвалася й Iрина. — Принаймнi Сонька-старша буде на сьомому небi вiд цiєї новини. Що ж до одягу, то… Думаю, це буде така собi мiнi-колекцiя в одному дусi, у… нiжно-пiсочнiй та… блакитнiй
Коли вийшли проводжати Iрину до ворiт, зорi на небi були великi i чистi, немов у Карпатах.
— А де Мала Ведмедиця? — запитала Iрина. — От Велика, а де Мала? А, бачу-бачу. А он Полярна зiрка… Чумацький Шлях… А бiльше я на небi нiчого не знаю. Яка краса, дiвчата!
…Уранцi, щойно Галя вiдчинила навстiж вiкно, як кiмнату заполонили пахощi саду, мокрого вiд нiчного дощу, чорнобривцiв на пiдвiконнi та голос Вiктора.
— …тримати в тонусi, у напруженнi. Дасиш бабi послаблення, розпустиш бiля неї нюнi — все! Вилiзе на голову.
Голос її чоловiка лунав з вiдчиненого внизу вiкна.
— Найбiльша помилка мужика, — далi вiв голос, — показати жiнцi свої почуття. Приховувати, i то подалi! Почуття данi для того, аби їх приховувати.
— Кожен живе як знає, - це вже був голос Курича. — Я думаю iнакше: дай жiнцi на копiйку, вона на гривню вiддасть. У них природа така, вторинна. Вiддає бiльше, анiж отримує… Ти постiйно з Галкою у протистояннi. А для чого? Який сенс? Результат той самий: ви — разом. Для чого ж тодi гризти одне одного? Не чекай нiчого, просто давай. Результат тебе вразить.
Щось гримнуло внизу, покотилося.
— До дiдька! Знову попiкся! — вигукнув Курич. — Завжди кава тiкає. Де шмата?… Де бутель з мiнералкою?… Жодного разу ще не вдалося зварити каву, аби вона не втекла. Давай спочатку. Гей, що за аромат?… Кузько, це ти?… У-у, чемний хлопчик! Повнi пелюшки. Ходiмо митися, козаче…
Галя повернулася до ноутбука. Але знову увiйти у роботу не вдалося. Перечитала те, що написала у ранковi години. Нi, погано. Треба переписати цей епiзод. А може й викинути взагалi… Чого Вiктор приїхав? «Баби, баби…» Ненавиджу цей зневажливий зверхнiй тон. Колись не могла зрозумiти: звiдки це в ньому? Чому один на один вiн може бути уважним i нiжним, а на людях — нiколи. Поводиться так, нiби весь час себе контролює. Лише проживши з ним багато рокiв, вона нарештi зрозумiла. Це вiд матерi йшло, вiд його ставлення до власної матерi. Свекруха — сувора жiнка, профспiлкова активiстка, виростила дiтей, придiляючи їм мiнiмум часу. Не називала їх нiжними iменами, не пестила, не обнiмала, не цiлувала, казок не читала, порожнiми балачками не займала. Вiктор був недолюбленою дитиною, iз задавненими, схованими глибоко у пiдсвiдомостi комплексами. Тому у дорослому життi намагався взяти реванш. Вiд дружини вимагав перш за все уваги. Був переконаний, що жiночу увагу треба брати силою. Жiнка має давати, чоловiк — брати. Заслужила — маєш до себе добре ставлення. Не заслужила — вибачай.
Без неї Вiктор додому не поїде, це зрозумiло. Бракувало лише влаштувати у Куричiв з’ясування стосункiв. Треба збиратися додому. Зараз приїдемо, i вiн поводитиметься так, немов нiчого не сталося. Бо послухалася, тобто «заслужила» добре ставлення до себе…
Ще хвилин iз десять намагалася працювати, але тiльки зiпсувала епiзод i вимкнула ноутбук. Спустилася вниз, налаштовуючи себе на нейтральний настрiй, аби не псувати ранок друзям, якi надали їй притулок для спокiйної
Вiктор сидiв перед високим дитячим крiслом, рукави сорочки засуканi, невмiло тримав ложку з кашею. Сонька слухняно вiдкривала рота, пакувала кашу i слухала дядька, який старанно декламував:
Падав снiг на порiг,
Кiт злiпив собi пирiг,
Поки смажив, поки пiк,
А пирiг водою стiк…
Вiктор замовчав. Сонька уважно дивилася на нього з набитим ротом, не жуючи.
Кiт не знав, що на пирiг
Треба тiсто, а не снiг! —
закiнчила Галя.
Вiктор озирнувся. У нього була дуже хороша усмiшка в цей момент.
— А ти не пам’ятаєш, як там спочатку в iншому вiршику? — запитав вiн. — Закiнчення таке:
Маленький сiрий зайчику,
ходи-ходи до нас,
Бу-бу, бу-бу… ялинонька
горить на весь палац.
— Не пригадую, — усмiхнулася Галя. Вiд роздратування залишився лише легкий слiд. — Якийсь репертуар у тебе не сезонний. Про лiто нiчого не пам’ятаєш?
— Нi, тiльки про Новий рiк.
— Дай їй запити, вона ж усе за щiчками тримає, як ховрашок.
Вiктор пiднiс дiвчинцi до рота пластмасове горнятко-непроливайку. Сонька присмокталася, скосивши оченята на Галю.
— Чому ти таким рiдко буваєш?
— Яким — таким?
— Нормальним. Добрим.
— А чому ти менi дiвчинку так i не народила?
— Чим тобi нашi хлопцi поганi?
— Я не кажу, що хлопцi поганi. Я кажу, що дiвчинку не народила. Нiчого, Сергiй це скоро виправить, я думаю.
— Що виправить?… Який Сергiй?…
— Наш. Вiн сьогоднi не ночував удома. Залишився у своєї дiвчини. У нього, виявляється, дiвчина є… Не встигнемо отямитися, як матимемо внукiв. Цiлком реальна перспектива.
— Чого ти мене лякаєш?
— Сам боюся.
— А Вiтька що?
— А Вiтька робив вчора зi мною заготовки для долми. Зробили фарш, соковитий, як має бути: цибулi поклали стiльки ж, скiльки м’яса. Зараз у Куричiв нарвемо виноградного листя i накрутимо вдома. Ви що, не любите долми?… Просто у вас не вмiють готувати долму!..
Сiв на свiй улюблений коник: цитування старих радянських фiльмiв-комедiй. Сонька зробила «пф-фе», i уся каша, напхана за щiчки, опинилася у неї на слюнявчику та на обличчi Вiктора. Вiн протер очi, весь залiплений вiвсянкою, i коли Галя вiдсмiялася, сказав:
— Я посудомийну машину купив…
20 Хрестини
В обiдню перерву Iрина зазирнула до своєї електронної поштової скриньки. Однокласниця Валя Гевелiнг написала короткий лист: «Маю адресу i телефон Сашка. Вислати?» Серце впало, пiдстрибнуло як м’ячик, закалаталося, збившись з ритму. З хвилини на хвилину мала початися примiрка. Вiдповiм через годину, вирiшила Iрина. I «зашилася» у справах до вечора.
А ввечерi приїхали свої на примiрку вбрання до хрестин, i серйозна справа перетворилася на веселий балаган. Андрiй привiз шампанське. Iгор Курич хотiв бiгти за чимось мiцнiшим та закускою. Iрина зупинила: експромт — так експромт. Витягнула з холодильника баклажанову iкру, на приготування якої мала вчора натхнення.