Пешки в чужой игре. Тайная история украинского национализма
Шрифт:
Другий акт доларової афери розігрався вже у 1948 році — тоді, коли насправді дійшло до розриву між Бандерою і Лебедем, тобто між 3Ч ОУН і ЗП УГВР.
На той час Бандера, не потрапивши викинути Лебедя і Гриньоха з крісел обер-резидентів американської політичної розвідки, робив різні кроки, щоб позбавити їх грунту під ногами.
А щоб насолити політичній розвідці, яка взяла їх обох під свої опікуючі крила, Бандера вирішив доручити своїм представникам налагодити зв’язки з американською військовою розвідкою.
На той час представники Бандери могли дістатися до військової розвідки тільки через колишніх «союзників»
Своїм головним представником в торзі з розвідкою Бандера, за порадою свого побратима Тюшки Осипа, призначив Марійку Рибчук, яка на той час була вже дружиною судді 3Ч ОУН. Він доручив їй заступати інтереси 3Ч перед головним резидентом американської військової розвідки, колишнім офіцером гітлерівського Абверу Голіном.
В цьому може й не було б нічого дивного, коли б не враховувати того, що Марійка Рибчук була агенткою Голіна ще під час війни, а після війни стала його «оком і вухом» в середовищі 3Ч ОУН, вступивши за його дорученням у члени 3Ч. Вона навіть вийшла заміж за одного з чолових бандерівців — доктора Рибчука, добившись не тільки титулу «фрау доктор», але й доступу до найінтимніших таємниць в оточенні Бандери.
Таким чином, цей бандерівський «дипломат» у спідниці здійснив, як здається на перший погляд, неможливе — в одній особі вмістив дві: як резидентка Голіна — Рибчук заступала його інтереси перед Бандерою і проводом 3Ч, як представник Бандери — репрезентувала його і провід 3Ч, їх «інтереси» перед Голіном і американською військовою розвідкою.
За рештки краєвих звітів, одержаних по війні від Шухевича з України, які були в розпорядженні Бандери і які ще Лебедь не встиг перепродати американській політичній розвідці, «фрау доктор» приносила долари від Голіна, затримуючи собі тільки скромних 10 відсотків (як було зазначено в «договорі» між нею і Бандерою). Проте ці звіти були застарілі. Треба було спішно готувати кандидатів на розвідників, які могли б забезпечити американців новою розвідочною інформацією. За кожного кандидата, якого Голін мав дістати, «фрау доктор» обіцяли платити окремо солідний куш.
Саме тоді назріла конечність висилки зв’язкових до Шухевича. Отже, Бандера задумав сполучити «необхідне з корисним», тобто за кожного зв’язкового витягнути у Голіна ще додаткового баришу.
Але слід зауважити, що висилка зв’язкових у край належала до компетенції референта крайового зв’язку. На той час Бандера доручив мені керівництво референтурою крайового зв’язку при проводі 3Ч. Через те йому не залишалось нічого іншого, як відкрити мені всі таємниці, що стосувались його зобов’язань по відношенню до «фрау доктора» та Голіна.
Звичайно, я, вірний своїм переконанням, зложив протест проти такої ганьблячої співпраці. Але мій голос був голосом волаючого в пустелі, та ще й Бандера спритно заатакував мене аргументами, які тоді виглядали досить слушними. Він виклав справу так, ніби провід 3Ч мусив на той час більше, ніж будь-коли, побудувати постійно діючу зв’язкову лінію до проводу ОУН в краю і, отже, мусив вислати туди вишколених радистів з потрібною радіоапаратурою тощо. А все це вимагало відповідного технічного спорядження, яке могли
Сам Бандера змалював мені катастрофічний стан каси. Я знав, що на висилку людей до краю я не вижебраю від нього ні сантима. А в той час я був того переконання, що потреби ОУН вимагають щоб зв’язкова лінія була чинна, щоб зв’язкові пішли до краю. Мені нічого не залишалось робити, як погодитися з ним.
Все ж таки я добився від Бандери запевнення, що Марійка Рибчук не матиме права виступати перед Голіном, як офіційний представник 3Ч, а як приватна резидентка… і що члени, які будуть представлені на вишколи до Голіна, насправді ніколи не підуть в край як американські шпигуни. Але це були тільки запевнення і нічого не варті обіцянки, які він і не думав виконувати. Йому потрібні були гроші на купівлю рибної фірми в Аугсбургу, щоб нею заткнути пельку чоловікові своєї невідступної наложниці Марійки Мицик-Гарабач.
…Так! Адже всі гроші, які передавала «фрау доктор», Бандера наказав передавати Євгенові Гарабачеві, якого встиг призначити фінансовим референтом на місце Климишина. Гарабач купив на них на своє ім’я торговельну фірму, яка носила назву «організаційної». Проте, минуло небагато часу, як цей дипломований злодій «догосподарювався» до того, що фірма стала перед банкрутством. Для виходу з цього положення Бандера загарбав для Гарабача навіть і ті всі гроші, які дав Голін на висилку групи розвідників до краю. Ці долари Гарабач зачислив на своє особисте конто, як аліменти для старшого синка, який, як перешіптувались, мав на борідці таку саму ямку, як і у провідника усієї ОУН. А фірма все ж пішла з молотка, залишивши 3Ч ОУН ще й борги, пороблені Гарабачем.
Зв’язковим, які йшли на Україну, Бандера влаштував у лісі прощальну відправу, «обдарував» їх двогодинною «патріотичною» промовою, потиснув кожному руку і наказав начальникові своєї особистої охорони Банясові Михайлові дати кожному по пачці фальшивих доларів.
А коли за короткий час після того, за доносом Лебедя і Гриньоха, американці організували засідку на кордоні на цих зв’язкових, коли при арештованих були знайдені фальшиві долари і Бандера опинився віч-на-віч перед небувалим скандалом, він наказав мені: «Все мусить закінчитись на вас!» Іншими словами, я повинен був брати на себе всю відповідальність за друкування фальшивих доларів, притому в друкарні, про існування якої я навіть не підозрював… Повинен був іти далі в життя з ганьблячим тавром кримінального злочинця, фальшівника доларів.
…Чи ж не «геніальний» вихід з претяжкого стану, гідний справжнього провідника всієї ОУН?..
Але чи зумів він цим наказом, даним мені, уникнути того колосального скандалу, справжнім автором якого був Микола Лебедь і в роздмухуванні якого Лебедь був особисто заінтересований?..
Ось яким лицемірним способом використав своє дітище — фальшиві долари — цей «Ярополк окаянний» під час гризні за місце першого обер-резидента американської розвідки.
Про підготовку і відхід кур’єрів на Україну Лебедь докладно знав і був навіть інформований, незважаючи на явні розходження та конфлікт з Бандерою. (До речі, підбір кур’єрів та їх підготовку спочатку здійснювали його прихильник Антонович, який до мене очолював крайовий зв’язок, і Пришляк. Перебираючи референтуру, я перебрав і цих зв’язкових від Антоновича).