По-модньому
Шрифт:
Дзвонарська. Тепер уже алілуя!
Вареник. Ну, приймав і питав мене уже предсідатель, як свого, уже, значить, запанібрата.
Зінька. Як же, тату?
Дзвонарська (до Зіньки). Папонько... (Варенику). Ох, думаю, і вожделеніє було!
Вареник. Стало буть, тошно. Сам почепив мегдалію, предсідатель би то! О?! Ще мене під руку... О?! Зайдіть, просить, на чайок!
Дзвонарська. На чайок?
Зінька.
Вареник. Що ж там за штука? Гм! Приходжу. Ведуть мене, садовлять... Зараз чай з тим, як його?..
Дзвонарська. З кізляркою, певно? Мій покійничок уживав було завжди після добрих похорон.
Вареник. Ні, ні!
Дзвонарська. А-а, з ромом?
Вареник. Та ні!.. Ах ти, господи! З конякою.
Наталка. З живою?
Вареник. Тю, дурню! Такий напиток!
Дзвонарська. І доходять же, прости господи, до всякого способу!
Вареник. Ну, стало буть, випили так тільки... звісно, душа міру зна! А далі обідати... ну, тут уже ми смикнули всякого, аж досі джмелі в усі... Я Юрію Митровичу, предсідателю б то, і грошенят визичив...
Дзвонарська. Ну, вже без того не можна! Мовляв, хто маже, то й їде... да не оскудіваєш мошницею!
Зінька. Ох, тату, то вони за гроші й хапаються!
Вареник. От, вигадай! Гроші грошима, а Гаврило Потапович Вареник Вареником! Ще, може, й самі смикнемо в дворане.
Дзвонарська. Та ось і для Зіновії я привезла дворанина... з мамонькою будуть...
Вареник. О! Невже? Так треба ж прийняти?
Дзвонарська. Авжеж, по-модньому.
Вареник. Предводительський?
Дзвонарська. Еге ж! Що я казала... ще навіть далекий родич їм...
Зінька. Тату! Я не хочу заміж за панича!..
Вареник. Ото вигадай: «Не хочу!»
Зінька. Мені страшно за жениха...
Вареник. Чого? Не маненька!
Дзвонарська. Та він же чиновник настоящий, не хвальшивий: січас і начальникує, й писарює,- благородно і чинно.
Зінька (крізь сльози). Бог з ним! Він на гроші ластиться...
Вареник. На гроші?! Такий і Вареник, щоб проковтнули? Подавляться!
Дзвонарська. Скажіть на милость? Таке щастя, а вона... І благородний, і чиновний, і багатий; то я обладнала!
Зінька. Так самі б і виходили!
Дзвонарська. І пішла б, з великим восхощенієм: помилуйте
Вареник. А дочка чия?! Варениця, та ще з сметанкою.
Дзвонарська. Сьогодні предводитель буде сюди з поміщиками: всі шуткують, що вже стало буть, у самого Вареника поїмо настоящі вареники...
Вареник. Обіщались приїхати на вареники? О?!
Дзвонарська. То-то, видите, що всі вони жалають побрататись, а не за гроші тільки...
Вареник. Так дивіться ж, щоб було гаразд! Біжи ж, Зінько, до Вівді, порядкуй, а ти, Наталко, скакай до батюшки за посудою та й їх проси!
Наталка. А гостинця?
Вареник. А, мазана! Збігай, то дам!
Зінька у дверях щось шепче Наталці на вухо одходячи.
Вареник і Дзвонарська.
Дзвонарська. Скільки-то у вас сьогодні досточтимого миру буде! Треба ж помодніще прийняти!
Вареник. Та ти уже, Власівно, дай лад і Зіньку укоськай, щоб не брикалась. Ти уже коло тих мод, приміром будучи, хоч хвостом махала...
Дзвонарська. Та я Зіньку присоглашу; я оце купила по случаю модні прибори,- двадцять п’ять карбованців дала!
Вареник. Добре, верну.
Дзвонарська. Я, Гаврило Потаповичу, бачила таки, мовляв, тьму тем! Потрапимо, будемо говорити, і оноралам, і протодияконам.
Вареник. Та й гаразд! А подай-ке лиш з полиці оту пляшечку і чарку: ми пока що на потуху смикнем!
Дзвонарська достає.
Тільки оті звички і поведенції панські не по душі мені!
Дзвонарська (наливаючи). Бозна-що! Як-таки вам таке тепер і провадити?
Вареник (п’є і наливає їй). О! Та не то, стало буть, що не по душі... Викушайте! Бо, конешно, скажемо, приміром будучи, і ми не з клоччя, а з сиру та тіста... Хе-хе-хе! А тільки виходить діло не по кістках!
Дзвонарська. Дай же боже! (Підморгує). Істинно: кісточкам і сурелям [2] нашим краще вже тепле містечко та спокій. (Випива).
Вареник. Ще поки бог гріхам терпить! О! (Подає). Смикни!
Дзвонарська. Та я на радощах і уп’юсь!..
2
– Сурелі - великі кістки.