Посол Урус-Шайтана
Шрифт:
— О аллах! — простогнав я, вражений звісткою в саме серце. — Невже це правда?
— Правда, ага, — підтвердив яничар. — У нас тільки й говорять про це після розгрому спагіїв у долині Бялих скель.
Младен плеснув у долоні. Ввійшли гайдуки і вивели полоненого.
— Тепер мені зрозуміло, — сказав Младен, коли зачинилися двері, — чому Гамід стріляв у тебе і чому він видав усі ваші таємниці... Ми захопили військову касу — вона порожня. Очевидно, Гамід чи ще перед походом, чи після того, як погодився іти разом з тобою до бейлер-бея, викрав гроші, а щоб замести сліди, вирішив звалити все на нас. Він розрахував точно: гайдуки за такі важливі відомості його не вб'ють, зате під час нападу на полк розграблять полкову касу, і він сховає кінці в воду. А щоб відвести підозру від себе, він намагався убити тебе, щоб потім безкарно обвинуватити в зраді... Хитро?.. Викрадення Ненка і Златки, що теж було ним добре обдумане, ще більше допомогло йому. Тепер його вітають як героя. Ще б пак, — полонив дітей гайдуцького воєводи, забив двох гайдуків і сам вирвався з ув'язнення! Йому вірять, бо нема підстав не вірити, і нагороджують, підвищують у чині і навіть видають грошову допомогу для придбання одягу, зброї і коня... А тебе вважають зрадником.
— Клянусь небом, я відомщу йому! — вигукнув я, уявляючи, яким нелюдським мукам піддам свого ворога, коли спіймаю. — Младене, дай мені зброю! Дай мені коняі Я повинен викрити і покарати негідника!
Але Младен остудив мій запал.
— Тебе зразу ж схоплять яничари. Не треба поспішати. Треба все обдумати... Я теж палаю бажанням якнайлютіше помститися над Гамідом за дітей. Я вже дав наказ вірним людям, щоб вони вислідили його і вбили, як собаку! Якщо і ти візьмешся за цю справу, то я впевнений, що Гамідові недовго залишилося жити... Але ти не можеш з'являтися відкрито в ставку бейлер-бея, де, напевно, перебуває Гамід. Тобі треба змінити зовнішність. Так змінити, щоб найближчий товариш не впізнав.
Младен говорив розумні речі. Я слухав уважно. І тут мені спало на думку стати дервішем або краще меддахом. Я знав безлічпісень, казок, легенд, вмів добре грати на сазі [35] , і мені легко було зіграти цю роль. Потрібно тільки відпустити бороду і підібрати відповідний одяг та саз. Я сказав про це воєводі, він схвалив мій задум.
Словом, з часом я став справжнім меддаха. У високому кауці [36] і поношеному джеббе [37] , в стоптаних чарухах [38] з телячої шкіри, з торбою за плечима, в якій лежав саз і кілька ячних коржів, зарослий густою чорною бородою, таким я вийшов якось темним ввечері із замку воєводи і попрямував у Загору.
42
Магомет Авджі (Мисливець) — султан Магомет IV.
43
Бурса, колегіум (лат.) — навчальні заклади в старовину.
44
Варпет (вірм.) — майстер.
45
Аллах екбер (тур.) — великий Аллах.
Там я переконався, що мене дійсно звинувачують у зраді і що за мою голову, як і за голову воєводи Младена, від імені беглер-бея обіцяна велика нагорода.
Там я вивідав, що Ненка беглер-бей спочатку хотів посадити на кіл, щоб завдати воєводі удар в саме серце, але чомусь передумав і відіслав в Стамбул, в корпус яничарів, де з маленького болгарина могли зробити відданого захисника Османської імперії. Про Златку ніхто нічого не чув.
В одному я не мав успіху ніде не міг розшукати Гаміда. Він як крізь землю провалився. Видно, передчував небезпеку і тимчасово зник з Загори. Я обережно розпитував про нього у яничарів і спагі, у торговців і слуг беглер-бея, але ніхто не знав, куди він подівся, хоча багато хто бачив його при дворі беглер-бея тижнів два чи три тому.
Після цього я майже три роки бродив по Болгарії в пошуках свого ворога. Не було того полку або застави, де б я не побував, не було тієї дороги, по якій би я не пройшов. Але все марно! Гамід як у воду канув.
І тоді я вирішив обійти всю країну, починаючи зі Стамбула до найвіддаленіших куточків її. Усюди я розпитував, дивився, слухав. Ніщо не проходило повз мою увагу. Так минуло ще кілька років. І нарешті я знайшов того, кого так довго шукав.
Одного разу я приїхав в селище Аксу, яке носить ту ж назву, що і річка і цей проклятий замок, прив'язав до дерева свого мула і співуче став зазивати до себе правовірних. Раптом я побачив трьох вершників. Вони наближалися до мене. Передній, розкішно одягнений, на чистокровному коні, здався мені знайомим. У мене тьохнуло серце, хоча, по правді кажучи, я майже втратив надію зустріти Гаміда і бродив по країні більше за звичкою, ніж в надії знайти свого ворога.
Коли вони під'їхали ближче, я мало не скрикнув: це і справді був Гамід! Він розтовстів, обважнів, змінився, але я його впізнав би і в пеклі під личиною самого шайтана.
Він зупинився переді мною, гордовито поглядаючи з коня. Мабуть, чекав, що я вклонюся такому поважному спагії. А я немов онімів стою і не можу вимовити ні слова! Тільки дивлюся широко відкритими очима і посміхаюся, немов дурень, посміхаюся від радості, що зустрів його все ж після стількох років пошуків.
Нарешті я схаменувся і став кланятися.
— Слава аллаху, що дав мені щастя побачити такого вельможного бея, сказав я. У цих горах я звик зустрічати одних пастухів і каратюрків [39] . І всі вони такі бідні, що меддаху доводиться харчуватися черствими коржиками і джерельною водою.
— Якщо ти потішити нас солодкозвучні піснями, то можеш розраховувати на хороший шматок смаженої баранини з перцем і глечик холодного айрану [40] , сказав Гамід.
— Дякую, ефенді, відповів я з радістю, бо запрошення в замок наближало, як я думав, час помсти. Коли мені прийти?
46
Джаним (тур.) — мила, дорога. Це слово вживається у звертанні як до жінки, так і до чоловіка.
47
Байрам (тур.) — свято.
— Увечері.
Перед заходом сонця я був у замку. Під джеббе у мене був пістолет, а в потаємній кишені невеликий кривий кинджал.
Весь день я не знаходив собі місця, думаючи про майбутню зустріч з Гамідом. Мені уявлялися різні картини цієї зустрічі, подумки я повторював слова, які повинен був йому сказати. Мені бачилася особа Гаміда, його вираз, коли ми залишимося наодинці і він дізнається, хто я такий. Чомусь я думав, що мене залишать ночувати в замку, я проберуся в спальню Гаміда і він помре у своєму ліжку! З такими думками я переступив поріг селямлика [41] .
48
Намаз — мусульманська молитва.
Про себе я не думав. Страху не було.
Крім Гаміда, який, немов султан, сидів не на міндері, а у високому м'якому кріслі під шовковим балдахіном, в залі було два або три охоронця, а на галереї, задрапірованої квітчастій серпанком, чулися жіночі та дитячі голоси. Гамід, очевидно, зібрав всіх домочадців, щоб послухати бродячого меддаха.
Слуги розстелили посеред залу гарний килим, поклали для мене широку подушку, а поруч поставили глечик айрану, щоб я міг, коли буду співати, промочити горло.
Я почав хвилюватися. Стара ненависть, помножена на багаторічні поневіряння, які я пізнав, розшукуючи Гаміда, розпирали мої груди. Я дивився на сите, самовдоволене обличчя спагії, на золоті персні на товстих пальцях, на дорогі килими, що висіли на стінах, на всю розкіш, яка оточувала мого ворога, і пригадував постріл у спину, викрадення Ненка і Златки, загибель мого загону, обвинувачення мене в зраді. Хіба до співу було мені в той час?
Тож не дивно, що мій голос, коли я почав співати, задеренчав, як розладнаний саз. Потім він зміцнів, але все ж у ньому відчувалося хвилювання. Гамід підозріло поглянув на мене і вже не зводив очей з мого обличчя. Невже він запідозрив що-небудь? Невже догадався, що під личиною меддаха приховується його колишній товариш по зброї, якого він так ганебно зрадив?