Празький цвинтар
Шрифт:
Зійтися з Дрюмо було неважко. Відвідуючи салон Жульєт Адам, Симоніні потоваришував з Альфонсом Доде, який тими вечорами, коли влаштовувати прийом була черга не Адам, а когось іншого, запрошував його до себе у помешкання у Шампросей, де з ласки мадам Жюлі Доде збиралися такі люди, як Ґонкури, П'єр Лоті, Еміль Золя, Фредерік Містраль і, власне, Дрюмо, котрий зажив слави після того, як вийшла його «La France juive» («Жидівська Франція»). У наступні роки Симоніні почав частенько зустрічатися з Дрюмо, спочатку у заснованій ним «Антисемітській лізі», а потім у редакції його газети «La Libre Parole».
У Дрюмо була лев'яча грива, довга чорна борода, вигнутий дугою ніс та жагучі очі, настільки палкі, що (а надто, коли зважити на
Досить було лише почути його виступи на довгих та пустопорожніх редакційних зборах:
— Я залюбки написав передмову до твору абата Деспорта, присвяченого загадковості, що її євреї надають крові. І йдеться не лише про середньовіччя. Божественні єврейські баронеси, хазяйки салонів, досі додають у солодощі, якими частують своїх гостей, кров християнських дітей.
І ще:
— Семіт — дріб'язковий, він скнара, інтриган, слабак, упертюх, а от ми, арійці, сповнені сил, здатні на подвиг, лицарство, ми неупереджені, відверті, довірливі аж до простацтва. Усі думки семіта — приземлені, він не бачить нічого, окрім теперішнього моменту, бо ж чи читали ви колись у Біблії про потойбічний світ? Арієць завжди пристрасно захоплюється трансценденталізмом [286] , він — дитя ідеалу. Християнський Бог перебуває високо в небесах, а от єврейський — сидить часом у горах, часом у колючих кущах. Семіт — це купець, а арієць — землероб, поет, монах, але передовсім — воїн, бо кидає виклик смерті. Семіт не здатен творити, адже чи бачили ви колись, щоб євреєм був поет, композитор, художник, чи бачили ви колись єврея, що зробив наукове відкриття? Арієць — ось винахідник, а єврей лише отримує зиск з його винаходів.
286
Трансценденталізм — напрям філософії, який вивчає те, що лежить за межами досвіду, те, що неможливо пізнати, зважаючи на досвід.
Чоловік почав читати з Вагнера:
— Годі й уявити, щоб древня людина чи представник наших днів, чи то герой, чи то коханець, був євреєм, мимоволі не відчувши всю комічність такої можливості. Та найбільшу огиду у нас викликає акцент у мові єврея. Наші вуха неабияк ґвалтують різкі, скрипливо-шиплячі звуки їхньої мови. І цілком природно, що така неприємна нам уроджена черствість єврейського характеру найкраще виявляється у співі, котрий є найжвавішим, найнепідробнішим виявом особистої чуттєвості. У єврея може проявитися схильність до будь-якого іншого виду мистецтва, окрім співочого, в якому їм ніби відмовила сама матінка-природа.
— А як же тоді, — обізвався хтось із присутніх, — ви поясните єврейське засилля у театрі? Россіні, Мейєрбер, Мендельсон, чи оперна співачка Джудітта Паста — вони ж усі-чисто євреї.
— Може, тому, що музика — не найвище мистецтво, — почулось припущення. — Хіба не казав той німецький філософ, що вона нижча за літературу та живопис, бо бентежить чуття навіть тих, хто не хоче її слухати? Якщо поруч тебе хтось заграє мелодію, яка тобі не до вподоби, ти все одно змушений її слухати, наче коли якась людина витягає з кишені напахчену хустинку з огидним тобі запахом. Мистецтво, яке прославляло арійців, я маю на увазі літературу, тепер у занепаді. А от музика — чуттєве мистецтво для розпещених та хворих — процвітає. Найбільший меломан серед тварин, після крокодила, — це єврей. Всі піаністи, скрипалі, віолончелісти — євреї.
— Звісно, але тільки як виконавці,
Далі почали затято сперечатися про те, чи музика — чуже для євреїв мистецтво, чи вона є винятково єврейською, та думки з цього приводу розійшлися.
Коли тільки проектували Ейфелеву вежу, а в часи, коли її було завершено, — й поготів, антисемітські настрої розпалилися найбільше: створив її німецький єврей, і то була єврейська відповідь храмові Сакре-Кер [287] . Слово взяв Б'єз, який, мабуть, був найзапеклішим поборником антисемітизму з усіх; він доводив відсталість євреїв тим, що вони пишуть зліва направо, а не справа наліво, як усі нормальні люди: у самій лише формі цієї вавилонської споруди — свідчення того, що їхній мозок створений не так, як наш.
287
Відомий храм на пагорбі Монмартр, присвячений серцю Христовому, як символу Божої любові до людей.
Наразі перейшли до алкоголізму — болячки тогочасного французького суспільства. Повідомляли, що у той час у Парижі на рік вживали 141 тисячу гектолітрів спиртного.
— Алкоголь, — промовив невідомий, — поширений і серед євреїв, і серед масонів, які вдосконалили свою традиційну отруту — суміш миш'яку, свинцю та беладони. Це отрута, схожа на воду, й містить опіум та майку [288] . Викликає млявість чи слабоумство, а згодом призводить до смерті. Її додають у алкогольний напій, який потім штовхає на самогубство.
288
Жук, який живиться листям білого ясена.
(Див. Іконографічні відомості, 3 . — Прим. верстальника.)
— А порнографія? Туссенель написав (тепер уже й соціалісти можуть казати правду), що свиня — це символ єврея, котрий не соромиться борсатися у ницості та безчесті. З іншого боку, у Талмуді сказано, що побачити вві сні випорожнення — то добрий знак. Підіть на рю де Круасан, цей порнографічний базар. Там на кожному кроці крамнички (геть усі єврейські), повсюдно розпусні зображення: монахи, що злягаються з хлопчиками, священики, що батожать голих жінок, які прикриті лише власним волоссям, фалічні зображення, пиятики за участю п'яних монахів. А перехожі сміються, навіть родини з дітьми! Даруйте на слові, але це тріумф Ануса. Каноніки-педерасти, жіночі сідниці, по яких періщать батогом розпусні святі отці…
Наступною темою було кочівництво євреїв.
— Єврей за натурою своєю — кочівник, але він переїжджає з місця на місце, тікаючи, а не відкриваючи нові землі, — нагадав Дрюмо. — Арієць подорожує, відкриває Америку, незвідані землі, а єврей тільки й чекає, коли арієць знайде нову землю, а тоді починає її експлуатувати. А почитайте казки. У євреїв ніколи не ставало фантазії, аби вигадати гарну казку; араби, їхні семітські брати, склали казки «Тисяча й одної ночі», де хтось знаходить бурдюки з грішми, печеру, де заховані діаманти злодіїв, лампу з добрим духом, — й усе їм падає з неба. А от у казках арійців, приміром, у пошуках Грааля, все треба заробити боротьбою та пожертвою.
— Та незважаючи ні на що, — мовив хтось із друзів Дрюмо, — вони спромоглися вижити попри всі життєві негаразди…
— Авжеж, — майже пінився від злості Дрюмо, — їх неможливо позбутися. Будь-який інший народ, переселяючись у чуже середовище, не витримавши іншого клімату й чужорідної їжі, стає кволішим. А ті навпаки, переміщаючись, міцніють, як комахи.
— Вони — наче цигани, котрі ніколи не хворіють. Навіть коли живляться падлом. Може, їх рятує канібалізм і саме тому вони крадуть дітей…