Прес-центр
Шрифт:
— Увага, увага, починається посадка на літак рейсом до Парижа. Атансьйон, атансьйон…
— Підрахуйте, будь ласка, збитки, — сказав Степанов, — за мою душу…
— Одну хвилинку… Три дев’яносто… Дякую… Коли повернетесь?
— Думаю, впораюся за місяць.
— Хай щастить вам, товаришу Степанов.
— Спасибі.
— А що тепер пишете?
Степанов перегнувся через стойку бару й тихо прошепотів:
— Мені здається, муру… Списався…
2
15.09.83 (12 годин 05 хвилин)
Як завжди, в Прес-центрі на Плас де Насьйон у Шьоньофі було гамірно, багатомовно, метушливо й весело; панувала атмосфера довір’я: люди, які дотримувались найрізноманітніших поглядів і
Сьогодні, як і завжди, журналісти, акредитовані в Прес-центрі, розпочинали свій день з перегляду газет та журналів, які надійшли вночі; найважливішу інформацію вирізували гострими, немов хірургічними, ножицями, решту сторінок кидали в кошики; з мільйонів слів, виданих комп’ютерною швидкістю телетайпів, спритні газетярі відзначили гнівне інтерв’ю шведського прем’єра Пальме, повідомлення ЮПІ про авіаційну катастрофу на Бермудах, коротку заяву про майбутнє республіки Гаривас, зроблену лідером нового уряду полковником Санчесом, який повалив олігархічну диктатуру, і, нарешті, повідомлення про нараду, що закінчилася в Мілані, де зустрілися представники найбільших концернів світу, які здійснювали свої проекти в країнах, що розвиваються; фотослужба Франс Прес розповсюдила знімки, на яких було зафіксовано в дружньому потиску рук магнатів Баррі Дігона, Леопольдо Граціо, Дейва Ролла і Фріца Труссена; наводилися цитати з їхніх заяв. «Ми добре й дружно попрацювали, це була конче потрібна зустріч, — сказав репортерам «Вашінгтон пост» Дейв Ролл; «Наші відверті розмови ще раз підтвердили всьому світові єдність американо-європейської концепції економічного розвитку», — підкреслив у бесіді з кореспондентом «Ді вельт» Леопольдо Граціо; «Коли я обговорював наші проблеми з моїми молодими друзями Граціо, Роллом і Труссеном, — заявив кореспондентові Ассошіейтед Прес Баррі Дігон, — мені прийшла в голову досить-таки цікава думка: «А чи не пора тобі на смітник, стара калоша? Народилося покоління нових бізнесменів, і треба сказати собі відверто: вони розумніші за тебе, мобільніші й точніші». Словом, я відлітаю до Нью-Йорка з відчуттям солодкого суму, як це буває в людей мого віку перед тим, як прийняти кардинальне рішення».
3
Ланцюг (схема)
Робота банків і корпорацій, втягнутих у систему багатонаціональних компаній, зорієнтованих на воєнний бізнес, планується — з тими чи іншими корективами — таким чином.
Керівник концерну — особливо якщо концерн став імперією — займається питаннями глобальними, намічаючи разом з найближчими помічниками) поєднання інтересів підприємства з геополітичною тенденцією держави.
Коли в світі виникає кризова ситуація, керівник визначає лінію, пропонуючи кілька імовірностей для компромісу. У тому разі, коли мирний вихід неможливий, починає працювати ланцюг.
Як же це робиться?
Заступник керівника — як правило, він відає питаннями дослідження кон’юнктури — доручає найбільш довіреному співробітникові, зв’язаному з науковими установами і університетами, запитати кілька моделей виходу з незваної кризової ситуації, де не позначені ні конкуренти, ні режими, які перебувають в опозиції щодо прагнень їхніх власників, ні партії, які виступають з критикою їхньої
Модель — безіменна, сугубо теоретична — нікого не ставить в скрутне становище; слова «усунути», «скомпрометувати», «підвести до грані економічного краху», «сприяти інтервенції» застосовуються не до конкретних імен президентів, прем’єрів, державних секретарів чи міністрів оборони, ні, модель — вона і є модель, абстракція, фантазуй собі на здоров’я, ніяких оглядок, адже йдеться не про конкретних людей, а про схеми, твір на вільну тему, це ж цікаво!
… Після того як кілька моделей одержано, досліджено, вичислено на комп’ютерах і довірений співробітник зупинився на одній, з його погляду оптимальній, він передає свої рекомендації в непомітний тихий сектор «обліку інформації».
Один із співробітників цього сектора має постійний конспіративний контакт з фірмою, створеною на гроші, вкладені як концерном, так і синдикатом, тобто мафією.
Саме на стику цього контакту фантазія професорів з університетів та науково-дослідних інститутів на тему «усунути» набуває плоті й крові, бо помічник президента цієї фірми має, в свою чергу, таку людину, котра тримає на зв’язку тих, хто дає команду терористам.
У тому разі, коли операція пройшла успішно і бажаного досягнуто, але стався витік інформації або ж задумане з якихось причин провалюється, то і президент, і керівник концерну, і (з деякою натяжкою) директор ЦРУ сміливо дибляться у вічі телекамер, спрямованих на них у сенатських комісіях: вони нічого ні про що не знали. Коли ж їм викладають факти, то вони відповідають, що не треба плутати самодіяльність безвідповідальних співробітників «нижніх поверхів» управління, котрі самовільно, без консультацій вжили авантюрних заходів, що не мають нічого спільного з принципами, на яких будується практика адміністрації, спостережної ради, міністерства оборони, правління банку чи керівництва Центрального розвідувального управління.
Ланцюг спрацьовує так, що керівник гарантований від зіткнення з усім тим брудним, що може бодай якоюсь мірою заплямувати його престиж; завдання розфасовані по «поверхах»; цілковита відокремленість; конспірації тут навчені не поспіхом, а всерйоз.
… Коли до влади в Гаривасі прийшов прогресивний режим Санчеса, коли корпорації США засікли зростаючу активність в Гаривасі європейської фінансово-будівельної групи Леопольдо Граціо, коли підрахували можливі збитки на випадок, якщо реально оформиться блок Санчес — Граціо, — саме в той день і в ту годину ланцюг було приведено в дію.
Але не один.
Їх багато, і взаємоперетин цих ланцюгів кривавий й безпощадний.
4
І5.09.83 (21 година 05 хвилин)
«Яке щастя, — подумав полковник Санчес, милуючись Гарі Кровс, — що революція насамперед ламає усталені норми спілкування людей у країні; немає нічого прекрасного за слово «громадянин» і звертання до товариша «ти»; довір’я, як і любов, можливе тільки між рівними, а рівні лише ті, які вірять одне одному».
— Ви щасливі? — спитала Марі. — Пробач, я весь час відчуваю свою малість у цьому прем’єрському кабінеті… досі не можу звикнути, що лідера країни тут називають на «ти».
Санчес усміхнувся; його усмішка була дитячою, щирою і такою доброю, що у Марі защеміло серце…
«Господи, як же я його люблю, — подумала вона, — я нікого й ніколи не любила так, як його… Звичайно, розумом я можу збагнути, що він правду каже, що йому не простять, коли я житиму тут, у Гаривасі: лідер національної революції привіз німкеню — у нього багато ворогів, все зразу ж обіграють, а тут суворо розправляються з тими, кому перестають вірити… Він сказав, що йому потрібно два роки, потім він залишить цей пост, коли зробить те, що зобов’язаний зробити… А що може статися за ці два роки? Ми раби не тільки. обставин, а й самих себе, своїх бажань, своєї мрії, своєї плоті, зрештою… Хочемо бути ідеальними, але ж це неможливо…»