Провінціалки
Шрифт:
Лідія Андріївна. Так-так. Дуже рада.
Світлана. Само собою. Улюбленець долі.
Лідія Андріївна. Я така рада за тебе. А як там?..
Світлана. Ми трохи стомилися, Лідіє Андріївно. Боря вночі працював, йому слід відпочити. Ходімо, милий. (Подалася до сходів.)
Борис (непевно). А в нас сьогодні саме підлоги лаком покривають, ми й вирішили до вас. Не потурбуємо?
Лідія Андріївна. Що ти! Як можна!
Борис із Світланою подалися
С е р г і й. Я до вас навідаюсь.
Світлана. Неодмінно. Ми без тебе просто не обійдемося.
Двері Борисової кімнати зачиняються за ними.
Сергій.Так, працівникам невидимого фронту за певних часів було б що розповісти.
Лідія Андріївна. Працівникам? Ви маєте на увазі...
С е р г і й. Я маю на увазі те, що не завжди пліч-о-пліч із вашим далеким родичем життєвими шляхами йшла чарівна Лаура, я маю на увазі Світлану. А більше на увазі я нічого не маю.
Лідія А н д р і ї в н а. А, бо я подумала...
Сергій. Не треба — це зайве. Навіщо думати, робити припущення й губитися в здогадах, коли існують цілком певні й вірогідні факти. Так, було, все було, але вас це не повинно бентежити. А з ким не було?
Лідія А н д р і ї в н а. Я, власне, не зовсім...
С е р г і й. А й не треба зовсім. Зовсім — це означає край, кордон, межа, за котрою не існує вже ні місця, ані можливості подальшого сприймання, розвитку, вдосконалення. Отож це дуже добре, що ви не зовсім. Ви не зовсім, я не зовсім — отже, ми нормальні люди і нам є про що поговорити. Ми одне одному цікаві. Ви як вважаєте?
Лідія Андріївна (з побоюванням). Та-так, напевно. Цілком.
С е р г і й. От ви сказали «цілком». Це теж таїть у собі...
Лідія Андріївна. Ні-ні-ні. Знаєте, я трохи стомилась.
Сергій (співчутливо). Ви багато працювали?
Лідія А н д р і ї в н а. Ні, не так щоб дуже, але... Переїзд, нове оточення, переживання. Ми ж приїхали сюди вступати.
Сергій. Мені Боря казав. Це здорово — мати й дочка на одному курсі. Новий почин. Я вам заздрю.
Лідія А н д р і ї в н а. Ви мене не так зрозуміли. Вступатиме лише Таня.
Сергій. А-а. Ви сказали: ми приїхали вступати.
Лідія А н д р і ї в н а. Це ж тільки так мовиться. А насправді лише Таня.
С е р г і й. А я подумав... Отже, ніякого нового почину? Шкода. Люблю все нове: відчуття, переживання та хай там хоч що, зрештою. А то одне й те саме, одне й те саме. Нудно. Вам не здається?
Лідія А н д р і ї в н а. Ні, мені не нудно. Я звикла працювати, на мені господарство, в мене дочка.
Сергій. Доросла.
Лідія Андріївна. Так, доросла. Подруги... А робота дуже відповідальна. Я нудьгувати не призвичаєна.
С е р г і й. Я вам заздрю. А ким ви працюєте?
Лідія Андріївна. Провізором. У нас в аптеці.
Сергій (чомусь зрадів). Справді? Яке чудо! А чому ви приїхали саме сюди?
Лідія
Сергій. Ага, за сімейною традицією, значить, стопами попередників?
Лідія Андріївна. Таж ми, чесно кажучи, хіба родичі? Наші батьки — мої та Бориної мами, Аллочки, дуже товаришували. Ще до війни. Ну, а Микола Георгійович...
Сергій. Авжеж, велика людина, зрозуміло. І саме до університету — от збіг.
Лідія Андріївна. А крім того, ми стільки років не бачилися...
С е р г і й. Ну і як — зустрілися нарешті з дорогими друзями?
Лідія А н д р і ї в н а. Та вони ж поїхали.
Сергій. Атож. До Карлових Вар. Підлікуватися. Не діждалися, виходить, любих родичів?
Лідія Андріївна. Але ж вони повернуться.
Сергій. Будемо сподіватись.
Лідія А н д р і ї в н а. Як це — будемо сподіватись?
С е р г і й. Та я пожартував.
Лідія Андріївна. Ось і ключі нам залишили.
С е р г і й. Я ж кажу, пожартував. Не звертайте уваги. Це в мене гумор такий.
Лідія Андріївна. Соціалістична країна...
С е р г і й. Та що ви, справді! Вже й слова не можна сказати. Що ж я маю — сидіти, мов мені заціпило?
Лідія Андріївна. Ну, навіщо ж?
С е р г і й. І я про те.
Лідія Андріївна. Усе це якось... (Змовкає.)
Сергій. Що?
Лідія Андріївна. Дивно.
Сергій. Так, я трохи дивний, це правда. Але ви мені подобаєтесь, Лідіє Андріївно. Слухайте! А чи не випити нам? На брудершафт?
Лідія Андріївна. Що?!
Сергій. Ну, не хочете на брудершафт, то так просто. За знайомство. А правда, блискуча ідея?
Лідія Андріївна. Просто зараз?
С е р г і й. А то коли ж! (Тягне свою сумку до столу.) Недаремно ж я віз усе це сюди. (Викладає різноманітні бляшанки, слоїки, згортки, пляшки й пакети.) Ось, Лідіє Андріївно, тут на будь-чий смак. А? Чудо! А ось? М-м-м... Язик проковтнете. А пиво у банках? Голландське — це нічого? Декотрі люблять його навіть більше, ніж жигулівське. Джус. Ананасовий. Ось лимонний, коли хочете. Ось іще якась гидота...
Лідія Андріївна. Господи, навіщо ж стільки?
С е р г і й. Як це навіщо? «Уїкенд», що в перекладі означає — заслужений відпочинок після напружених трудових буднів. А ось...
Лідія А н д р і ї в н а. І це на один день?
С е р г і й. Та ви не переживайте — іще в машині є. Не доконче ж усе зразу. До вечора далеко.
Лідія Андріївна. Скільки ж оце все... коштує?
С е р г і й. А, не дорожче за гроші. Та ви що, справді засмутилися?
Лідія Андріївна. Я...
С е р г і й. А ось ми якраз настрій і піднімемо. Але головне, повірте мені, такий от вибір усе-таки прищеплює гарний смак. А людей з гарним смаком, м-м-м, самі розумієте... А в мене така робота — інакше не можна: весь час у центрі уваги, клієнти, відвідувачі...