"Сатурна" майже не видно
Шрифт:
— Наші люди помирають з вигуком: «За Батьківщину!», «Смерть фашизму!» А ви що крикнете? «За Гітлера!»? За що? За що, Зілов?
Зілов підвів на Аксьонова важкий погляд.
— Я пішов на цікаву роботу, і я знав, на що йшов, — повільно сказав він.
У цей час Безпалов сидів у кабінеті комісара держбезпеки Старкова, якому він тільки-но доповів про операцію, проведену на Сорок другому кілометрі.
— Попрацювали добре, — Старков помовчав. — Хоча той залізничний міліціонер діяв не ідеально, все ж йому треба
— Все той же набрід, — відповів Безпалов з такою інтонацією, ніби був засмучений, що доводиться мати справу з такою незначною публікою.
— А чи не можна й цю пару підключити до гри з «Сатурном»? Подивіться на них під цим кутом зору.
— Добре. Між іншим, цікаві їхні документи. Загалом вони зроблені чудово, і тим дивніше, що в них допущена однакова і така груба помилка. Ось гляньте… — Безпалов поклав на стіл два папірці.— Це довідки з госпіталю про проходження ними лікування після поранення і про надання їм відпустки.
Старков нашвидку переглянув довідки, але нічого не помітив і запитально подивився на Безпалова.
— Зверніть увагу на номер госпіталю в кутовому штампі і в круглій печатці. Номери різні.
— Справді… цікаво, — сказав Старков.
— А тепер погляньте ось на це. Витяг з рішення комісії про надання відпустки. Зверніть увагу на почерк, яким заповнені графи. А ось їхні червоноармійські книжки — вони заповнені точно таким почерком. Неймовірно, щоб, роблячи ідеальні в усьому документи, вони могли дати такого маху.
— Так, це малоймовірно, — погодився Старков, розглядаючи документи. — Про це слід подумати. Дізнайтеся в них якнайточніше, хто робив ці документи.
— Я вже сказав Аксьонову, він зараз веде допит.
— Так, обов'язково треба дізнатись, може з'ясуватися щось важливе. А може, той, хто робить документи, припускається помилок не випадково. Розумієте? Тим паче, що в нас уже були й інші факти.
Безпалов увійшов до кабінету Аксьонова і, сівши на край стільця біля дверей, почав слухати допит. Зілов чув, як він увійшов, і тепер помітно нервував, відчуваючи за спиною людину. Йому весь час хотілося обернутись, але він стримувався, щоб не показати свого страху.
— Отже, Зілов, ви хочете мене запевнити, що влізли в цю брудну справу тільки тому, що вважали її цікавою? — спитав Аксьонов. — Шукали пригод і не знайшли нічого кращого за злочинну діяльність проти свого народу?
— Вибору не було, — тихо мовив Зілов.
— А коли б вибір був? — спитав Безпалов, ідучи до столу і сідаючи поряд з Аксьоновим.
Зілов мовчав, спідлоба дивлячись на Безпалова.
— Ну, а коли б вибір був і інші варіанти також містили в собі елементи пригодництва, але зате в них не було б підлоти й зради, що б ви обрали?
— Я ж сказав: у мене вибору по було.
— Ясно. — Безпалов звернувся до Аксьонова: — Кінчайте з ним панькатися.
Аксьонов наказав конвойному вивести Зілова. Солдат підійшов до нього і торкнув його за плече. Зілов, не ворушачись, сидів, дивився
— Встати! — різко наказав Безпалов.
Зілов повільно підвівся і, поглянувши на нього, сказав:
— Я казав правду.
— А жив кривдою, і за це треба розплачуватись. Виведіть!
Зілов пішов до дверей, повільно пересуваючи ноги і немов роздумуючи: а чи не зупинитись йому і чи не сказати ще щось?
Коли двері за ним зачинились, Безпалов розповів Аксьонову про міркування Старкова відносно використання Зілова і Леонова для містифікації «Сатурна».
— Якої ти думки?
— Леонов на це піде не оглядаючись, а цей — не знаю. Він скидається на дрібного авантюриста. Не став би шпигуном, став би фальшивомонетчиком або просто злодієм.
— То, може, на цій його струні й зіграти?
— Треба добре зважити все, — сказав Аксьонов. — Я ще поговорю з ним.
— Дізнався, хто робив документи?
— Обидва сказали, що якийсь Щукін.
— А детальніше?
— Леонов нічого про нього не знає, а цього я ще не питав.
— Спитай. Узнай, що він за людина, цей Щукін, як поводиться. Чи користується повагою і довір'ям у німецького начальства. Словом, випитай усе, що можна.
— Постараюсь.
Протягом усього дня Аксьонов поперемінно допитував Леонова і Зілова, непомітно підводячи їх до думки про існування якоїсь, поки що для них неясної можливості заслужити пощаду. І лише в кінці дня їм було зроблено конкретну пропозицію. Леонов погодився в ту ж мить. З Зіловнм довелося поморочитись, і тому ввечері, коли за розписом вони мали зв'язатися з «Сатурном», поки що один Леонов під наглядом Аксьонова і радиста, обливаючись потом, зашифрував і відстукав на ключі п'ять слів: «Нічого немає. Чекайте. Привіт. Зілле».
За кілька хвилин він прийняв відповідь:
«Вас чули добре. Бажаємо успіху. Доктор».
Леонов передав Аксьонову радіограму і жалюгідно посміхнувся:
— Доктор на посту.
Вранці пропозицію Аксьонова прийняв і Зілов…
Там же, на Сорок другому кілометрі, було підібрано дні непримітні дачі, що стояли поряд. В одній оселились Леонов, Зілов і разом з ними Аксьонов і радист Привальський. На сусідній дачі цілодобово чергували оперативні працівники, які мали можливість знати все, що відбувається на сусідній дачі, в будь-якій з її кімнат.
Наступного вечора Зілов зашифрував, а Леонов передав по рації повідомлення, яке дав їм Аксьонов:
«Остаточно влаштувались. Місце дуже зручне — біля самої Московсько-Рязанської залізниці, бачимо її з вікна. Заводимо корисні знайомства. Леонов познайомився з дівчиною, яка працює диспетчером на залізничній станції. Постараємося використати її для одержання інформації. Сьогодні в напрямку Москви пройшов состав з сорока дев'яти платформ, на кожній було по дві вкриті брезентом «катюші» і біля них бойові обслуги по десять-дванадцять чоловік. Привіт. Зілле».