ЩО БУЛО ПОТІМ
Шрифт:
Доповіді асистентів трансплантаційного відділу захоплено вислуховувалися та гаряче дебатувалися по всіх інших відділах. Бригади аспірантів і лікарів розробляли показники процесу першої операції та стану першого відживленого пацієнта щогодини, від першої хвилини відживлення, протягом усіх цих днів. У лабораторіях ударним порядком аналізувалися проби трансфузованої та живої крові першогопацієнта, його лімфи, слини, поту та інших виділень. Всі кабінети інституту тим чи іншим способами взяли під найпильніший догляд той чи той, належний їм за їхньою спеціалізацією, орган відживленого пацієнта. Біля пацієнта незмінно чергувало п’ятеро лікарів на найголовніших інстанціях організму відживленого: психіатр, невропатолог, гематолог, терапевт і фізіолог. Робота в лабораторіях не припинялася ні вдень ні вночі. Напружене піднесення в інституті можна було спостерігати навіть і
А проте подія була видатна не тільки для самого “загартованого щодо всяких незвичностей” трансплантаційного відділу чи й цілого інституту експериментальної хірургії. Це була подія в усій світовій медицині. Не щодня відживлюють неживих. Точніше, це був перший відомий світовій медицині факт відживлення.
Певна річ, що сама ця подія вже давно вийшла за межі інституту. Інші медичні наукові заклади міста були схвильовані, їхні представники заповнювали коридори інституту та кабінети його керівників. Вони приходили поодинці, групами і цілими екскурсіями. Бідолаха Іван, живий експонат трансплантаційного відділу, зроблений із себе та свого брата, ледве встигав одчиняти та зачиняти двері, шкандибаючи на своїх неоднакових ногах. Він зовсім захрип, бо цілий день кричав у телефонну трубку. Професорові асистенти робили коротенькі повідомлення по конференц-залах інших інститутів, і на ці повідомлення збиралось людей значно більше, як іншого разу на великі доповіді. Сам професор Трембовський мав зробити повну доповідь тільки після відживлення — або, може, спроб до цього — і двох інших неживих. Він сподівався зробити цю доповідь не пізніше, як через три-чотири дні. Такий малий строк був, проте, цілком реальний, раз доктор Гальванеску дав-таки свою згоду.
А втім, другого дня доктор Гальванеску поставив і умови, на яких він згоджується здійснити відживлення.
Умови ці були такі: він відживлює Чіпаріу та Йонеску, але таємниці препарації, тобто секрету неорінгерлоківської рідини, насиченої в їхні жили, він не відкриває. Отже, й саму операцію, цілий процес відживлення, він виконує сам, без будь-чиєї сторонньої допомоги.
Ці умови професорові Трембовському довелося прийняти. Відмовлятися від секрету препарації, тобто від головного наукового інтересу цілої справи, було, звичайно, дуже важко. Але поворот до життя двох людей — це було завдання найпершої ваги. Для нього доводилося жертвувати всім іншим. Крім того, після операції в розпорядженні інституту залишалася сама рідина, виточена з жил знекровлених. Отже, віддавши її на найдокладніший хімічний аналіз та експериментуючи з нею на знекровлених клітинах живих тварин, людських трупів чи й живих ампутованих людських органів; була надія власними силами викрити її секрет. Так вирішив професор Трембовський.
Саму операцію професор Трембовський призначив через два дні. За ці два дні доктор Гальванеску мав уже настільки зміцніти й поздоровшати, щоб бути здатним для півгодинної важкої напруженої праці. Те, що він настоював виконувати операцію неодмінно самому, викликало, певна річ, довгі та вперті суперечки. Звичайно, виточити рідину і наточити замість неї до жил консервованої крові — це не була така вже складна операція. Це було зовсім просто, виконати її міг і один чоловік. Але ж хірургічне обслуговування? Всі ці пульси, впорскування, ванни, масажі, готування інструментів чи штучне дихання вимагали сторонньої допомоги асистентів та сестер. Дарма доктор Гальванеску запевняв, що за своє життя він виконав не одну сотню подібних операцій сам, бо держав їх в абсолютній тайні, дарма Сахно стверджувала це, бувши очевидцем операцій доктора Гальванеску, — професор Трембовський, турбуючись за вдалі результати операції, довго не хотів пристати на домагання цього чудного… мерця, пізніше чудного пацієнта, а тепер ще чуднішого хірурга.
Нарешті покінчили на тому, що першого дня доктор Гальванеску виконає не обидві операції, а тільки одну. Сам-один він працюватиме тільки до того часу, поки стане потрібний донор із живою кров’ю. Крім того, під дверима операційної від самого початку операції стоятиме напоготові весь хірургічний персонал, і доктор Гальванеску, в разі конечної потреби, кликатиме для виконання конкретних маніпуляцій
Отож давши згоду на всі вищезгадані домагання, ворожбит і маг Гальванеску все ж таки завчасу домігся, щоб саму операцію було обставлено так, щоб зовсім йе виникло потреби сторонньої допомоги. На його вимогу, посеред операційної поруч поставлено два операційні столи — один вищий, а другий нижчий. Довкола цих столів розставлено всі потрібні пристрої та підручні столики, а на столиках розкладено всі прибори, інструменти і медикаменти. Все потрібне в час операції він міг дістати сам, тільки простягши руку до відповідного столика.
Отже, в результаті довгих і марудних розмов, які, між нами кажучи, були більше схожі на звичайні базарні торги, професор Трембовський та доктор Гальванеску договорилися. Операцію призначено через два дні на дев’яту вранці.
І от саме того дня, за чверть до дев’ятої — тобто якраз за п’ятнадцять хвилин до призначеного часу, — трапилася подія, що мало не зірвала так трудно влаштовану справу.
За чверть до дев’ятої доктор Гальванеску вже мав іти до операційної. Хірургічна санітарка вже чекала його біля вмивальника з щітками, милом і сулемою. До палати доктора-пацієнта вже телефоновано, що все готово. Два операційні столи, один вищий, а другий нижчий, вже стояли тісно посередині. Довкола них поблизу були зручно розміщені всі прибори, пристрої та столики. На столиках, на склі і марлі, лежали медикаменти. В електричних кип’ятильниках поблискували ясним нікелевим лиском інструменти. Хірургічна сестра оглядала все останнім, турботливим поглядом.
В передопераційній, тобто в кімнатці між головним залом та операційною, де стояли шафи із запасними інструментами і підготовлювалися хворі до операції, вже багатоголосо дзюрчала вода. Черговий хірургічний персонал, тобто асистенти й сестри, що мали чекати під дверима операційної — чи не покличе їх доктор Гальванеску, — вже мили руки. Тут же. сидів наготовлений донор.
У головному залі зібралися всі до одного співробітники трансплантаційного відділу — асистенти, лікарі, сестри, санітарки — на чолі з самим професором Трембовським. Поміж них можна було помітити чимало співробітників інших відділів інституту, а також і зовсім сторонніх, з інших медичних закладів, лікарів. Були серед них і товаришка Петрова та Сахно. Всього в головнім залі зібралося щонайменше чоловіка з сорок народу. Не було там тільки доктора Івановського та інтерна Думбадзе.
Настрій був піднесений і напружений. Всі надто хвилювалися. Зараз мала відбутися надзвичайна наукова подія. Приглушений гомін завис над юрбою.
Професор Трембовський хвилювався, мабуть, більше від усіх. Він і секунди не міг встояти на місці. Він все кружляв по залу, патлаючи волосся та потираючи руки. Він обходив зал довкола, вподовж стін, попід шафами з препаратами, робив повне коло, спинявся на мить і знову починав кружляти. Шафи із трансплантаційними матеріалами нависали над ним. Чудні і несподівані контури препаратів видно було там крізь мутняву рідину інфузійного середовища. Вони моторошно мінили свої форми там, за подвійним склом, увігнутим на вітринах та вигнутим на банках. Вони немовби стежили за професором і кивали на нього між собою. А професор усе ходив. Він проходив немов перед фронтом цих одрубаних пальців, одпиляних суглобів, здертих шкір та вирізаних печінок. Немовби робив їм огляд і парад. Блакитні, чорні, зелені і карі очі мигали йому навздогін. Він проходив повз них, спинявся перед ванною із живим серцем, на мить прикипав поглядом до препарате, немовби питався в нього його думки, і знову починав кружляти.
На його тридцятому турі до залу ввійшли нарешті і доктор Івановськии з Думбадзе. Студент Коломієць ішов позад них.
— А! — сказав професор. — Я дуже радий нарешті вас побачити!
Це він вимовив з виразом неприхованої іронії. І саме тому, що останні два дні доктор Івановськии та інтерн Думбадзе зовсім одбились од рук. Їх ніколи не було в інституті, вони десь пропадали. Вони не з’явилися навіть на останнє чергування. Їх заміняли на їхнє прохання інші товариші. Професор був розгніваний — доктор Івановськии і Думбадзе загуляли тоді, як цілий інститут переживає дні найбільшого напруження. Професор звелів замість них призначити інших на чергування в передопераційній під час операцій доктора Гальванеску.