Шосте Правило Чарівника, або Віра Занепалих
Шрифт:
Вона була вражена несподівано обрушеному на неї розумінню, наскільки насправді тендітне життя. Наскільки крихка вона сама, Келен, і вразлива. У минулому їй не раз доводилося ризикувати життям, але, згадуючи ці епізоди, вона сумнівалася, що вірила тоді, ніби з нею може статися щось подібне. І усвідомлення реальності зажурило її.
В ту ніч в ній щось зламалося — якесь уявлення про себе саму, впевненість в собі. Вона могла загинути. Їх дитина могла загинути, ще навіть не отримавши шанс на життя.
— Ти одужуєш, — вимовив Річард, немов у відповідь на її думки. — І це не порожні слова. Я бачу, що тобі
Келен подивилася йому в очі, набираючись хоробрості, і нарешті запитала:
— Звідки вони в цій глушині знають про Орден?
— Тут проходили біженці. І адепти Ордена вже добралися сюди, до моєї батьківщини. А ти знаєш, що їх слова можуть звучати дуже заманливо, якщо керуватися не розумом, а емоціями. Істина нікому не цікава. — Помовчавши, він додав:
— Представники Ордена поїхали. Ці йолопи, що приходили сюди, тільки повторювали, що чули, не більше.
— Але вони примушують нас виїхати. І по-моєму, вони з тих, хто слів на вітер не кидає. Річард кивнув і посміхнувся:
— А знаєш, ми зовсім неподалік від того місця, де я зустрів тебе вперше, минулої осені. Пам'ятаєш?
— Як я можу забути?
— Тоді нам загрожувала смертельна небезпека, і ми були змушені покинути ці краї. Я ніколи не шкодував про це. З тих пір ми разом. І поки ми разом, ніщо інше не має значення.
В кімнату прослизнула Кара і встала поруч з Річардом. Її тінь лягла поруч з його тінню на блакитну бавовняну ковдру. Затягнута в вузьке червоне облачення, Кара грацією нагадувала хижого птаха: рішучу, швидку, смертельно небезпечну. Довге світле волосся було заплетене в косу — символ Морд-Сіт, елітної охорони самого лорда Рала.
Річард успадкував Морд-Сіт разом з Д'харою, країною, про яку він колись і знати не знав. Він зовсім не шукав влади, влада сама відшукала його. І тепер від Річарда залежали долі дуже багатьох людей. Весь Новий світ — Вестланд, Серединні Землі, Д'хара.
— Як ти себе почуваєш? — З щирою турботою запитала Кара.
— Краще, — тільки й змогла хрипко прошепотіти Келен.
— Ну, раз тобі краще, — заявила Кара, — скажи тоді лорду Ралу, що йому слід було дозволити мені зайнятися справою і вбити цим типам в голову належну повагу до нього. — Швидкий погляд льодяно-блакитних очей на мить метнувся в ту сторону, де тільки що були люди, які загрожували Річарду. — Тим, кого я залишу в живих, у всякому разі.
— Ну подумай сама, Кара, — сказав Річард. — Ми не можемо перетворити це місце в фортецю і триматися напоготові всі двадцять чотири години на добу. Ці люди налякані. Нехай і неправильно, але вони вважають, що ми являємо собою загрозу для них і їх сімей. А у нас і без того турбот вистачає — навіщо вплутуватися в непотрібну бійку, коли можна її уникнути?
— Але, Річард, ти побудував все це… — Келен обвела рукою хатину.
— Тільки одну кімнату. В першу чергу я хотів зробити дах для тебе. На це знадобилося зовсім небагато часу, треба було тільки зрубати кілька дерев і розпиляти. Решту ми ще не побудували. А ця кімнатка не варто того, щоб через неї проливати кров.
Якщо Річард здавався спокійним, то Кара явно була готова гризти сталь і рвати чужу плоть.
— Не будеш ти настільки люб'язна звеліти своєму упертому чоловіку, щоб він дозволив мені когось вбити, поки я не з'їхала з глузду? Не можу я стояти і дивитися, як якісь недоноски загрожують вам обом! Я Морд-Сіт!
Кара дуже серйозно ставилася до своїх обов'язків захищати Річарда — Магістра Рала, владику Д'хари. І Келен. Коли справа стосувалася життя Річарда, Кара воліла спочатку вбивати, а потім вже розбиратися. І це була одна з небагатьох речей, яких Річард не терпів.
Келен лише посміхнулася у відповідь.
— Мати-сповідниця, ти не можеш допустити, щоб лорд Рал схилився перед волею цих придурків! Скажи йому!
Келен могла б по пальцях перерахувати людей, які звали її просто Келен, не додаючи титулу «сповідниця». Свій нинішній титул «Мати-сповідниця» вона чула незліченну кількість разів з найрізноманітнішими інтонаціями, від явно підлабузницьких до повних жаху. А багато людей, впавши перед нею навколішки, не могли навіть прошепотіти ці два слова тремтячими губами. Інші ж, коли ніхто не чув, шепотіли ці два слова з ненавистю.
Келен обрали Матір'ю-сповідницею, коли їй ледь виповнилося двадцять — наймолодша сповідниця, яка коли-небудь призначалася на цей високий пост, який дає величезну владу. Але то було кілька років тому. Тепер вона — єдина сповідниця, що залишилася в живих.
Келен завжди терпляче несла тягар влади, спокійно зустрічала схиляння, захоплення, страх і ненависть. Але вона не просто називалася, вона була Матір'ю-сповідницею — по праву спадкоємності і відбору, згідно обітниці і обов'язку.
Кара завжди називала Келен «Мати-сповідниця», тільки в устах Кари ці слова звучали трохи інакше, ніж у інших. У них чувся виклик, присмачений легкою доброзичливою насмішкою. В устах Кари слова «Мати-сповідники» звучали для Келен приблизно як «сестра». Кара була родом з далекої Д'хари, і з її точки зору ніхто і ніде не був вище Морд-Сіт, крім лорда Рала. Найбільше, що вона могла допустити, — це вважати Келен рівною собі в зобов'язаннях перед Річардом. Втім, бути визнаною рівній Карі — сама по собі нагорода.
Однак, коли Кара зверталася «лорд Рал» до Річарда, це зовсім не звучало як «брат». Вона говорила саме те, що хотіла сказати, — пан, повелитель, лорд Рал.
Для тих чоловіків, що зараз приходили сюди з погрозами, поняття «лорд Рал» було чужим і далеким, як сама Д'хара. Келен була родом з Серединних Земель, які відділяли Д'хару від Вестланда. Жителі Вестланда нічого не знали ні про Серединні Землі, ні про сповідниць. Кілька десятиліть три частини Нового світу були розділені за допомогою магії непрохідними кордонами, і те, що лежало за ними, залишалося таємницею, покритою мороком. А минулої осені ці кордони зникли.
Потім, взимку, загальний для всіх трьох територій бар'єр, протягом трьох тисячоліть відгороджуючий Новий світ від загрози з боку Старого світу, зруйнувався, і зі Старого Світу обрушився на них Імперський Орден. Ось так і сталося, що в минулому році світ перевернувся. Звичний уклад життя змінився дуже стрімко.
— Я не дозволю тобі вбивати людей лише за те, що вони відмовляються нам допомагати, — відповів Річард Карі. — Це нічого не вирішить, тільки накличе на нас зайві неприємності. На те, що ми мали намір тут побудувати, потрібно було зовсім небагато часу. Я думав, що тут нам нічого не загрожує, але помилився. Значить, рушимо далі.