Шукайте жінку
Шрифт:
— Стійте! — зробив останню спробу Салій, уже знаючи, що Павлюк не врятує його. — Послухайте, Ярославе Вікторовичу, це — жахлива провокація. Уранці я зателефонував до приймальні Гнідаша, виявляється, Яким Нестерович не викликав мене, його секретарка не дзвонила вчора по вашому телефону. Треба довести, що це — провокація.
— Вобще-ка… — почав Павлюк нерішуче, та секунди — другої йому вистачило, щоб остаточно зрозуміти: він обрав правильну лінію поведінки. — Вобще-ка, це ваша справа, товаришу Салій. Вас затримали п’яним на вулиці в
— Отже, продаєте? — зблід Салій.
— Не продаю, а об’єктивно зважую на обставини. Ви виявилися поганим комуністом, Володимире Борисовичу, а ми припустилися фатальної помилки, обравши вас до партійного бюро.
— Виступаєте, немов уже на зборах…
Павлюк озирнувся, наче в порожній квартирі його міг хтось підслухати.
— Дурень, — сказав злостиво, — й на такого дурня ми поставили! Можливо, й провокація, можливо, тебе підловили, та вашу карту бито, Володимире Борисовичу. І ніхто не допоможе вам, навіть сам президент. Кажете, протокол у міліції склали? Дивуюсь, як ще взагалі вас випустили…
— Товариш у мене в міській міліції. Полковник… Умовив, щоб дозволили йому подзвонити. З його допомогою…
— Ви тепер труп, Володимире Борисовичу.
— Не все ще втрачене, і якщо ми домовимось з вашою сусідкою…
— Досить! — Павлюків голос знову задзвенів обуренням. — Дивуюсь, що ви після всього насмілились прийти до мене.
— Ясно: плюнули й розтерли…
— А ви як гадали? Тепер Некрич зробить з вас відбивну котлету, а чого, вибачте, я маю за все страждати?
— Учора ви клялися у вічній дружбі.
— Учора!.. А сьогодні змінилися обставини. Учора ви справді були моїм другом, бо були силою, на вас можна було спертися, а сьогодні…
— Існує елементарна порядність, Ярославе Вікторовичу.
— Вобще-ка, існує, правильно зводили зауважити. Але з допомогою яких методів ви планували звалити Некрича? Некрича, відомого вченого! Ви написали бездоказову, фіскальну статтю, й це не дивно, бо ваш спосіб життя, безперервні пиятики свідчать про безпринципність, це давно насторожувало нас. Так, Володимире Борисовичу, я голосуватиму про виключення вас з партії і використаю політику демократії та гласності, аби сказати все, що думаю про вас. Чесно й принципово!
— Біс з вами, — утомлено мовив Салій. — Я переможений і здаю позиції. Однак тепер точно знаю, хто ви насправді, всю ціну вашій компанії. Тупі нездари, нікчемна сірість — не ждіть від мене гарного слова.
— А хто тепер слухатиме вас? Тепер тобі, друже, не випірнути, дякуй, якщо остаточно не втоплять, й крутитимешся, як лайно в ополонці.
Салій нічого не відповів. Пішов, опустивши плечі, утомлений і виснажений. Справді, тепер йому крутитися в ополонці — ляснули всі надії та честолюбні сподівання, тепер він нуль без палички, бур’ян на узбіччі, топтати який може, хто хоче.
Він сів на трамвай і доїхав до Будинку офіцерів. Зайшов у перукарню, поголився, пішки дістався до інституту. Знав Некричеву звичку з’являтися на роботу трохи раніше — хотів з’ясувати стосунки, можливо, вчинити скандал, сам не знав, як усе обернеться, але відчував необхідність висловити Некричу все, що думає про нього. Однак біля інститутського під’їзду рішучість покинула Салія, уже взявся за ручку дверей, проте знайшов у собі силу волі, повернувся і швидко попрямував до Хрещатика. Піймав таксі і поїхав додому.
20
Зранку Некрича викликали до райкому і повідомили, що сталося з Салієм.
— Від кого, від кого, а від Володимира Борисовича не чекав, — сказав секретар райкому якось утомлено, навіть розгублено. — Перевіримо факти — якщо підтвердяться, самі розумієте… — Він безнадійно розвів руки.
Вийшовши з райкому, Іван Михайлович постояв на вулиці, збираючись з думками, і поїхав до Салія.
Йому відчинив сам Вов — у домашньому халаті й тапочках, обличчя пом’яте і очі зовсім потонули в щілинах.
— Ви?.. — Салій посірів, побачивши Некрича. — Ви? Для чого?
— Є розмова, Володимире Борисовичу, не проженете?
Вов відсторонився, і Некрич переступив поріг. Подав Салієві руку, але той ступив крок назад, демонстративно заклавши руки за спину, й Некрич лише знизав плечима. Мовчки стояли один перед одним — Некрич виглядав розгубленим, а Салій оговтався і гнівно зблискував очима.
— Здається, я помилився, і мені не треба було приходити сюди, — нарешті порушив мовчанку Іван Михайлович. — Прошу вибачення…
Він позадкував, та Салій зупинив його:
— Ви!.. — вигукнув. — Ви насмілилися прийти до мене! Як вам не соромно? Після провокації, яку розіграли так вправно!
— Бачу, ви просто не в гуморі, Володимире Борисовичу… Що за провокація? Здається, ви починаєте ставити усе з ніг на голову. Це я міг би назвати вашу статтю провокаційною.
— Голуб! — мало не закричав Салій. — Голуб миру з яструбиними пазурами. Не прикидайтеся, це ви підіслали вчора до мене бандюг, щоб дискредитувати й позбавитися конкурента. — Побачивши у Некричевих очах щире збентеження, вів далі вже не так упевнено: — Ніколи не гадав, що ви можете опуститися до такого…
— До чого? Прошу пояснити.
— Вчора Павлюк святкував день народження, я був у нього, і увечері біля Павлюкового будинку до мене чіпляються два хулігани, влаштовують бійку. Я не був п’яний і все пам’ятаю: їх купили, підіслали до мене.
— Сьогодні вранці мене викликали до райкому й повідомили, що вас затримала міліція.
— Більше того, складено протокол, і довелося ніч провести у витверезнику.
— Вважаєте, у всіх цих неприємностях винен я?
— Хто ж іще?