Сліди СС

Самбук Ростислав Феодосьевич

«А може, я п'яний? — Грейт подумав про це, наче поплескав сам себе по плечі, знаючи, що й кінська доза не звалить його з ніг. — Але все ж, про що він говорить?..» Напружився, аби вловити зміст сказаного Хагеном, зупинити його, встановити якийсь контакт з рожевощоким, котрий дивиться на нього вивчаюче і серйозно, наче й справді сподівається чимось зацікавити полковника Кларенса Грейта.

— … Я хочу запропонувати досить вигідний бізнес, знаючи вас як людину рішучу, що може не звертати увагу на моральний

бік справи…

Кельнер виринув з-за його спини, як привид, поставив пляшку і так же безшумно зник, побачивши нетерплячий жест Хагена.

«На що не звертати увагу?» — кінець фрази Хагена застряв у пам'яті Грейта і чомусь стривожив його. Він нахилився над столиком і, зустрівши уважний погляд рожевощокого, не відвів очей.

— Що вам потрібно? — запитав, буцімто тільки-но побачив його.

— Ваш професіональний досвід, ваша сила, ваш розум, — не роздумуючи, відповів той.

— Це не так уже й мало!

— За все це вам плататимуть копійки, а я пропоную приблизно тридцять тисяч доларів на місяць.

Грейт глянув на німця як на божевільного. Шахрай чи шантажист? Але той дивився спокійно, навіть поблажливо і продовжував так, наче йшлося про дрібниці:

— Зрештою, все залежить від нас, при деякій oneративності й винахідливості можемо збільшити цю суму…

Грейт відкинувся на спинку стільця й нестямно зареготав.

— Не робіть із мене дурника, як вас там!.. Я не люблю жартів. Ви, певно, того… — покрутив пальцем біля лоба. «А може, гангстер? — подумав раптово. — Звичайний грабіжник, якого розшукує поліція?» Мимовільно озирнувся довкола: саме у таких кишлах вони і збираються. — Вам не втягнути мене в авантюру!

Рожеві щоки Хагена зробилися зовсім червоними.

— Я нікого і нікуди не збираюся втягувати. Я пропоную, а ваша справа — прийняти мої пропозиції чи відхилити їх. Звичайно, наша розмова не для третіх вух, але кінець кінцем розмовляємо ми без свідків, і. вам важко буде довести щось. — Налив віскі у склянки, мовив різко: — Я не божевільний і не збираюсь пропонувати вам почистити сейфи місцевого банку. Для цього існують, — скривив губи, — більш поважні корпорації. До того ж є багато способів менш ризиковано заробляти гроші. Один із них я і хочу запропонувати вам…

Грейт жодним словом не підохотив його.

— Заздрю вашій витримці, містер Грейт, — кинув Хаген по паузі. — Це ще більше спонукає мене до співробітництва з вами. Пропоную вам місце особистого пілота шейха Хіжі Селаспі…

Полковник не витримав і зареготав:

— Може, це ви шейх? Тоді продовжуйте розповідати арабські казки. Іноді я схильний до гумору…

— Ви щось чули про Близький Схід? — не звернув уваги на іронію Хаген.

— Лампа Аладіна, сорок дев'ять розбійників, гареми…

— О-о! Ви підійшли до суті…

— Не морочте мені голову! — обірвав його Грейт. — Найбагатший шейх Сходу навчився вже рахувати гроші і знає, що за тридцять тисяч доларів він купить не одного пілота, а принаймні десять.

— Якщо не більше, — підправив полковника Хаген, — причому першокласних.

— А ви хочете довести мені…

— Слухайте мене уважно, — притишив голос німець і, схилившись над столиком, поманив пальцем Грейта. — Ви уявляєте, полковнику, скільки коштує в Аравії красива європейська дівчина?

Грейт озирнувся на розмальовану супутницю Хагена, що самотньо допивала вино.

— П'ять доларів за ніч, — мовив презирливо. — Можливо, там націнка. Враховуючи місцеві умови…

— Навіть таку лахудру, — відповів Хаген вагомо, — можна продати нафтовому шейху середньої руки за чотири-п'ять тисяч фунтів стерлінгів!

— Невже знайдеться дурень, який заплатить за неї десять тисяч доларів? — не стримав здивування Грейт.

— За двадцятирічну вродливу дівчину з гарною фігурою, яка до того ж має середню освіту, — діловито вів далі Хаген, — можна одержати не менше дванадцяти тисяч фунтів.

— Це ж близько тридцяти тисяч доларів! — перевів фунти на американську валюту Грейт. — Невже люди отак кидають на вітер гроші?

— Навіть не дуже-то й багатий шейх має в гаремі двісті-триста наложниць, — пояснив Хаген. — Кількість і якість цього товару свідчить, так би мовити, про суспільне становище східного владики. Вродливі білі дівчата в гаремі є ніби символом могутності і знатності шейха, якщо хочете, його візитною карткою.

— Особисто я, — байдуже відповів Грейт, — не дав би за найвродливішу блондинку і тридцяти доларів.

— Коли мова йде про престиж, — зітхнув німець, — на Сході платять шалені гроші…

— Але я не бачу зв'язку між вашою пропозицією і цінами на дівчат на Сході.

— Невже ви нічого не зрозуміли? Я хотів сказати, що обов'язки особистого пілота шейха Хіжі Селаспі полягатимуть не лише в керуванні літаком…

— Так, так, — почав розуміти Грейт. — Отже, вербування і доставка живого товару на Близький Схід?

Хаген задоволено потер руки:

— Ви недалекі від істини.

Грейт рішуче відсунув від себе склянку.

— Але ж це, наскільки мені відомо, переслідується законом?

— Гра варта свічок, — мовив Хаген вагомо, — В наші часи люди ризикують життям в більшості заради мізерії. Досвідчений білий солдат одержує в Конго…

— Мені відомо, скільки одержує солдат в Конго, — перебив Грейт, — але кожний рахує гроші лише у власній кишені. Особисто я ніколи не цікавився чужими справами.

— Чудова риса характеру, — схвалив Хаген і запитав: — Наскільки я зрозумів, вам до вподоби моя пропозиція? В загальних рисах, так би мовити.