Сліди СС
Шрифт:
— Це якесь непорозуміння!
— Старий дурень! — Хетеля охопила лють. — І треба ж було тобі совати свого брудного носа в наші справи!
— Дозвольте… — Бібліотекар почав про все здогадуватись, але ще не втратив надії. — Дозвольте мені пройти, і я…
— Ти вже не подзвониш у поліцію! — Хетель приловчився, щоб збити старого одним ударом, але той розгадав його намір, відхилився, простягнув довгі сухі руки і схопив Хетеля за барки.
— Негідник! — закричав пронизливо й тонко. Трусонув щосили, у Хетеля гойднулася
— Ух, гад! — вилаявся Хетель, схопивши Ціммера за плече. Притиснув його до стіни, вдарив знизу в живіт, та бібліотекар оборонявся вперто, дряпався і кусався. Тоді Хетель зібрав усі сили і штовхнув старого ліворуч — туди, де починались круті сходи. Ціммер встиг схопитися за піджак Хетеля, але той ударив його ногою в пах і штовхнув ще раз — певно, бібліотекар падав спиною і вдарився головою об кам'яну приступку, бо не встиг навіть крикнути: лише глухий стукіт — і тиша.
Хетель бачив тільки мерехтіння світла внизу і тіні.
— Франц, — гукнув, — це я! Довелося прибрати стару мавпу, вона повернулася раніше й викрила вас!
Затанцював промінь кишенькового ліхтарика. Внизу тихо вилаялись.
— Усе одно не встигли б укластися в годину, — відповів Ангель, — так чи так мусили б щось робити. Спускайтесь сюди.
— Але я майже нічого не бачу, — поскаржився Хетель. — Він зірвав з мене окуляри.
Зовсім близько почулися важкі кроки, і Грейт мовив буркотливо:
— Здається, ви позбавили його життя, Вольфганг. Серце не б'ється…
— Знайдіть мої окуляри! — несподівано охижів Хетель. — І не співчувайте мені, буцімто ви не радієте, що я розв'язав вам руки!
— Так, у вас не було іншого виходу, — ствердив Грейт.
— У нас! — раптом заверещав Хетель. — Розумієте — у нас, і вам не вдасться перекласти вину за вбивство тільки на мене!
— Спокійно! — трусонув його за плече Ангель. — Ви ж не жінка, Вольфганг, і потрапляли не в такі ситуації, а, слава богу…
— Правда, — нараз зовсім спокійно відповів Хетель. — Ваша правда, Франц. Ви знайшли окуляри?
Раптовий перехід від істерики до розсудливості вразив Грейта, але він одразу збагнув, що так і повинно було статися — Штайнбауер навряд чи зробив би цербером есесівських скарбів людину легкодуху.
— Від ваших окулярів лишилася сама оправа, — повідомив Ангель.
— Цього мені тільки бракувало, — буркнув Хетель, — та біс з ними. Як у вас справи?
— Штайнбауер попрацював гарно. Цей тайник треба було б рвати динамітом, — поскаржився Ангель. — З нас уже зійшло сім потів, і єдина користь від смерті бібліотекаря, що можна хоч трохи перепочити.
— Допоможіть мені прибрати труп, — наказав Грейт, і Ангель задріботів східцями вниз. — Кладіть його сюди, збоку, щоб не заважав виносити контейнери. І обдивіться, чи нема крові.
— Яке це має значення?
— Спробуємо навести поліцію на фальшивий слід. Адже ж бібліотекар сам міг знайти тайник, витягти золото й накивати п'ятами.
— Чудова ідея, Кларенс! — зрадів Ангель. — Труп ми десь пристроїмо, мусимо тільки зробити безлад у бібліотекаревій кімнаті, забрати деякі речі. Але звідки поліція знатиме, що в тайнику було золото?
— Не все одно — золото чи щось інше? Тайник є тайник, в ньому не ховають консервні банки. Тепер до роботи, панове. І прошу — жодних слідів. Працювати в рукавичках і обережно. Ви, Вольфганг, відтягуватимете уламки цегли й бетону.
Хетель обережно спустився сходами.
— Невже не можна було причинити двері, — вказав на світло, що падало в коридор з кімнати.
— Підняти мостини можна було тільки з боку дверей, — пояснив Ангель. — Довелося відчинити їх. Але ж ми не знали, що ви повернетесь так рано.
— У старого якийсь біс вселився. Та ну його під три чорти! — відмахнувся Хетель. — Не гаятимемо часу!
Вони попрацювали ще з годину, поки добралися до контейнерів. Б'ючи ломом, Грейт поминав недобрим словом Штайнбауера — так було легше працювати. На-решті він зловчився і, підклавши лом під свинцевий ящик, підважив. Ангель і Хетель ухопилися за контейнер і поставили на-попа.
— Ну-бо, стара гвардіє, — наказав Грейт, — я беру спереду, а ви вдвох ззаду. Подужаєте?
«Стара гвардія» подужала через силу, правда, на вузьких сходах було незручно і кілька разів зупинялись, та все ж, зрештою, обережно поклали контейнер біля вхідної брами.
— Спочатку перетягнемо все сюди, — наказав Грейт, який непомітно взяв на себе роль розпорядника, — потім підженемо машину і одразу повантажимось. Я з Вольфгангом піду по труп, а ви, Франц, наведіть «порядок» у квартирі. Тільки обережно, не залишайте відбитків пальців. І взагалі, щоб усе було природно…
Ангель не заперечував: справді, Грейтові прийшла непогана ідея — поліція мусить, хоча б попервах, попасти на цей гачок.
Почав з обстеження письмового столу Ціммера. Приємно мати справу з акуратною людиною — в шухлядах ідеальний порядок: окремо документи, гроші, листи… Побіжно переглянув листування — старий мав справу тільки з лабелістами. Подумав: навряд чи людина, знайшовши скарб, думатиме про цей мотлох? Гроші й документи забрав, витяг з комода випрасувані сорочки й білизну, зняв з вішалки плащ і капелюх. Подумав трохи і відчинив шафу, де зберігалися наклейки. Співробітники, знаючи діла цього старого і побачивши, що нема частини колекції, свідчитимуть, що саме бібліотекар пограбував тайник і втік: справді, хто із злодіїв спокуситься на такий мотлох? Відібрав з ящичків наліпки, запхавши їх у портфель Ціммера, — до речі, буде гарний подарунок синові…