'Сомнус моментарiум' (на украинском языке)
Шрифт:
Дiвчинка подивилась на нього недовiрливо:
– Нiскiлечки?
– I на макове зерно. Оце пiду в своїх справах, а вночi читатиму, писатиму...
– Дурите.
– Ось побачиш.
– А менi можна?
– От чи можна дiтям - цього не знаю. Це ще медики мусять перевiрити. Та воно й не смачне.
– А... пенсiонерам?
– Дорослим усiм корисно. Ну, гаразд, Мар'яночко, поговоримо потiм, бо менi треба до мiста.
Дiвчинка вийшла з кiмнати якась замислена, подивилася на годинника, що висить у кухнi на стiнi. В цей час дверцята в ньому вiдчинилися, виглянула дерев'яна зозулька i почала: ку-ку,
Пiсля обiду Iван Йосипович за звичкою почвалав до дивана, Катерина Митрофанiвна сiла на кухнi церувати панчохи, а Мар'янка все товклася бiля неї, чомусь не поспiшаючи у двiр до подруг. Часто прохиляла дверi i крадькома заглядала до дiдуся. А з Iваном Йосиповичем робилося щось незрозумiле. Нiяк не мiг заснути! I лiг, як завжди - голова на однiй качалцi, ноги - на другiй, i книжку взяв - не спиться, та й годi. Заплющив очi i навмисне почав хилити руку з книжкою, а сон не з'являвся. Лiг боком, уткнувшись носом у клейончасту спинку дивана, почав сопiти. Не бере! Повернувся на другий бiк - марно! "Що це зi мною?
– подумав тривожно. Невже захворiв?"
Зайшла Мар'янка. Ледве стримуючи смiх, сказала:
– Так що, пiдемо, дiдусю, до Днiпра?
– Вiдчепися зi своїм Днiпром! Бачиш, я лiг вiдпочити.
– Так ви ж не спите!
– Коли б же не так заважали, а то... Бiжи надвiр, я годинку подрiмаю, а тодi вже пiдемо, хай йому всячина.
Мар'янка з кiмнати пiдстрибом. Тепер вона добре знала, що дiдусь не спатиме. Адже коли вiн попросив води, вона заскочила до кiмнати дядi Вiктора i капнула в склянку золотистої рiдини.
Через годину вона таки умовила дiдуся пiти на Володимирську гiрку звiдти ж так далеко видно. Iван Йосипович погодився, сподiваючись, що прогулянка допоможе йому позбавитися безсоння. В полотняному костюмi, в солом'яному брилi, вiн скидався на дачника. Почував себе добре, навiть бадьоро. Тривожився тiльки, що не вдалося поспати. "Ну, нiчого, заспокоював себе в думцi, - вночi надолужу".
Настала нiч.
Iван Йосипович лежить горiлиць. Вiкно вiдчинене, стиха шелестить листям на причiлку горiх, наче сiє дощем. Нiч мiсячна, сповнена таємничого шерхоту. Вже давно не ходять трамваї, принишкли, наче до чогось прислухаючись, сади i парки мiста - все спить, один тiльки Iван Йосипович не може заснути. Уже й рахував про себе (дiйшло щось до двадцяти тисяч!), а сон як рукою зняло. Десь читав: для того, щоб заснути, є й iншi способи. Наприклад, уявити слона чи верблюда, спочатку маленького, а потiм нехай збiльшується i збiльшується до грандiозних розмiрiв, аж поки його контури не розпливуться,- саме тодi людина й засне. Уявляв. Спочатку слона, вiрнiше, слоненя. Роздував його в уявi до, того, що в зоопарку стояли тiльки переднi ноги, заднi - десь аж у Святошинi, тулуб затуляв усе небо, а хобот тягся до червоних вогнiв телевiзiйної вишки бiля Хрещатика. Не допомогло! Тодi таку ж операцiю проробив iз верблюдом, бегемотом... Спати не хотiлося.
"Треба вийти з Мурзиком на ганок, - вирiшив у вiдчаї старий.
– Може, свiже повiтря..."
Песик зрадiв цiй оказiї. Стиха повискуючи, метався помiж ногами, наче пiдштовхуючи господаря. Iван Йосипович чалапав, щоб нiкого не розбудити: глупа ж нiч, усi солодко сплять.
Та виявилося, спали не всi. З прочинених дверей
– Чого це ви не спите, молодий чоловiче?
– спитав господар, сiдаючи бiля вiдчиненого вiкна. Здавалося, йому було приємно, що не лише вiн загубив сон.
– А ви?
– замiсть вiдповiдi весело спитав гiсть.
– Та що ж я... Старим людям часто не спиться.
– Ну, а я тепер зовсiм не сплю!
– Що?..
– Кажу, я ось уже з пiвроку не спав i п'яти хвилин.
– Ну, це вже ви той...
– Старий з усмiшкою глянув на вченого.
– Не жартуйте! Без сну людина й тижня не проживе.
– Це вiрно. Але в мене є засiб для миттєвого сну. Я його так i назвав "Сомнус моментарiум". Ось подивiться.
– Вiктор Вiкторович вказав на пляшечку золотистої рiдини, що стояла тут же, на столику.
– Оце вiн i є! Треба лише кiлька краплин екстракту, щоб органiзм людини вiдновив енергiю, i вiдновив ще краще, нiж вiн це робить за семи-восьмигодинний сон.
– Так-так...
– заговорив Iван Йосипович, стрiпуючи пляшечку перед очима.
– Я завжди казав, що ви щось вигадаєте таке... Але цього не сподiвався. Значить, геть сон?
– Геть!
– А... а що ж тодi вночi робити?
– Працювати, навчатися, займатися спортом, мистецтвом... Усе, що й удень.
– Вiктор Вiкторович помовчав, а тодi заговорив швидко, наче аж сердито: - Людина спить третину свого життя! От, скажiмо, ви. Скiльки вам шiстдесят п'ять?
– Шостий уже...
– Значить, двадцять два роки ви проспали. Не жили, а спали!
– Та воно-то гак...
– А уявляєте, скiльки б ви могли зробити корисного за тi двадцять два роки?
– Але ж i поспати приємно...
– Старий, згадавши про сон, розкрив рота, щоб позiхнути, та навiть i позiхати не хотiлося!
– А тим, що працюють на нiчних змiнах, що водять кораблi, електровози, лiтаки, автомашини? Знаєте, як їм важко боротися зi сном? А то прийняв кiлька крапель цього екстракту - i вже ти бадьорий, виспаний!
– I довго так можна протягнути?
– Хоч i сто рокiв. Це ж не збудник, що виснажує нерви, це екстракт, який сприяє їхньому змiцненню. Я ось почуваю себе набагато здоровшим, нiж ранiше, коли валявся в постелi.
– Що ж ви з ним далi робитимете... з оцим екстрактом?
– Потрiбнi ще дослiдження, перевiрки. Якщо медики пiдтримають мене, то, гадаю, вiн знайде широке застосування.
– I що, приймати цi краплi треба буде обов'язково?
Вчений засмiявся:
– Зовсiм нi! Якщо ви хочете й надалi губити третину свого життя - спiть на здоров'я. Але я впевнений: ви самi попросите в мене цих крапель.
– Довго доведеться чекати!
– усмiхнувся Iван Йосипович.
– А як ви зараз себе почуваєте?
– Та почуваю непогано, от тiльки безсоння...
– Це подiяв "Сомнус моментарiум". Вас почастувала Мар'янка.
– Та ви що?
– злякано пiдвiвся старий.
– Значить... А довго вiн не даватиме спати?