Спалах понадновот зiрки (на украинском языке)
Шрифт:
– Капiтане, з вами можна спiлкуватися хiба що у протигазi. Навiщо ви отак страхiтливо накурюсте, та ще iз зачиненими вiкнами? Хiба вас в школi не знайомили з аксiомою, що курити шкiдливо?
Капiтан Небреха вигулькнув з тютюновоу хмари i, з неабиякою прихильнiстю дивлячись на мене, повiдомив:
– Молодий чоловiче, а менi подобасться така неприродна у вашому вiцi допитливiсть. I справдi, треба мати природний хист до з'ясування невирiшених проблем, щоб отак точно окреслити поле наукового пошуку.
Я злегка вклонився на цей неочiкуваний комплiмент i
– То вас цiкавить, чому я отак накурюю? Зрозумiло, з науковою метою. Оце намагаюся практично дослiдити (хай навiть цiною власного здоров'я!), чи с хоч зерно iстини у прадавнiй гiпотезi, що коли у хатi пристойно накурено, то можна просто у повiтрi вiшати сокиру. Подумати тiльки, цей примiтивний, як амеба, дослiд може перегорнути нову свiтлу сторiнку в iсторiу космiчноу навiгацiу! Хтозна, може, саме тютюновий дим остаточно розвiс завiсу над тасмницею антигравiтацiу? Але, як бачите, до кiнця дiло не довiв... Можливо, ще не досягнуто потрiбноу конденсацiу, а може, на цих скелях бракус вiдповiдного атмосферного тиску...
Тисяча рядкiв нонпарелi! Вже оце сенсацiйне повiдомлення про генiальний за свосю простотою дослiд залюбки можна дати пiд невмирущою рубрикою: "Цiкаво знати, що..."
3. СТО ПЛЮС П'ЯТДЕСЯТ
– Ви, певно, з газети?
– запитав капiтан Небреха, проникливо позираючи на мене.
– Он з вашоу кишенi, мов газирi верховинця, стирчать самописки.
– Берiть вище, - вiдрекомендувався я, задоволений, що маю справу з напрочуд спостережливою людиною.
– Я спецкор журналу для юнацтва "Навколо Всесвiту".
– Знаю цей журнал!
– одразу пожвавiшав капiтан.
– Вiн завше добре iлюстрований. Щономера у ньому фотографiй бiльше, нiж сторiнок! То що, будете фотографувати?
Фотографувати?! А якоу вiн заспiвас, коли дiзнасться про сто плюс, про всяк випадок, п'ятдесят?.. А все-таки це ганьба! За свос космiчне життя капiтан Небреха зажив такоу всесвiтньоу слави, що й розвороту для нього було б замало. В iнтерв'ю на сто рядкiв не обiймеш навiть назв ста дев'яноста трьох Сонць, що мали честь чути оглушливий гуркiт двигунiв його ракети. Нi, це таки справдi ганьба! Адже навiть з неписьменними на перше вересня газетярi записують бiльшi бесiди.
– Фотографiй не буде, - категоричним тоном повiдомив я, почуваючи себе не репортером, а катом.
– Обмежимося коротеньким iнтерв'ю на сто рядкiв плюс, про всяк випадок, п'ятдесят рядкiв запасу.
– Сто плюс п'ятдесят, та ще про всяк випадок!
– вражено вигукнув капiтан i з цiлком зрозумiлою вiдразою глипнув на мене.
– Та я вам, добродiю, цю мiзерiю за п'ять хвилин набалакаю!
Я блискавично вихопив блокнота i самописку, щоб за якихось п'ять хвилин вiдбути цю невдячну справу.
Гарноу ж думки буде про мене капiтан Небреха! Але чим я мiг у цiй ситуацiу зарадити? Не посилатися ж на зарозумiлого головного редактора з його червоним олiвцем...
А знаменитий зореплавець, грiзно стуливши брови, мовчки вивчав надра свосу
Так от. Капiтан люто сопiв пiд непосильним навiть для флегматика тягарем двох невблаганних законiв, а я не дуже вдало намагався удавати, нiби нiчого такого не сталося.
Я поклав собi поводитися якнайприроднiше, так, як поводяться у домi давнi знайомi, що ум господарi дозволяють навiть хазяйнувати на кухнi.
Я звiвся на ноги i пiдiйшов до столу, на якому стояв чималенький глек.
– Капiтане, де у вас вода?
– запитав, зазираючи усередину глека. Ого! Глек мiстив у собi пальцiв на п'ять пилу. Я пiдняв глек i жартома докинув: - Що то значить - вiкувати без хазяйкиу Та нiчого, цю посудину я зараз вимию. Це ж треба зiбрати стiльки пилюки. Хоч веди археологiчнi розкопки...
– Молодий чоловiче, - мовив капiтан Небреха, i в голосi його забринiла неприхована зневага, - оцю, як ви зволили назвати, пилюку я збирав не десь на земних путiвцях, а на Чумацькому Шляху. I, до речi, збирав буквально по порошинцi. А там, коли здибасш хоч одну мiкроскопiчну порошинку у цiлiй кубiчнiй свiтловiй секундi, вважай, що тобi страшенно поталанило. Навiть коли тебе природа з пелюшок обдарувала усiма талантами, - капiтан на мить замовк, а тодi ущипливо додав: - Пiднесiть у куб триста тисяч кiлометрiв i спробуйте розшукати там порошинку. Це вам не голка в сiнi i не макове зернятко на пляжi. Та, гадаю, ви це засвоули ще у школi на уроках з астрономiу. Чи, може, я помиляюся?
I вiн знову з обуренням пробурчав:
– Сто рядкiв плюс п'ятдесят!
4. УНIКАЛЬНИЙ ПОРТРЕТ
Я гарячково шукав порятунку. Ще один промах - i капiтан викине мене з дому. Отут я й зауважив, що у вiтальнi немас жодного зображення капiтана. А мiж тим, по вицвiлих обоях так i ряснiли темнi плями. Певно, тут колись красувалися портрети, а потiм ух познiмали.
Кажуть, що найкраща оборона - це наступ. Я вирiшив перевiрити цей теоретичний висновок на практицi i з виразом щироу стурбованостi мовив:
– На мiй погляд, капiтане, ви даремно знехтували одвiчним законом переходу кiлькостi у нову якiсть.
Як i слiд було чекати, вже перше критичне зауваження змiцнило моу позицiу. Небреха насторожено зиркнув на мене:
– Як вас розумiти?
– Ви, капiтане, - впевнено повiв я навальну атаку, - познiмали геть усi своу портрети. Я розумiю: вирiшили не докучати людям власною персоною мовляв, скромнiсть бiльше прикрашас людину, анiж портрети. А що з усього цього вийшло? Зведена до абсолютного нуля кiлькiсть породила негативну якiсть. Тепер туристи можуть подумати, що ви з надмiрноу пихи зневажили ухню щиру повагу i цiлком виправдану допитливiсть. Не гаразд, капiтане...