Чтение онлайн

на главную

Жанры

Шрифт:

– Просили батько й мати, і я прошу – приходьте, дядьку, на весілля!

Мені стоїть у вухах дзвінкий, щасливий голос сотниченка. Був він парубок доладний, хіба що пихатий, але я не мав до нього ні заздрості, ні урази, бо й не смів їх мати. Але коли в людини дивно сплітається весільне піднесення й тривожний біль, чи ж може вона щиро веселитися?

Кілька років тому я покинув клас філософії в Київській академії, ще не вивітрився з мене спудейський дух, отож, парубкуючи, тут, у рідному містечку, я викидав із приятелями не одну кумедну штуку: бувало, й воза затягнемо на клуню й ворота знімемо і поставимо серед майдану. Не хотіли ми жити нудно, душа волі прагла й розваг. Що там мудрість світова, коли в тілі кров грає, що там розважність, коли вуста не можуть утримати усміху, отож і дивувався я:

не можу до ладу віддатися радощам.

(«Дитячі пустощі, – думав я пізніше, вгортаючись у листя, бо допікала мені мокра земля й негода, – так само перехідні, як і юначі бешкети. Все це до часу, а тоді серйозний робишся, поважний, а часом і смутний». Дощ сипав, як пісок, пахло корінням та листям, земля дихала, а коли так, затишку хотілося. «Смуток мій прийшов, – думав я, – від якого й до розпачу близько!»)

Вечеряючи у суботу ввечері, ми також співали. Біля хати грали музики: скрипка, цимбали й бубонець; ми випивали, хміль плутав наші мислі та язики. Було тепло, як улітку; я дивився поверх голови нареченого – там далі вулиця слалася і на ній було повно людей: одні стояли в кружку, а інші йшли. Діти у гру якусь гралися, кричали, наче галченята, – всі ошатно вдягнені, і ні в кого не скимліла знічено душа. Всі усміхнені і спокійні, так дивно, так задоволено спокійні – невже тільки одного мене гризла в той день стума?

(«Так, – гадав я пізніше, дихаючи розтуленим ротом, приплющувався, щоб зберегти тепло, і уривки думок пливли, як кольорові спалахи. Так, це тільки для мене настав час випробування, для мене, котрий ще недавно жив, як бездумний гульвіса». Тіло моє дубло й трусилося: нелегко було звикнути спати на голій, холодній землі).

Сотниченко забрав музик, запросив трьох свашок і чотирьох чоловіків – двох старост, дружка, тобто мене, й піддружого – ми пішли до молодої по хустку. Дорогою грали музики, вже стояла довкола темінь, і ми голосно співали:

Ой димно нам, димно,Що й бояр не видно,Тільки одне видно,Да й те за горами…

Вулиця дихала спокоєм теплої осені, ніжно пахло зів'ялим листям і димком, хтось палив бур'яни; музика аж похлиналася од завзяття, ми всі пританцьовували, бо в кожному зелено буяв хміль. Молодість водила нами, і кожен із того немалу утіху мав – один я був серед них ніби мічений.

Наречена нас уже чекала. Але бачила тільки свого сотниченка, так чудно вона на нього дивилася! Я подумав навіть: темна, палка, оксамитова ніч дивилася на сотниченка, і вони обоє мліли од відчуття великої тайни, до якої причащалися. Дивився на них, по-дружньому усміхаючись, й подумки бажав їм щастя; чудна думка прийшла мені до голови: хтозна, чи колись переживу таке сам. Хай же порадію, подумав тоді я, на це юне безхмарне щастя тих, що мене своїм дружкою назвали, хай оминуть їх біди.

Ми випили й знову заспівали:

А ти, калино, росла такая висока,А листоньком широка,А личеньком ромняна?

Жінки подавали вечерю, а що може бути ліпше, коли жінки подають вечерю, але я раптом завмер, відчуваючи, що мент зупинився, що час перестав рухатися. Ось молодий розтулив рота, щось каже; ось молода, облита яскравим світлом свічок, подалася вперед, слухаючи, розхилила червоні пухкі вуста, а очі її широкі стали; старости заходилися біля мисок: один ложку до рота підніс, а другий у страву впустив. Весь покій було запруджено жіночими постатями у важких празникових строях, у плахтах, оксамитах, з грубим намистом на шиях; батько молодої зводився з-за столу, підіймаючи в руці штофа горілки, на ньому червоно горів кунтуш. Мати молодої переступала поріг, тримаючи на півмиску запеченого до брунатного гусака.

Хтось мене штовхнув, я побачив обличчя одного із старостів. Велике вусате обличчя, що підморгувало мені й щось казало.

– Га?

– Хустку подай! – сказало вусате обличчя.

Молода подавала на тарелі хустку. Я встав й оперезав нею молодого…

Дзвонили дзвони,

мені потім довго чувся той дзвін, наче розбивались об хвилі осені згустки сонячного соку. Мідні кулі розприскувалися на тисячі скалок; ми втонули у святковій юрбі, в ошатній, важкій, задиханій, яка горіла бажанням танцювати й співати. Ми танцювали й співали, як і всі довкола; вихрилося повітря, гаряче ставало у пишнім святковім строї; голоси скрипок співали, цимбали дзвінко постогнували, ми були обкидані дзень-чистими сітками звуків; бив бубон, лящали бубонці, тупотіли чоботи; здавалося, юрба була пов'язана сивими пасмами бабиного літа, юрба дихала, й рухалася, й тупотіла влад; весело повискували жінки, а ще тонше – дівчата; грубо й хрипко галайкали чоловіки; піт котився по смуглявих, лискучих лицях; очі палали, як жарини; вогкі руки чоловіків спрагло притискали до себе жіночу плоть; дівчата рум'яніли щоками, кожна з них перетворилася у красуню не гіршу, аніж наречена, – хто б тут із нас, молодих, та й не загубив би парубоцької волі? Я відчувався п'яним од цієї осені, від звуків, що закручували мене, заносили, захоплювали, крутили, – я танцював, не знаючи відпочинку, по черзі закохуючись в одну, другу, третю й десяту панну; всі вони мені подобалися надзвичайно;, всі мене чарували, надили, вабили, я хотів цього почуття, хотів забутися, завертітися, хотів дихати дурманливим духом дівочих тіл, які пружинили, підскакували, погойдувалися; я ніби запалювався зсередини – все ставало прекрасне й манливе, все співало й тупотіло в гінкому нестримному русі…

(Пізніше я прикликав собі це видиво для того, щоб зігрітися. Коли зовсім застигала в моїх жилах кров, коли відчай знесилював мене і коли я відчаювався. Тоді й приходило в уяву оце гаряче видиво, оця юрба, яка вміла і знала, як веселитися. І диво учинялося: кров у мені починала пульсувати живіше, тепло розповзалося по тілі, і хоч страждав я не менше, тепла надія починала огрівати мені серце).

Я вийняв хустку з кишені, дав кінець у руку молодого і, тримаючись за другий, повів його з-за столу. На дворі баби приготували стільця, діжу, хліб і сіль. Я вивів молодого, й на нас полився золотий осінній день. Мати обсипала збіжжям сотниченка, була задоволена й усміхнена, тоді голосно зметнувся вгору спів свашок:

Ой сип, матінко, овес.Щоб він був нам на рід увесь…

Мчали по вулиці коні, лунали музика та співи, веселі стрічки маяли на вітрі, я тримав у руках квіти; хтось вигукував жарти, а на воротях уже зустрічали нас хлопці, вимагаючи воротного. Нарешті ворота відчинено, коні поставали, а ми виладналися проти дверей:' молодий, праворуч – бояри, а ліворуч – свашки, світилки і старости.

– Ах ви, злодії! – вигукнув хтось із рідні молодої. – Ви покрали коні, то вас тут і пов'язали!

Староста повів молодого, взявшись за хустку, до хати. Все відбувалося як належить. Я дивився на всіх ніби крізь туман, що оповив мені голову. Старший брат вискочив із рогачем у руках, і в нього – веселе, здурманіле обличчя.

– Платіть за сестру! – закричав він.

Молодий із старостою полізли, смішкуючи, на нього, він відпихався, тоді молодий перестав жартувати, а статечно витяг калитку. Блиснув під сонцем золотий – молодий ступнув на поріг; золотий ніби завис між мискою і рукою молодого; вигулькнуло чиєсь надміру молоде обличчя з широкою усмішкою; на ґанкові стояв батько молодої з кухлем і мати з таріллю, на якій – чарки; обоє також усміхнені; на ґанок пішли приступом гості в барвистих строях; гомонять, кричать, сміються і штовхаються.

– Тепер пускаю вас – заходьте! – сказав брат молодої.

– Ні, не дамо тобі сестри! – закричали в хаті дитячі голоси, і мені почулося в тих погуках щось тривожне й застережне. Гострий біль шпигнув мене, туга чи смуток сколихнули моє серце: чорну печатку цього сонячного дня… Я відчував себе негодящим для участі у цій виставі, але не міг покинути дійства, був-бо старшим дружкою.

Тим часом брати молодої винесли надвір скриню, вони тужаться чи, може, прикидаються, щоб скриня здавалася важчою, і ледве висаджують її на віз. Як кури, сипнули діти з подушками; брати повсідалися на скрині верхи, і я бачу їхні блискучі зуби.

Поделиться:
Популярные книги

Без шансов

Семенов Павел
2. Пробуждение Системы
Фантастика:
боевая фантастика
рпг
постапокалипсис
5.00
рейтинг книги
Без шансов

Назад в ссср 6

Дамиров Рафаэль
6. Курсант
Фантастика:
попаданцы
альтернативная история
6.00
рейтинг книги
Назад в ссср 6

Идеальный мир для Лекаря 13

Сапфир Олег
13. Лекарь
Фантастика:
фэнтези
юмористическое фэнтези
аниме
5.00
рейтинг книги
Идеальный мир для Лекаря 13

Не грози Дубровскому! Том V

Панарин Антон
5. РОС: Не грози Дубровскому!
Фантастика:
фэнтези
попаданцы
аниме
5.00
рейтинг книги
Не грози Дубровскому! Том V

Морозная гряда. Первый пояс

Игнатов Михаил Павлович
3. Путь
Фантастика:
фэнтези
7.91
рейтинг книги
Морозная гряда. Первый пояс

Лишняя дочь

Nata Zzika
Любовные романы:
любовно-фантастические романы
8.22
рейтинг книги
Лишняя дочь

Не грози Дубровскому! Том II

Панарин Антон
2. РОС: Не грози Дубровскому!
Фантастика:
фэнтези
попаданцы
аниме
5.00
рейтинг книги
Не грози Дубровскому! Том II

На границе империй. Том 9. Часть 3

INDIGO
16. Фортуна дама переменчивая
Фантастика:
космическая фантастика
попаданцы
5.00
рейтинг книги
На границе империй. Том 9. Часть 3

Мастер 2

Чащин Валерий
2. Мастер
Фантастика:
фэнтези
городское фэнтези
попаданцы
технофэнтези
4.50
рейтинг книги
Мастер 2

Его маленькая большая женщина

Резник Юлия
Любовные романы:
современные любовные романы
эро литература
8.78
рейтинг книги
Его маленькая большая женщина

Царь поневоле. Том 2

Распопов Дмитрий Викторович
5. Фараон
Фантастика:
попаданцы
альтернативная история
5.00
рейтинг книги
Царь поневоле. Том 2

Кодекс Крови. Книга I

Борзых М.
1. РОС: Кодекс Крови
Фантастика:
фэнтези
попаданцы
аниме
5.00
рейтинг книги
Кодекс Крови. Книга I

Второй Карибский кризис 1978

Арх Максим
11. Регрессор в СССР
Фантастика:
попаданцы
альтернативная история
5.80
рейтинг книги
Второй Карибский кризис 1978

Ведьма

Резник Юлия
Любовные романы:
современные любовные романы
эро литература
8.54
рейтинг книги
Ведьма