Сто років самотності (збірка)
Шрифт:
Але інша поважна перепона, така ж неподоланна, як і непередбачена, примусила знову відкласти весілля на невизначений час. За тиждень до дня, призначеного для шлюбу Ребеки й П'єтро Креспі, маленька Ремедіос прокинулася серед ночі вся мокра від якоїсь гарячої рідоти, що вивергнулася з її нутрощів зі звуком, подібним до голосної відрижки, і через три дні після цього померла, отруєна своєю власною кров'ю: двійнята застрягли в неї упоперек живота. Амаранту гризли докори сумління. Адже це вона палко благала Бога послати якесь лихо, аби тільки їй не довелося давати отруту Ребеці, і тепер почувала себе винною в смерті Ремедіос. Бо ж не такої перешкоди вона благала. Ремедіос принесла в будинок подих радості. Вона поселилася з чоловіком у спальні поряд із майстернею й прикрасила всю кімнату ляльками та іграшками свого зовсім недавнього дитинства, але її життєрадісність вихоплювалася з чотирьох стін спальні і, як цілющий вітер, проносилася ґалереєюз бегоніями. Ремедіос починала співати від сходу сонця. Вона була єдина людина в будинку, котра зважувалася втручатися в чвари між Ребекою й Амарантою. Вона взяла на свої плечі нелегку працю ходити коло Хосе Аркадіо Буендіа. Носила йому їжу, допомагала в щоденних потребах, мила його намиленою мачулою, пильнувала, щоб у його волоссі й бороді не заводилися воші, зберігала в доброму стані накриття і під час грози накидала на пальмове листя непромокальний брезент. В останні місяці свого життя вона навчилася розмовляти з Хосе Аркадіо Буендіа примітивною латиною.
Урсула оголосила сувору жалобу: позачиняла всі вікна й двері, і нікому не дозволялося ні входити, ні виходити без крайньої потреби; вона заборонила на цілий рік голосні розмови й повісила на стіну, біля якої стояла труна з тілом Ремедіос, даґеротип небіжчиці, повитий чорною стрічкою, а під ним — незгасну лампаду. Наступні покоління Буендіа, які ніколи не давали згаснути лампаді, відчували замішання, бачачи цю дівчинку в плісированих спідничках, білих черевичках і з серпанковим бантом на голові: їм ніяк не вдавалося поєднати її з академічним уявленням про прабабусю. Амаранта взяла Ауреліано Хосе під свою опіку. Взяла як названого сина, який мав розділити з нею її самоту і пом'якшити докори сумління, які мучили її тому, що всупереч її бажанню, але внаслідок її нерозважливих молитов, екстракт опію ніби потрапив до кави Ремедіос. Щовечора до будинку навшпиньках заходив П'єтро Креспі з чорною стрічкою на капелюсі, щоб зробити мовчазний візит якійсь далекій подобі Ребеки: вона здавалася геть знекровленою в своїй чорній сукні з довгими, до зап'ястків, рукавами. Сама тільки думка про призначення нового дня весілля здалась би тепер таким блюзнірством, що заручини перетворилися на вічні узи, в набридле кохання, що вже нікого не цікавило, неначе вирішення долі оцих закоханих, які гасили лампи й цілувалися в темряві, було полишено на розсуд смерті. Згубивши надію, Ребека геть занепала духом і знову стала їсти землю.
Аж раптом, — коли від початку жалоби минуло вже чимало часу і в ґалереїзнов почалися сходини вишивальниць хрестиком, — серед мертвої тиші спекотного полудня, рівно о другій годині, хтось із такою силою штовхнув двері з вулиці, аж весь будинок задвигтів; Амаранті та її подругам у ґалереї,Ребеці, яка смоктала палець у своїй кімнаті, Урсулі на кухні, Ауреліано в майстерні, ба навіть Хосе Аркадіо Буендіа під самотнім каштаном здалося, ніби почався землетрус і будинок завалюється. На порозі постав велетень. Його квадратні плечі ледве вміщалися в дверях. На бичачій шиї висів образок Діви Зцілительки, руки та груди були вкриті таємничим татуюванням, а правий зап'ясток щільно затиснений мідним браслетом-талісманом. Шкіра видублена солоними вітрами негоди, волосся коротке й настовбурчене, як муляча грива, підборіддя вольове, а погляд сумний. Захожий був підперезаний поясом, удвічі товщим за кінську попругу, і взутий у високі чоботи з острогами та підкованими залізом підборами, від його ходи все здригалося, ніби від сейсмічного поштовху. Він пройшов через вітальню й залу, несучи на руці добряче пошарпані сакви, і, мов той удар грому, увірвався в тишу Ґалереї з бегоніями, де Амаранта і її подруги так і позаклякали з голками в повітрі. «Добрий день». — мовив він стомленим голосом, кинув свої сакви на стіл, за яким вони працювали, й попростував далі в глиб будинку. «Добрий день», — сказав він Ребеці, що злякано виглянула зі своєї спальні. «Добрий день», — повітався він до Ауреліано, всіма п'ятьма почуттями прикованого тієї хвилі до роботи. Чоловік ніде не затримувався. Попрямував на кухню і тільки там зупинився, закінчуючи подорож, почату на другому кінці світу. «Добрий день», — поздоровкався він і тут. На якусь частку секунди Урсула заціпеніла з розкритим ротом, тоді подивилася приходькові в вічі, ойкнула й кинулась йому на шию, кричачи й плачучи з радості. Це був Хосе Аркадіо. Він повернувся таким же злиднем, як і пішов, і Урсулі довелося навіть дати йому два песо, щоб він зміг розрахуватися за найнятого коня. Розмовляв він іспанською мовою, рясно пересипаною матроським жаргоном.
Його спитали, де він був, і він відповів: «Там». Почепив гамак у виділеній йому кімнаті, ліг і проспав три дні. А пробудившися, з'їв шістнадцять крутих яєць і попрямував до закладу Катаріно, де його могутня постать викликала переполох серед охоплених цікавістю жінок. Він замовив за свій рахунок музику й по чарці горілки для всіх присутніх і заклався з п'ятьма чоловіками, що вони гуртом не здолають пригнути його руку до столу. «Марна річ, — казали вони, переконавшись, що їм годі навіть поворушити її. — Адже на ньому примовлений браслет». Катаріно, яка не вірила в силові атракціони, заклалася з Хосе Аркадіо на дванадцять песо, що він не зсуне з місця стойку. Він відірвав ту стойку від підлоги, підняв над головою й виставив на вулицю. І лиш одинадцять чоловіків спромоглися затягти її назад.
У розпалі веселощів він поклав на стойку для загального огляду свою чоловічу гордість — прутень несосвітенних розмірів, поспіль укритий татуюванням із синіх і червоних написів різними мовами. Жінки загорілися бажанням, аае він спитав, котра з них заплатить йому більше. Найгрошовитіша запропонувала двадцять песо. Тоді він запропонував влаштувати лотерею з квитками по десять песо. Ціна була зависока, бо найпривабливіша жінка заробляла за ніч лише вісім песо, однак усі погодилися. Понаписували свої імена на чотирнадцяти папірцях, укинули їх до капелюха й почали тягти — кожна один квиток. А як невитягнених зосталося лише два папірці, подивилися, хто там записаний.
— Іще по п'ять песо з кожної, — мовив Хосе Аркадіо, — і я ділю себе між обома.
З цього він і жив. Доти він шістдесят п'ять разів ходив матросом у навколосвітнє плавання з такими, як сам, моряками без роду-племені; жінки, котрі тієї ночі зляглися з ним у закладі Катаріно, вивели його голим у танцювальну залу, аби всі бачили, що кожнісінький міліметр його тіла вкритий татуюванням: спереду й зі спини, від шиї й аж до п'ят.
Хосе Аркадіо не квапився по-справжньому повернутися. Удень спав, а вночі пропадав у кварталі будинків розпусти, демонструючи там свою силу. В тих рідкісних випадках, коли Урсулі вдавалося посадовити його за родинний стіл, він викликав загальну увагу, надто коли починав розповідати про свої пригоди в далеких краях. Якось їхній корабель зазнав аварії, і він протягом двох тижнів гойдався на шлюпці в Японському морі, харчуючись тілом свого товариша, що вмер від сонячного удару, — його м'ясо, добре просолене й пров'ялене на сонці, було тверде й солодкувате. Одного ясного полудня команда корабля, на якому вони пливли Бенгальською затокою, забила морського дракона; в його череві знайшли шолом, пряжки й зброю хрестоносця. В Карибському морі він бачив привид корсарського корабля Віктора Юґа [11], його вітрила були пошматовані на лахміття вітрами смерті, реї та щогли переточені морськими тарганами; корабель усе намагався вернутися до Гваделупи, але був приречений вічно збиватися з курсу. Урсула плакала за столом, ніби перечитуючи ті довгоочікувані листи, які ніколи не прибували і в яких Хосе Аркадіо повідомляв про свої подвиги й пригоди. «А в нас тут таке домисько. синку, — мовила вона, хлипаючи. — І стільки їжі ми повикидали свиням!» Однак вона неспроможна була усвідомити, що хлопчина, котрий пішов з циганами, — оцей самий дикун, що з'їдає за обідом півпоросяти й випускає такі буйні вітровії, аж квіти в'януть. Десь майже так само це не вкладалося в головах і решти родини. Амаранта не могла приховати відрази, яку в неї викликала його звичка ригати за столом. Аркадіо, що так ніколи й не дізнався про таємницю свого походження, ледве розтуляв рота, щоб відповісти на запитання Хосе Аркадіо, котрий явно намагався завоювати його прихильність. Ауреліано спробував оживити в братовій пам'яті ті часи, коли вони спали в одній кімнаті, відновити близькі взаємини дитячих літ, але Хосе Аркадіо забув геть про все: морське життя переповнило його пам'ять своїми найрозмаїтішими подіями. І тільки Ребека була скошена наповал із першого погляду. Того вечора, коли Хосе Аркадіо пройшов повз двері її спальні, вона раптом дійшла висновку, що П'єтро Креспі усього лиш вичепурений здохляк поряд із оцим надсамцем, чий вулканічним віддих чутно в будь-якому закутку будинку. І стала шукати зустрічі з ним під різними приводами. Одного разу Хосе Аркадіо з безсоромною увагою обвів поглядом її тіло, мовивши при цьому: «А ти справжня жінка, сестрице». Ребека втратила будь-яку владу над собою. Почала їсти землю та вапно з такою жадібністю, як і колись, і так завзято смоктала пальця, аж на ньому виріс мозоль. Якось вона почала блювати зеленою рідиною з дохлими п'явками. Не спала цілісінькі ночі, дрижачи, мов у пропасниці, опираючись безумові, й аж до світання чекала тієї хвилі, коли задвигтить дім із приходом Хосе Аркадіо. Якось пополудні, під час сієсти, коли всі спали, Ребека більше не годна була витримати й зайшла до його кімнати. Він лежав із розплющеними очима в самих тільки трусах, випроставшись у гамаку, підчепленому до балок на товстих канатах, якими прив'язують човни. Її так вразило його велетенське оголене татуйоване тіло, що їй захотілось відступити. «Перепрошую, — вибачилася вона. — Я не знала, що ви тут». Але мовила це тихим голосом, щоб нікого не розбудити. «Іди сюди», — сказав він. Ребека послухалася. Стояла біля гамака, обливаючись холодним потом, внизу в животі їй усе стискалося, а Хосе Аркадіо пучками пальців пестив їй кісточки, потім литки, далі стегна й шепотів: «Ой сестрице, ой сестрице». їй довелося зробити над собою надлюдське зусилля, щоб не вмерти, коли якась могутня сила, подібна до ураґану, але напрочуд цілеспрямована, підняла її за стан, за три змахи оголила її й розпластала під собою, мов малу пташину. Ледве вона встигла скласти дякуБогові за те, що народилася на цей світ, якзнепритомніла від нестерпного болю, в незбагнен ний спосіб поєднаногоз насолодою, борсаючись у повній пииаріи трясовині гамака, що, мов вимочка, всотала пролиту нею кров.
Три дні по тому вони повінчалися під час вечірньої меси. Напередодні Хосе Аркадіо вирядився до магазину П'єтро Креспі. Італієць саме давав урок гри на цитрі, але Хосе Аркадіо навіть не відкликав його вбік, щоб довести до відома свою справу. «Я одружуюся з Ребекою», — сказав він. П'єтро Креспі зблід, віддав цитру одному з учнів і оголосив, що урок закінчено. Коли вони зосталися самі в залі, повній музичних інструментів та заводних іграшок, П'єтро Креспі сказав:
Вона ваша сестра.
А мені начхати, — відповів Хосе Аркадіо.
П'єтро Креспі витер лоба хусточкою, напахченою лавандою.
Це протиприродно, — провадив він далі, — і, до того ж, заборонено законом.
Хосе Аркадіо дратували не стільки аргументи П'єтро Креспі, скільки блідість останнього.
Плювати мені на природу, — відрубав він. — Я прийшов сказати вам усе для того, щоб ви не завдавали собі клопоту й не ходили нічого питати в Ребеки.
Але, помітивши сльози на очах у П'єтро Креспі, він трохи пом'якшив свою мову.
Ну, гаразд, — мовив він, зовсім змінивши тон, — якщо вже вам так припала до вподоби родина, то там іще для вас залишилась Амаранта.
У своїй недільній проповіді падре Никанор оголосив, що Хосе Аркадіо і Ребека — не брат і сестра. Проте Урсула ніколи не подарувала їм цього шлюбу, розцінивши його, як неприпустиму неповагу, і того ж дня, коли молоді повернулися з церкви, заборонила їм переступати поріг її оселі. Для неї вони однаково що померли. Тоді новоженці найняли будиночок навпроти цвинтаря і влаштувалися в ньому: наприпочатку гамак Хосе Аркадіо правив їм за всі меблі. У шлюбну ніч молоду вжалив у ногу скорпіон, який заліз у її черевичок. Ребеці було відібрало мову, але це не завадило подружжю досить гучно провести медовий місяць. Сусіди лякалися криків, які будили всю околицю до восьми разів на ніч і до трьох разів під час сієсти, і молилися, щоб така непогамовна пристрасть часом не порушила спокою мертвих.
Сам тільки Ауреліано виявив турботу про молоде подружжя. Він купив їм деякі меблі і давав гроші доти, поки до Хосе Аркадіо вернулося почуття реальності і він заходився обробляти прилеглі до будинку пустирища. А от Амаранта так і не спромоглася притлумити в собі ворожість до Ребеки, дарма що життя дарувало їй вдоволення, про яке вона й не мріяла: на бажання Урсули, що не знала, як затерти ганьбу, П'єтро Креспі й далі обідав у них щовівторка, переживаючи своє нещастя зі спокоєм і гідністю. Він і далі носив чорну стрічку на капелюсі на знак поваги до родини і знаходив утіху у виявах своєї відданості Урсулі, носячи їй різні екзотичні подарунки, як-от португальські сардинки або турецьке варення з трояндових пелюсток; якось він підніс їй прегарну манільську шаль. Амаранта була дуже уважна й ласкава з ним. Угадувала його смаки, зрізала вистріпані ниточки з манжетів його сорочок, а до дня народження повишивала його ініціали на десятку носовичків. У вівторок після обіду, коли вона займалася рукоділлям у ґалереї,він розважав її. Ця дівчина, яку П'єтро Креспі доти звик розглядати як дитину, несподівано постала передним по-новому. Граційністю вона не відзначалася, зате їй були властиві незвичайна делікатність почуттів і прихована ніжність. І ось одного вівторка, коли вже ніхто не сумнівався в тому, що рано чи пізно дійде до цього, П'єтро Креспі запропонував їй одружитися з ним. Вона не урвала своєї роботи. Зачекала, доки перестануть палати вуха, й надала своєму голосові спокійної зрілої впевненості.