Історія України-Руси. Том 1

Грушевський Михайло Сергійович

Не маємо нїяких певних підвалин і для розвязання питання, які єпископії засновано вже за Володимира, й скільки їх було. Над сим питаннєм застановились книжники тільки в XVI в., але не дали (бо й не могли дати) нїякого позитивного результату: по їх думці, за Володимира поставлено епископів в Новгород, Чернигів, Ростов, Володимир ¹⁹), Білгород (коло Київа), „и по инымъ многим градомъ епископы постави" митрополит Леон ²⁰). Сей здогад звичайно кладеть ся тепер в основу всяких комбінацій про те, скільки було епископій за Володимира, і при тім звичайно причислюють до вичислених вище ще катедри: тмутороканську, полоцьку і туровську ²¹). Все се, розумієть ся, має тільки гіпотетичну вартість; якась традиція про епископів з часів Володимира є властиво тільки для Новгорода (в Новгородській лїтописи) і ще хиба для Ростова (в житиї Леонтия, десь з XII в.). Імена перших епископів чернигівського, володимирського, білгородського, які стрічаємо

в тих пізнїх компіляцїях, мають дуже проблєматичну вартість; в сучасних джерелах маємо згадки про провінціальних епископів тільки в другій полов. XI в. Що за Володимира було поставлено більше число епископів — се само собою правдоподібно, і се кажуть ріжні джерела — Іларіонове Слово ²²), лїтописна повість і житиє. З огляду на вище сказане про розповсюдненнє християнства можна вважати правдоподібним, що епископів було поставлено в більші центри дружинної управи, торговлї й культури в Володимировій державі: до сїєї катеґорії дїйсно належать крім Київа Новгород, Чернигів і Переяслав ; Тмуторокань мав епископа ще й перед тим ²³). Для Ростова є місцева традиція, як я згадав; нїчого не можна закинути проти можливости володимирської й білгородської катедр, але то вже сходить на ховзьку дорогу можливостей. Круг епископських катедр в головнім уставив ся в серединї XI в., по тім прибуло їх дуже небогато: на-певно знаємо як новозасновані тільки смоленську (1137), рязанську (між 1187 і 1207), володимирську на Клязмі (1226) і угровсько-холмську (за Данила); до тих же новозаснованих можна з певною правдоподібністю зачислити галицьку й перемиську. Иньших десять катедр (крім київської ще білгородська, юрївська, володимирська, туровська, чернигівська, переяславська, полоцька, новгородська й ростовська) мусїли бути засновані до половини XI в. Але котрі з них істнували за Володимира, котрі зявили ся вже за Ярослава, докладно означити не можна ²⁴).

Память про заходи Володимира коло матеріального забезпечення руської церкви зістала ся в звістцї про десятину, надану ним київській церкві Богородицї. Лїтописна повість оповідає, що Володимир, коли докінчено сю церкву, сказав: „се даю церкви сей святЂй БогородицЂ отъ имЂния своєго и отъ моихъ градъ десятую часть" ²⁵), а т. зв. церковна устава Володимира поясняє се так: „от всего княжего суда десятую вЂкшю, а ис торгу десятую недЂлю, а из домов на всяко лЂто отъ всякого жита" ²⁶). Очевидно, тут ішла мова про дотацію київської митрополії, і їй мала б іти десятина від доходів княжого господарства, від торгових і судових доходів з цїлої Руської, себ то Київської землї. Той факт, що ми пізнїйше стрічаємо ся з десятиною княжих доходів як звичайною формою надїлення катедр і по иньших руських землях (в Новгородї, Смоленську), насуває гадку, що десятина княжих доходів вже за Володимира стала загальною формою забезпечення епископських катедр. Чи була ся форма дотації підказана безпосередно біблїйною практикою, чи був тут і вплив західньої церковної орґанїзації, лишаєть ся неясним, бо дуже мало знаємо про західнї впливи у нас в тих часах ²⁷). Великі ріжниці десятини, заведеної на Руси, від десятини західньої промовляли-б скорше против таких впливів: у нас десятина не була загальним податком, а дотацією з княжих доходів, і то лише для епископських катедр.

Крім того пізнїйше стрічаємось і з нерухомою власністю катедр чи иньших церковних іституцій, але виказати час надання сих дотацій не можна.

Примітки

¹) 1 Новгор. с. 65, під тимже роком в 1 Псков, і 2 Новгор. (в додатку).

²) Устава Володимира в Кормчій, писаній коло 1282 р. Проф. Суворов одначе оголосив сю уставу за пізнїйшу приписку і се досї не провірено.

³) Важнїйша лїтература: Макарій Ист. рус. церкви І с. 32 і далї, Ґолубінский op. c. І с. 277 і далї, Малышевскій Кіевскіе церковные соборы (Труды К. Дух. Акад. 1883, XII). Лебединцевъ Къ вопросу о кіев. митр. МихаилЂ (Чтенія київ. істор. тов. т. X). Павловъ Догадка о происхожденіи древне-русскаго преданія, которое называетъ перваго русскаго митрополита Михаиломъ Сириномъ (ib. т. XI., і тамже „ПримЂчаніе" до сього Лебединцева). Шахматовъ Общерусскіе лЂтописные своды гл. V і йогож Корсунская легенда (гл. VIII).

⁴) Воскр., Софійськ., Тверськ. й и.

⁵) Шахматовъ Одинъ изъ источниковъ лЂтописиаго сказанія о крещеніи Владиміра с. 72-8.

⁶) Як митрополит висланий за Фотия Михаіл виступає нпр. в Палїнодії — Рус. истор. библ. IV с. 971, Густинській лїтоп. с. 253, в пізнїйшім. Житиї Володимира — в Чтеніях київ. іст. тов. II. 2 с. 37. Як на джерело сеї звістки Лебединцев вказав на сербський переклад Амартола, де посланий Фотиєм епископ називаєть ся Михаілом; иньша гадка Павлова, що імя Михаіла зявилось на руськім ґрунтї, через те, що Михаіла Сінкела, автора внесеного в лїтопись ісповідання, даного Володимирови, прийняли за руського митрополита, що мовляв дав йому се ісповіданнє. Шахматов поставив давнїше

здогад, що Михаіл зявив ся як перший митрополит в московській митрополичій компіляції поч. XV в., і відти перейшов в пізнїйші компіляції. В новійшій своїй працї (Корсун. легенда с.67) він думає, що імя Михаіла як першого митрополита зявилось уже в корсунській лєґендї, ще в XI в., відти перейшло в деякі редакції Володимирової устави; при тім він приймає здогад Ґолубінского, що так дїйсно звав ся митрополит післаний на Русь в IX в., але той проповідав „таврийським Русам" (гіпотетичним).

⁷) Напр. при 1 Новгор. с. 443, Воскрес. І с. 239 etc.

⁸) Сказанія о БорисЂ и ГлЂбЂ с. 26, Іпат. с. 108 і 109.

⁹) Лїтература: Макарій I с. 87-8, Барсовъ Константинопольскій патріархъ и его власть надъ русскою церквою с. 423, Голубинскій І с. 328 і далї, Малишевскій Кіевскіе церковные соборы; Лебединцевъ гдЂ жили первые кіевскіе митрополиты, въ Переясла†или КіевЂ? — Кіев. Старина 1885, І; Шахматовъ Одинъ изъ источниковъ, 1. с.

¹⁰) Лаврент. с. 202, иньші кодекси сїєї редакції не мають сїєї ґльоси, анї пізнїйші компіляції, тілько Никонівська розвиває її: „й живяху множае тамо митрополити кіевскіи и всея Руси, и епископи поставляху тамо" (І. 116). Натомість иньші поправляють дивний титул Єфрема на епископа, нпр. Воскрес. І. 5, Хлєбнїковський код. — Іпат. с. 146.

¹¹) Софійськ., Воскр., Никон., Твер. й ин.

¹²) Так Шахматов Корсунская легенда с. 68.

¹³) Іпат. с. 106.

¹⁴) Володимир „праздноваше честно праздникы господскія и три трапезы поставляше в дому своємъ: пръвую митрополиту съ епископы и черноризцы и съ священничскимъ чиномъ, вторую нищимъ и убогымъ, третію себЂ и боляромъ и всЂмъ мужемъ своимъ" (Чтенія київ. II с. 15 і 21) — очевидно автор розуміє тут пири в київській резіденції Володимира.

¹⁵) VIII. 16. Архіепископами руські митрополити XI в. звуть ся не тільки у Тітмара, але і в иныпнх старих памятках, нпр. Несторовім Житиї Бориса і Глїба, в заголовку слова Леонтия). Се дало привід Голубінскому до гіпотези, що з початку руська церква мала незалежного від патріарха архіепископа (в візантийській церкві архіепископ значить стільки, що автокефальний епископ, отже більше як митрополит), аж пізнїйше стратила свою незалежність, і її сенїор став тодї звати ся тільки митрополитом.

¹⁶) Устава Володимира з рукоп. XIII в.; „взяхъ перваго митрополита Леона Києву" (Чтенія київ. II. 2 с. 65).

¹⁷) Акт 1354 р. — Рус. истор. библ. VI 2 с. 63==Acta partriarchatuc Constantinop. I с. 351. Сю обставину справедливо піднїс Лебединцев у згаданій розвідцї.

¹⁸) Вид. Розена с. 24.

¹⁹) Не знати про котрий вони думали, але Володимира на Клязмі тодї ще не було, отже міг би бути тільки Володимир Волинський.

²⁰) Никоновська л. І с. 65, Степенная книга І с. 114.

²¹) Филарет — Исторія рус. церкви І с. 113, Макарій І с. 40, Голубинскій І с. 333.

²²) „Пастыри словесныхъ овець Христовъ сташа епископи и прозвітери и діаконіи".

²³) В катальоґу епископій з VIII в., що видав de Boor, є й Т.

²⁴) Див. особливо огляд єпархій у Ґолубінского І2 с. 664 і далї.

²⁵) Іпат. с. 85, І Новг. с. 72.

²⁶) Чтенія київські II. 2 с. 66. Саму уставу, безперечно, ми маємо в пізнїйших редакціях, але де що в нїй по всякій правдонодібности належить ще до практики Володимирових часів, див. лїтературу сеї справи в т. III гл. 3, Шахматов недавно поставив здогад, що устава входила в одну з редакцій „житія особаго состава" (корсунської лєґенди) (Корсун. лег. с. 70).

²⁷) Про західнї впливи особливо Суворовъ СлЂды западно-католическаго права въ памятникахъ древняго русскаго церковнаго права, Ярославль, 1888 і Къ вопросу о западномъ вліяніи на древне-русское право, 1893 (відповідь на критику Павлова). Західнї впливи на заведеннє десятини на Руси Володимиром признав і Ґолубінский в новім виданню своєї історії І2 с. 505-6.

ПОШИРЕННЄ ОСВІТИ І КНИЖНОСТИ, ПОШИРЕННЄ ВІЗАНТИЙСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

Заходячи ся коло розповсюднення християнства, Володимир підтримував заразом і звязані з ним сторони культурного житя, що були з ним нерозлучні — штуку і книжню освіту; і освіта і артистична творчість в Візантиї, як і на Заходї, тодї передовсїм служили релїґійним потребам, і тому християнство було заразом ключем, можна сказати, до цїлої тодїшньої цивілїзації. З огляду на се становище, яке Володимир зайняв взагалї супроти візантийської культури, трудно сказати, з чого він виходив тут властиво — чи з змагань до можливо широкого розвитку християнського елєменту, чи з змагань до присвоєння самої візантийської культури, котрої основу становило християнство. В тім і в другім разї результат був би той сам.