Історія України-Руси. Том 4
Шрифт:
Взагалї для історичної ґеоґрафії сього часу, а історії адмінїстраційного подїлу — спеціально, до недавна дуже мало було зроблено і тільки в останнїх десятолїтях почали зявляти ся цїннї працї на сїм полї. Для земель в. кн. Литовського чимало цїнного матеріалу зібрано (але не оброблено вповнї відповідно) в цитованій книзї Любавского Областное дЂленіе и провинц. управленіе в. кн. Литовскаго, гл. II; до неї додана й старанно зроблена мапа, але в нїй чимало є й недокладностей і довільних змін — нпр. зовсїм іґнорований любомльсько-ратненський клин. Історично-ґеоґрафічні цїли має звісне поважне видавництво Polska XVI wieku pod wzgledem geograficzno-statystycznym Яблоновского і Павіньского (r'odla dziejowe, від т. XII почавши), але так як воно оброблене й обробляєть ся, для історичної ґеоґрафії дає воно тільки сировий матеріял, а розвідки говорять про границї земель і повітів здебільшого так загально, що се дає дуже мало реального. Історичні мапи Яблоновского, видані ним як ілюстрація до сих матеріалів
Атласи й мапи Plater Atlas historique de la Pologne, Познань, 1827; Lelewel Atlas historyczny do dziej'ow polskich, Вроцлав, 1844; Chrzanowski Karta dawnej Polski, Париж, 1859; Niewiadomski Atlas ao dziej'ow Polski, Варш., 1899. Історичних мап Польщі з'являло ся багато, новійші: W. Heck Мара hist. Polski, 2 вид. 1896; І. Babirecki Mapa rzeczyposp. Polskiej, 3 вид., без року; Polska w XV, XVII і po kongr. wiede'nskim, Kp. 1899.
Давнїйший картоґрафічний матеріал: Лянскоронскій Иностранные карты и атласы XVI и XVII вв. относящіеся къ Южной Россіи, Київ, 1898 (з Чтеній київ. істор. товариства); йогож Гильомъ Левассеръ де Бопланъ и его историко-географическіе труды относительно Южной Россіи, К., 1901. Adelung Ueber die "alteren ausl"and. Karten vоn Russland bis 1700. Rastawiecki Mappografia dawnej Polski, Варшава, 1846. Кордтъ Матеріалы по исторіи русской картографіи, І, К., 1899. Rizzi Zannoni Carte de la Pologne, divis'ee par provinces et palatinats et subdivis'ee par districte, 1772.
ҐЕНЕАЛЬОҐІЧНІ ТАБЛИЦЇ ДИНАСТИЇ ВЕЛИКИХ КНЯЗЇВ ЛИТОВСЬКИХ
Примітки до ґенеальоґії великокняжої литовської династиї
До ґенеальоґії великокняжої литовської династиї підставовими працями служать розвідки Стаднїцкого і Вольфа — серія розвідок Стаднїцкого: Synowie Gedymina, Olgierd i Kiejstut (див. вище c. 427), Bracia Wladyslawa Jagielly, 1867, Dodatki i poprawki dalsze do dziela: Bracia Wladyslawa Jagielly 1), Льв., 1873. Ревізію поглядів Стаднїцкого робить Вольф в книгах: R'od Gedymina, dodatki poprawki do dziel hr. K. Stadnickiego, Kp. 1886, i Kniazowie litewsko-ruscy, Варшава, 1895. Від сих совістних і науково зроблених праць, передовсїм від праць Вольфа, як новійших, а опертих на розслїдах Стаднїцкого, виходять і повинні виходити всякі дослїди в княжій литовській ґенеальоґії.
До початків династиї крім працї Вольфа (R'od Gedymina — Стаднїцкий сею справою не займаєть ся) див. ще лїтературу на c. 427. Про спорідненнє сеї династиї з великоросийськими домами див. ще Екземплярского Великіе и удЂльные князя СЂверной Руси, I-II, 1889 і 1891, шлюби з польською династиєю — Balzer, Genealogia Piast'ow, 1895. Про потомство Кейстута екскурси у Конечного Jagiello i Witold, дод. І і II. До ґенеальоґії княжих родів що вийшли з литовської династиї ще Леонтовичъ Очерки исторіи литовско-русскаго права, 1894, і критичні замітки Любавского Къ вопросу объ удЂльных князях въ Литовско-русскомъ государствЂ, Спб. 1894 (з Журнала Мин. Нар. Просв.).
В своїх таблицях я поминаю зовсїм особи що фіґурують тільки в джерелах непевних, як середнї й шир. редакцїї русько-литовська лїтопись, Нарбутові джерела, ріжні пізнїйші ґенеальоґії. У Вольфа є ще нпр. син Витеня, ще одна донька Гедиміна; в дальшім поколїнню (поминаючи Ольгердову династию) опускаю одного непевного Наримунтовича і одного Кориятовича. Про дальші поколїння й династию Ольгерда скажу низше.
Деякі особи не зовсїм певні я означив знаком запитання. Тойже знак, поставлений перед особою, показує, що походженнє її від особи, поставленої перед нею, не зовсїм певне. Коли в датї можливе деяке ваганнє, додаю к. (коло).
Що до числа й імен Гедеминових синів нема вагання: їх згідно дають наші джерела; є вагання тільки що до порядку їх старшинства. Я вичисляю їх в порядку давнїйшої русько-литовської лїтописи (так як і Вольф); з нею згоджуєть ся і Воскр. (під р. 1341, c. 20). В кількох иньших ґенеальоґіях Монвид стоїть на остатнїм місцї (1 Софійська c. 235,4 Новг. c. 72, Авраамка c. 103, Никон. II с. 231); в „НачалЂ государей литовских" (Воскр. I с. 254, пор. с. 165) Явнут стоїть вище Ольгерда, і т. и. Доньок вичисляю в порядку їх замужества; ріжню ся з Вольфом в тім, що Єлисавету ставлю перед Анною, на підставі дослїдів Бальцера, і счеркую її перше нїби імя „Damnila", І тут і низше доньок ставлю по синах, зовсїм незалежно від всякого старшинства, бо вислїдити його неможливо, та й взагалї, з виїмком синів Ольгерда, Корията й Любарата, не маємо
В потомстві Наримунта кн. Михайла пинського не можна докладно звязати з пізнїйшими князями пинськими, що, можливо — походили таки від нього. До потомства Патрикия стародубського див прим. 18. Ґенеальоґії московські дають йому ще сина Юрия, і від нього виводять кн. Ґолїциних і Куракіних, а від Федора Патрикиєвича — кн. Хованских.
Що у Федора Любартовича були брати Лазар і Семен, а мати їх звала ся Ольга, виходить з грамоти в Archiwum Sanguszk'ow I ч. 8, що по всяким міркованням мусимо признавати Федору Любартовичу — див. c. 164 прим. Синів Федора Ольгердовича Андрушка і Митка вислідив недавно Радзіміньскій (Monografia xx. Sanguszk'ow І с. 28 і далї): вказавши, що Федор Любартович в 1420-х рр. володїв Коропцем в зем. Галицькій (документ на се він опублїкував в згаданій працї, і він не викликає підозрінь, хоч і звісний тільки в потвердженю 1444 р.), він з значною правдоподібністю довів, що кн. Андрушко й Митко, що наступають по нїм в тім галицьких маєтностях, були його синами. Про справу походження кн. Сангушків і вивід їх від Любарта говорю низше.
Переходжу до династиї Ольгерда (табл. II і III). З його потомством справа далеко тяжша. Коли про Гедиминових синів маємо тільки деякі вагання що до порядку їх, але число й імена подають ся згідно всїми джерелами, то про Ольгердових синів джерела говорять згідно тільки одно — що їх було дванадцять, але дають инакші імена і вичисляють їх в ріжнім порядку. Найбільше баламутні реєстри Длуґоша й Ширшої русько-литовської лїтописи 2), де почислено до Ольгердових синів не тільки князїв з иньших лїнїй Гедиминової династиї, а й зовсїм фантастичні особи як „Іван Жедивид", кн. подольський 3). Далеко лїпший реєстр дають великоросийські компіляції (з литовських лїтописей він включений в версїю представлену кодексом Познанським — II. c. л. XVII c. 316). Вони ріжнять ся між собою досить мало; перша ріжннця в тім що упустивши Віґунта (такий неповний реєстр, з 11 синами, не доповнений, маємо у Аврамки — c. 103), декотрі доповнили сей неповний реєстр „Минигайлом", особою, що до Гедиминової династиї не належала (був то син Гедигольда, староста ошмянський — звістки про нього зібрав Вольф R'od c. 80 й вимазав з реєстра Гедиминових синів у Стаднїцкого) 4). Так маємо в 1 Софійскій c. 236, Воскр. c. 25, 4 Новг. III c. 26 і в Познан. кодексї (1. c.). Віґунт з опублїкованих компіляцій зацїлїв тільки в Тверськім збірнику — c. 436. Друга ріжниця, що компіляція Аврамки ставить Корибута перед Федором, тим часом як у всїх иньших він стоїть по Федорі, як старший з синів від другої жінки Ягайла, а Никонівська й Тверська компіляції ставлять Свитригайла перед Коригайлом і Лугвеном, тим часом як в иньших компіляціях він стоїть по них.
Що до імен Ольгердових синів, сей катальоґ великоросийських компіляций (в його повнім і чистім видї з виданих до тепер кодексів представлений Тверським збірником) знаходить собі повне потвердженнє в документах і иньших джерелах: всї дванадцять синів Ольгерда з такими іменами які подані в них, себто Андрій, Дмитро, Константин, Володимир, Федір, Корибут, Скиргайло, Ягайло, Коригайло, Свитригайло, Лугвен і Віґунт дїйсно істнували 5). Що до порядку їх, то старшинство Федора перед Корибутом, крім згідности всїх версій против одної, підпирає ще та обставина (піднесена Вольфом), що пять синів від першої жінки всї виступають з самими християнськими іменами, а сїм синів від другої фіґурують звичайно з литовськими, з чого-б виходило, що Федір мусить належати до перших пяти, а Корибут до других семи.
Що до порядку сих семи синів від другої жінки, то на умовах з рицарями з 1382 р. маємо їх усїх виписаних, і се може давати нам також вказівку на порядок старшинства; документи сї видані в імени Ягайла і Скиргайла, а решта вичислені як сьвідки і участники в усїх трох документах все в такім порядку: Корибут, Лугвен, Коригайло, Віґунт і Свитригайло (Raczy'nski Codex diplom. Lithuaniae c. 57-60). Як бачимо, порядок зовсїм сходить ся з катальоґами більшости великоросийських компіляций — 1 Соф., Воскр., 4 Новг. і Аврамки. Що Свитригайло був одним з наймолодших, коли не наймолодшим, маємо вказівку ще в тім, що він жив при матери, як ми бачили вище. Супроти того всього уважаю за лїпше тримати ся порядку великоросийских компіляцій, то значить приймати для сїмох молодших синів Ольгерда сей порядок: Корибут, Скиргайло, Ягайло, Лугвен, Коригайло, Віґунт, Свитригайло. Вольф, опираючи ся на згаданих актах 1382 р., ставить на першім місцї Ягайла, на другім Скиргайла, аж на третїм Корибута, і т. д. Але я думаю, що він се робить зовсїм не потрібно: як я вже сказав, грамоту видають Ягайло як князь виленський і Скиргайло як князь троцький, отже князї поважнїйших волостей, се одначе нїчого не доказує в їх старшинстві, бо коли Ольгерд міг поминути Корибута і Скиргайла з виленським столом, то міг дати Скиргайлу троцький стіл, хоч би він і був молодшим від Корибута 6). Лїпше тримати ся порядку великоросийських компіляцій, раз вони так добре витримують иньші проби і против їх порядку нема нїяких поважнїйших арґументів.