Історія України-Руси. Том 4
Шрифт:
Думаю, що сї моменти об'ясняють, принаймнї — в досить значній мірі, незвичайні здобутки литовської полїтики в українських землях XIV в., секрет її успіхів. Але властивим її талїсманом був таки руський характер в. кн. Литовського. Йому завдячувало воно свій незвичайний полїтичний зріст, і він служив йому — доки литовське правительство не згубило його, зломивши свою дотеперішню державну полїтику унїєю з Польщею.
Примітки
1) Антонович (Монографіи) Любавский ор. c. і особливо Леонтович — Очерки рус.-лит. права, також Молчановський (ор. c.
2) Никон. II c. 215; Ширша рус.-лит. лїтопись (т. зв. Биховця) каже, що Ольгерд „охрестив ся в руську віру”, женячи ся з княжною витебською — c. 20, пор. Густинську компіляцію — c. 349. Про руський елємент в в. кн. Литовськім з давнїйших праць див. Jaroszewicz Obraz Litwy т. I гл. 17, т. II гл. 1 і 11, Козловскій Судьбы русскаго языка въ Лит†и на Жмуди (ВЂстн. Зап.Рос. 1869, кн.Х, Боричевскій Православіе и русская народность в ЛитвЂ, Спб., 1851, Васильевскій Очеркъ г. Вильны, Спб., 1872 (з Памятників старини зап. губ.), з новійших — Антонович Очеркъ ист. в. кн. Литовскаго, passim, Дашкевичъ ЗамЂтки гл. IV.
3) Про традицію православної віри Ягайла див. Narbutt Pi'sma pomniejsze c. 99; докладнїйше ся справа не була розібрана, і новійшими часами стрічаємо тільки голословні твердження в той чи иньший бік. Давнїйшу лїтературу див. Барбашевъ Витовтъ с. 34-5, новійшими часами сю справу трактував (але досить не мудро) др. Прохаска — Przyczynki krytyczne do dziej'ow unii, 1896 р. розд. IV.
4) Се каже Витовт сам у своїм меморіалї — Scr. rerum pruss. II c. 703.
5) Quod autem scripsistis in littera ruthenica — пише Витовт Ягайлови; scribit nobis fraternitas vestra in ruthenico — copia littere d. regis Polonie scripte d. magno duci in ruthenico — Codex epist. Vitoldi s. 827, 831, 833, Codex saec. XV т. II c. 243 (bis).
6) Див. Марія Грушевська — Причинки до історії руської штуки в давнїй Польщі (етноґрафічній), Льв., 1903 — з LI тому Записок Н. тов. ім. Шевченка. Також в т. VI гл. 4 сеї Історії.
7) Si velit ritum originis retinere, in omnibus velint ei obedire — Scr. r. prussicarum II c. 619. Відповідь Ягайла не переказана, але додано, що Жмудь перейшла до Кейстута, значить Ягайло не хотїв дати такого приречення — подробиця дуже інтересна для питання про його християнство.
8) Pomniki c. 40.
9) Акты Запад. Россіи І ч. 204.
10) Див. в т. V c. 4-5 і 630-1.
11) Сї вірші писані письмом з початків XVII в. на чистій сторонї друкованого статута 1588 р. і видані в факсімілє в І т. Собранія грамотъ Вильна, Ковна, Трок і т. п., 1843. Дальші вірші вже кульгають дуже сильно в ритмі:
Ведзъ же юж Рус(ь), иж тва хвала
По всем свете юж дойзрала,
Весели се ты Русине
Тва слава никгды не згине.
12) Scriptores rerum pruss. II c. 80, Ученыя зап. II отд. I с. 42.
13) Справа Єродіакона Йоакима в Чтеніях московських 1883, І, c. 2.
II. Українські землї під зверхністю Литви й Польщі — на переломі XIV і XV в.
Польсько-угорській спір за Галичину:Угорсько-польський компроміс, претенсії Угорщини, пляни Людовика, Володислав Опольський володарем Галичини, правний титул сього володїння, прикмети державних
Так отже з остатньою четвертиною XIV в. українські землї (з виїмком угорської України) війшли в склад в. кн. Литовського і Польщі й їх дальша історія розвиваєть ся на тлї історії тих двох держав, в залежности від них та їх обопільних відносин. На дальший розвій історії наших земель в близших двох столїтях вплинуло кілька важних фактів, що стали ся на переломі XIV і XV в. Тож на них насамперед мусимо ми спинити ся — розумієть ся, настільки, наскільки вони відбили ся на історії України. А що факти сї не все стоять в ґенетичнім звязку з собою, то й переходити їх мусимо з-окрема. Факти, чи їх ґрупи розумію такі:
а) Окупована Польщею на підставі угоди з Угорщиною Галичина займала непевне становище між сими двома державами. Розірваннє особистої унїї Угорщини й Польщі в р. 1382 загострило сю непевність. Справа була розвязана на користь Польщі оружною рукою в р. 1387 — походом Ядвиги. В формі дипльоматичних спорів затягнула ся вона на довго, перейшла в XV в. і рішена властиво не була нїколи, але Галичина від кампанїї 1387 р. зістаєть ся при Польщі.
б) Оружна боротьба Литви й Польщі за Галицько-волинські землї була перервана унїєю Литви й Польщі, що звела сю боротьбу до меньше гострих форм, переважно дипльоматичних переговорів.
в) В початковій своїй формі унїя заповідала безпосереднє злученнє всїх, а в тім і українських земель в. князївства Литовського до Польщі; але змагання Витовта до задержання державної осібности в. кн. Литовського розбили сї пляни й потягнули сю справу в довгу проволоку.
г) Дїяльність того ж Витовта, перейнята й його наступниками, що довели зачеркнену ним проґраму до кінця, — позбавила державної окремішности поодинокі українські землї в. кн. Литовського. В руках поодиноких литовських династий сї землї стали були майже осібними державами і з часом мусїли відокремити ся зовсїм; але полїтика Витовта зробила з них прості провінції в. кн. Литовського, так що дальша доля їх як найтїснїйше була звязана з долею в. князївства взагалї.
В сїм порядку сї ґрупи фактів тепер перейдемо, щоб потім слїдити, як наслїдком тих подїй уложила ся полїтична доля українських земель в дальших столїтях.
Отже почнемо від Галичини 1).
Ми вже знаємо, що в галицькій справі Польща, себ то Казимир Великий — виступав на підставі порозуміння з Угорщиною 2). В найдавнійшій умові Польщі й Угорщини в руській справі, яку маємо, себто в трактатї 1350 р., знаходимо виразний відклик до якоїсь угоди в сїй справі, уложеної ще з Каролем угорським († 1342), і я висловив здогад, що ще підчас вишгородських переговорів 1339 р. між Казимиром і Каролем була уложена умова, де обидві сторони стояли на тім же ґрунтї, на якім стоять вони в умові 1350 р., уложеній уже по тому, як Казимир здобув Галичину. У всякім разї умова 1350 р. кидає сьвітло на становище обох держав в галицькій справі і в попереднїх лїтах, і ті великі гарантії угорських прав на Галичину, які в нїй знаходимо, певно, не були новою уступкою, а датували ся давнїйшими роками.