Історія України-Руси. Том 9. Книга 2
Шрифт:
Цар жалує християнської крови,-говорили далі посли-і щоб бісурмени не тішилися з усобиці і богацтвом християнським не збогачувалися, умисно прислав своїх послів, хоч він до того не був обов'язаний,-щоб показати свою приязнь до короля і піклуваннє про його державу. Нехай же пани-рада про ту добру волю і приязнь короля оповістять-щоб він велів повернути церкви, які здавна були в благочестії, а унію в и к о р і н и т и, і всяке насильство над православними заборонити. А держави своєї до розділу щоб не доводив-гетьмана Б. Хмельницького з військом до підданства турецькому султанові не змушував, щоб не спустошити своєї держави до решти: тримав їx в підданстві по давньому, за попереднім договором з Б. Хмельницьким.
Польські комісари знов повторяли, що на унію церков силою не повертано: самі духовні перейшли на унію, а що посли кажуть
Посли кінець кінцем дали свій текст для скопіювання. Натякнули, що мають ще инші справи до обговорення, але тим часом просять переказати королеві те що вони сказали: в справі прописок і в справі козацькій: щоб король виконав попередній договір-аби благочестива віра не була “в изгнание”, а церкви-“в разорение”, щоб церкви віддані на унію в давніших і в нинішніх роках, були повернені на благочестіє, згідно з Зборівським договором і присягою короля,-бо “уніяти від благочестія одщепенці” і давніші уніятські епископи відстали від благочестія “за своє воровство и за блуд”, і за те мали бути виключені собором,-через те, видячи свою злу вину від вас відщепилися, а до папежської (католицької) віри теж не пристають, тільки замішаннє і розкол чинять, на всяке лихо їx (панів-рад) приводять і благочестіє гонять.
Комісари обіцяли, і на тім перша нарада скічилась 4). Звідомленнє нунцієві додає до московського протоколу деякі небезінтересні подробиці. Виясняючи реліґійні причини козацького повстання московські посли мовляв згадали про арендованнє церков Євреями: люди мусіли платити такому орендареві, щоб він відчинив церкву, або дав змогу охрестити дитину. З приводу докорів Хмельницькому за батозький погром вони почали критикувати поведінку Каліновского, що нерозсудно дав причину до порушення згоди, заступивши дорогу Хмельниченкові-не дбаючи про добро держави, а давши себе підкупити за гроші, і т. д. 5).
Нарада поновилася через три дні, 6 н. с. серпня. Польські комісари зачитали королівську відповідь в справі прописок-в тім напрямі, що справа вже запечатана соймовим декретом, і його змінювати не можна. З сього приводу вивязалася велика діскусія, що зайняла більшу частину наради 6). Потім зробивши павзу Поляки запевнили, що в козацькій справі вони ще не можуть дати королівської відповіди. Король дякує за добру волю царя, і приймає се за доказ його великої приязни, що він аж спеціяльне посольство прислав, аби тільки замирити їx усобицю,-але відповіди ще дати не можна, тому що король ще не порадився в сій справі з коронними і литовськими сенаторами. Тому вони дещо від себе тільки скажуть.
“Той Богдан Хмельницький такий королеві грубитель, що такого грубителя і зрадника на світі ще ніколи не бувало. Та не тільки він супроти короля став зрадником, але і супроти Бога.-Посли говорили, що він просив ласки й. цар. вел.- послати до короля, щоб прийняв їx в підданство по давньому. А той Хмельницький, не дочекавшися ласки царя і короля, після того як прислав те чолобиттє й. ц. в., послав до турецького султана-просив війська на й. кор. вел. і обіцяв султанові, що буде у нього в підданстві з усім Запорізьким військом, а сам побісурмениться. А тепер тому тижнів із шість стало відомо, що султан прислав до Хмельницького чауша, щоб він як обіцяв, прийняв підданство султанові і їx бісурменську віру. І той зрадник відступив від своєї грецької віри і прийняв бісурменську, та збирає наново військо, а що цар післав послів просити за нього короля-се й забув!
“Нехай посли подумають, яким же зрадником він став королеві, а тепер і цареві-після свого посольства! Цареві заявляв, нібито з королем почав війну за грецьку віру-а коли б він правдивий християнин і стояв за грецьку віру, він би з бісурменами в ніяку спілку не входив би. А того що він тепер учинив-від християнської віри відступив і прийняв бісурменську віру: про се йому ані мислити не годилось, не то що чинити. А се щира правда! Шкоди ж і спустошення ним починені королеві і Річипосполитій не можна навіть докладно розповісти. Костели він поруйнував і пограбував, над духовними знущався, богато
Посли знов заперечили-що се хтось дав королеві неправдиву відомість. Не може бути, щоб Хмельницький відступив від віри й побісурменився. “А що вони кажуть, нібито у нього і тепер чауш від султана, то се можливо, що султан прислав чауша, аби Хмельницький перейшов до нього в підданство,-але Хмельницький того й не думав”. Що ж до запевнень, “ніби то Хмельницькому (так!) не бувало неволі у вірі”,-посли потвердили сказане попереднього разу-що утиски були, і зборівські постанови не виконуються. Тим часом-додали вони сим разом-Ян Казимир при елєкції своїй на короля під присягою обіцяв заховувати права своїх підданих всякого стану, в нічім їx не умаляючи (наводиться довгий текст сеї присяги). Нехай пани-рада перекажуть се королеві, щоб він памятаючи сю свою присягу, велів знести унію в Короні і в в. кн. Литовськім, згідно з зборівським трактатом, а церкви, що за предків були православними, назад во благочестіє передати, щоб надалі благочестива віра була при своїх вільностях як давніш бувала. А гетьмана Хмельницького з військом аби велів прийняти під свою руку по давньому. Инакше ті благочестиві церкви (!)-як сказано в присязі-будуть свобідні від підданства йому 7).
Комісари завважали, що послам не годилось вишукувати 8) тої королівської присяги та на її підставі робити якісь докори. Нехай говорять, які їм справи доручено від цар. величества, а до внутрішніх справ Річипосполитої їм нема діла. А про те що грецькій вірі у них насильства нема, вони, комісари, вже перед тим казали: котрі церкви давніш були в грецькім законі, а тепер в унії, ті не були віддані силою, а самі духовні пристали до уніятів. Якби король велів силоміць повернути грецькі церкви на унію, то не робилось би вибору: всі б церкви були уніятські. Тепер же котрі церкви зробились уніятськими, ті уніятськими й зістануться, а котрі благочестиві-ті теж як були, і неволі їм ніякої нема. А Хмельницький, як ворог божий і королеві зрадник, варт не милосердя, а найбільших мук і лихої смерти за свої лихі діла; тільки про нього ще говоритимуть з королем. А посли нехай би сказали докладно все доручене їм у тій справі, щоб не упустити часу-з огляду що король має йти до війська.
Посли поговоривши між собою об'явили польській стороні, що коли король задоволить потреби грецької віри (до скасування унії включно) і відновить зборівські умови в відносинах до козаків, то цар готов пустити в непамять всі свої образи в титулах і йменнях і дарувати королівськім підданим їх вини, з тим щоб надалі вони не повторялись.
На тім і закінчилась ся друга конференція (л. 362-9). Провожаючи послів староста винницький Потоцький в науку послам розповів, як він бувши в татарськім полоні, в Криму, чув про посольство від Казанських і Астраханських Татар до хана з проханнєм прийти їм у поміч щоб визволитися від Москви, і що й сього року були поголоски про такеж посольство 9).
Примітки
1) Польських справ 1653 р. стовбець 2, виправа посольства.
2) Про арештованнє козацьких послів розповів послам 22 н. с. липня люблинський ігумен Сава Попель таку пів-леґєндарну історію-котру я вже навів вище, с. 558-9.
Гонець Вонифатьев, висланий з додатковими дорученнями послам у серпні, вертаючи з королівського обозу через Замостє, затримався там на два дні, довідавшися, що там “сидять за вартою” полковник Антін “сам девять”: посилав до нього свого брата, і той з Антоном бачився. “Сказав полковник київський гонцевому братові, що Б. Хмельницький прислав був їx з листом до короля, щоб король з військом на них не наступав, а замирився за Зборівським договором, як король з ними договорилися під Збаражем,-тоді Хмельницький буде у короля в підданстві по давньому; а як король наступатиме на них з військом, то Хмельницький поневолі пішле до турецького султана, аби прийняв його до себе. Король побачивши в листі, що Хм. хоче бути в підданстві у турецького султана, розгнівався на них, послів,-і відіслав їх до Замостя і велів тримати під пильним доглядом, а зброю відібрати”-Ст. 7 л. 65.