Історія України-Руси

Грушевський Михайло Сергійович

І козачина, перебувши скоро внутрішню дезорґанїзацію, викликану погромом, притихнувши і скоривши ся перед правительством, щоб добити ся реабілїтації й скасовання проголошених на неї репресій, уже з першими роками XVII в. починає знову опановувати „волость". Покликуючи ся на свою службу річипосполитій, претендує наново на приставства і стації, творить свої штаб-кватири, опорні мобілїзаційні пункти, домагаєть ся виводу звідси польського війська, щоб воно не ставало йому на завадї. Скориставши з недавньої науки, поступає тут обережнїйше, не допускає таких різких і безпардонних вибриків добичництва, звертає свою воєнну й добичницьку енерґію на море, на турецькі й татарські землї. І протягом яких десяти-пятнадцяти лїт від першого скасовання й проскрінцій доходить наново до дуже значних, а при тім далеко тривкійших і далеко свідомійших успіхів.

Акти з мобілїзації козацьких сил в 1618 р., зібрані в досить значнім

числї ¹⁵), дають нам досить докладне понятє про успіхи осягнені козацтвом за сей час. Бачимо, що козацтво сидить великими масами по Київщинї, заходячи навіть в київське Полїсє, в маєтностях королївських, духовних і приватних; козацькі полковники резидують тут, і на поклик їх, під „піднесені ними хоругви" ставлять ся покозачені міщане й селяне з околицї. Так Хвастів, маєтність біскупа київського, служить резіденцією полковника Миська Фастовця і сотника Гришка Фастовця, а „иньші міщане і піддані фастівські" виступають в ролї козаків. Як друга резіденція полковницька згадуєть ся Кодня, а козаками виступають міщане й піддані з Котельнї, Паволочи й Коднї, „маєтности пана воєводи берестейського" (Ост. Тишкевича); третє гнїздо бачимо в околицї Родомисля (маєтности Печерського монастиря) і Брусилова (маєтність Бутовичів) ¹⁶). Таким чином район Тетерева, Гуйви, Унави виглядає як одна велика покозачена територія, з масою людности орґанїзованою в військову орґанїзацію (ставить до 2000 війська) ¹⁷), підвластною тільки власти й юрисдикції козацькій ¹⁸). Се осїданнє й закоріненнє козацтва в глубшій „волости" дає себе знати в сїм часї і в певнім роздїлї, який починає часами прокидати ся між козацтвом „волостним" чи „городовим" і запорожським низовим (перший виразнїйший такий прояв бачимо в р. 1620, коли Запороже опановує козачина своєвільна під проводом Бородавки, а на волости, в Київі і Терехтимирові далї перед веде і порядкує Сагайдачний, номінально признаючи або не признаючи реймент Бородавки, — антітеза до роздїлу 1598 року, коли обидві партиї, і Полоусовцї і Байбузовцї однаково товчуть ся на Низу, не маючи де подїти ся і не маючи приступу „до волости": в сїй ріжницї бачимо — глубоку переміну в житю і обставинах козачини за сю чверть столїтя). І комісія 1619 р., уже не бачучи можливости робити якусь опозицію козацькій орґанїзації на волости, відступала вповнї від старих постулятів соймових, що не хотїли знати нїякої осібної козацької юрисдикції і власти на волости: ся комісія признавала вже власть над козачиною місцевих отаманів козацьких ¹⁹) — старала ся тільки обмежити сей процес, зменьшуючи число законно-признаних козаків і силкуючи ся виперти їх з маєтностей приватних. Старання безплодні, бо нищили ся без останку першою ж мобілїзацією козачини.

Скупа і байдужа шляхта і її нище правительство, з браку засобів потрібуючи дешевого війська, мусїли забрати ся до мобілїзації тої самої козачини, ледво видітхнувши від криків про її „винищеннє до останку". І мобілїзували далї, від одної потреби до другої, стараючи ся стягнути того „майже безплатного" війська все більше і більше, в міру розросту і збільшення козачини, підганяючи як острогами сими вербунками її й без того незвичайно скорий зріст і безсило воркотячи потім на її розпаношеннє, на зріст козацьких претенсій, на привілєґії і права, які присвояла собі козачина чуючи залежність від себе адмінїстрації й правительства, і на те значіннє, яке здобувала вона собі в сфері відносин соціальних, а далї й національних.

Перебуті рухи 1590-x років поучили і саму козачину і иньшу суспільність, що вона може. І коли по всїх засудах і репресіях вона вернула собі свою стару позицію в державі, в відносинах місцевих і загальнодержавних, багато очей і гадок спочило на нїй. Не тільки вона сама — чи її свідомійші елєменти почули спромогу переводити в житє ті неясні, невироблені ще перспективи соціально-полїтичного характера, які повиникали були, як вислїд фактичних відносин і обставин того українського Sturm-und Drang періоду. Богатьом иньшим в тій бурхливій хвилї в козачині блиснула як блискавиця нова полїтична і національна сила, яка могла б багато змінити, коли б її енерґію обернути на певні точки суспільних чи національних відносин. „Наливайки" — се крилате слово, вилетївши з уст унїатських загорільцїв, як елєктрична іскра пролетїла по всьому сходу річипосполитої, що служив ареною боротьби двох релїґій, двох культур, двох національностей і з напруженою увагою за сею боротьбою слїдив.

Наливайка розтято „на штуки", але Наливайківщина зістала ся. Гадка, що православні ортодокси й українські патріоти опирають ся, та хочуть оперти ся на зревольтованих козачиною масах — пущена, очевидно, для простого компромітовання їх

ворогами, була підхоплена житєм. І не легко в таких випадках буває розріжнити, де кінчить ся угаданнє наслїдків і де починаєть ся суґґестія певної ідеї — яку суґґестіонують так часто власне ті що хочуть її поборювати.

Соціальний протест — з одного боку, культурно-релїґійна і національна боротьба — з другого починають чіпляти ся за козачину, коли вона з репресій і нагінок рострівоженої шляхти підносить ся на ново з новими силами і енерґією. І козачина, шукаючи дальшого розросту, дальших сил, фізичних і моральних, іде на зустріч сим покликам. Під кінець другого десятилїтя се стає вже ясним для польських полїтиків, як ми бачили. Але шляхетське правительство далї підгоняє енерґію мобілїзації сього „майже безплатного" війська, з огляду на услуги, яке віддає воно йому, — з утїхою скупаря, який тїшить ся, що не потрібує купувати палива, бо палить деревом з своєї власної хати.

Примітки

¹) Malo na tym maiac, yz po ten czas wszistek rozlewal krew newinna ludzi... ale ieszcze i do gruntu wszistko pogranicze i. k. m. chcial wywr'oci'c y nas wszistkich wysiec, y z swym woiskiem na to sie sprzisiagl byl, aby z woiski tureckimi i tatarskimi panstwa coronne spustoszyl i do opanowania corony psom poga'nskim pomogl, jako i teraz car krimski swoie woiska mial z nim posla'c, a on mu przysiagl woiwa'c pa'nstwa i. k. m. Na co i kniaziu wielkiemu moskiewskiemu y ze wszistkim woiskiem swym przysiagl y onemu poddal iuz byl wszistko pogranicze wiecey nizli na sto mil granic owych, iakoz i w liscie swym do nich kniaz wielki pisal sie iuz carem zaporozkim, czerkaskim i nizowskim i poslal im za porohi sukna y pieniadze — Listy ч. 17, пор. вище с. 190 про сї московські претензії.

²) Brzydko az i wspomina'c, do czego sie to swowolenstwo bralo, jakie spominanie majestatu w. kr'ol. mci, jakie zamysly o Krakowie, stolicy slawnej w. kr'ol mci, rozbiciu, wytraceniu stanu szlacheckiego — Pisma z'olkiewskiego c. 151.

³) Слова Жолкєвского, що козаки відгрожували ся на короля і на Краків повторяє і Гайденштайн с. 327 (II с. 363-4).

⁴) Архивъ III. І ч. 15 і 16.

⁵) Listy ч. 22, Архивъ III. І ч. 22. Кіев. Старина 1896, X с. 3 пор. вище с. 207-8.

⁶) Див. вище с. 209.

⁷) Гарно, хоч і з иньшого становища, висловив ся з сього приводу пок. Кулїш. „Ото важная потеря для русской исторіи, что украинскіе козаки... оставили по себЂ такъ мало памятниковъ своей дЂятельности. Кровь ихъ пролилась какъ вода на землю и не оставила даже пятна по себЂ. Энергическій духъ ихъ отошелъ въ вЂчность, не заградивши устъ хулителямъ своимъ; а ихъ потомки лишены утЂшенія слышать посмертное слово предковъ, каково бы оно ни было. И вотъ мы разворачиваемъ чуждыя сказанія о нашемъ быломъ, и устами историческихъ враговъ повЂдаемъ миру понимаемыя до сихъ поръ двусмысленно, сбивчиво, часто крайне нелЂпо дЂла героевъ равноправія". (Ист. возсоед. II с. 117).

⁸) В такім дусї писав пок. Кулїш, вважаючи цїлею сих козацьких рухів, як і пізнїйших — заступити право польське правом руським, польсько-шляхетський режім — рівноправністю (Ист. возсоедненія т. II), і за його поглядами пішов і Еварницький (Ист. запорож.козаковъ т. II ).

⁹) Деякі факти, в яких давнїйші історики бачили прояв змагань козачини до перестрою суспільних відносин, мали зовсїм иньше значіннє. Таке напр. нищеннє Косинським документів Острозького в Білій Церкві — се був наслїдок особистого конфлїкту, а не прояв бажання знищити дипльоматичні права панів на українські землї. Більш серіозне значіннє мали браславські подїї (див. с. 207-8): се був рух українського демосу против шляхетського пановання і польського режіму; але був він від козачини незалежний: Наливайківцї відограли в нїм роль помічної сили, а не інїціаторів, і козачина не оборонила сих повстанцїв від репресій.

¹⁰) Chronica gestorum іп Europa singularium, вид. 1648 с. 172.

¹¹) Напр. Костомаров — Богдан Хмельницький вид. 1884 т. I с.. 22 і 24.

¹²) Listy ч. 52.

¹³) Меньше правдоподібно, що козаки на саму шляхту хотїли розтягнути свій присуд і зверхність козацьку.

¹⁴) Див. вище с. 207-9.

¹⁵) Архивъ Ю. З. Р. III І ч. 62-71, Матеріали до гетм. Сагайдачного в кн. XV київ. Чтеній.

¹⁶) Архивъ Ю. З. Р. III І ч. 63, пор. 64, 66, 68.