Історія української літератури. Том 6
Шрифт:
"А еже о синаксарех на россійскую бесЂду, общую честным ієромонахом Тарасієм Левоничем Земкою, проповЂдником слова божого от греческого предложеных, противо сему а не прерЂкуєте великоросси, болгари и сръби и прочіи подобніи нам в православіи. Сътвори ся се ревностію и желЂнієм рода нашего Малои Россіи благородных гражданских и прочіих различнаго причта людей, научивших ся словеснаго языка глубокоразумного, имЂющаго разум и мудрость якоже греческа и прочаа громатіческа писаніа. Не погрЂшиша древній отци святій и любомудрци святого Матфеа євангеліє от єврейска языка на єллинскій переведшіи, Марка же, Луку і Іоанна от єллинска перенсшіи такожде же богословскіи греческіи книги истолковавшіи на словенскій язык. ТЂмжде и мы смотренієм и тщанієм се сотворше ради ползы и пріобрЂтеніа братіи своєї уповаєм о ГосподЂ яко не погрЂшихом. В съзиданіє бо сіє сътвори ся, — да не речет
Отже, "гражданські і інші ріжного притчу людей Малої Росії" добивалися видань "бесідою общою", простою розмовною мовою, і печерські учені признавали, що це бажання вповні оправдане, бо треба, щоб слово було зрозуміле, "назидало" (будувало), приймалось умом, а не тільки язиком. Але що ж, коли "великороси, болгари і серби" відкидали книги, друковані "общою бесідою" українською, домагалися традиційної церковнослов’янщини, і з цим рахувалася печерська старшина.
Очевидно, з цих мотивів вона головну увагу свою звертала взагалі не так на книги, призначені спеціально для українського громадянства, — писання полемічні, історичні, літературні, котрим поза тісними межами українських суспільних верхів не було попиту і ходу, а, так би сказати, універсальні, з місцем і хвилею не зв’язані твори, як книги богослужебні, канонічні, писання старих учителів церковних і т. д., які, можна було думати, віками матимуть вартість і потребу і в "Малій" і в "Великій Росії", і в землях балканських.
Книги друкувалися з великим запасом і довго лежали в лаврських магазинах на провсяке. Висилаючи своїх послів до царя, після сполучення України з Москвою (1654), з проханням потвердження своїх прав і милостині, печерська старшина посилає цареві хрест артистичної роботи, частину мощей і шедевр своєї графіки — ті ж "Бесіди Золотоустого" на "Послання" і "Діяння" з додатком "Апокаліпсу" Андрія Кесарійського, і коли московський уряд, чи справді зацікавлений високими прикметами цієї графіки, чи, бажаючи дати матеріальну підмогу Лаврі, замовив був Лаврській друкарні повторення "Бесід на Діяння", печерська старшина пропонувала краще забрати старе лаврське видання, котрого ще лежить на складі багато, і ставила "дешеву ціну" — по 2 рублі за примірник без оправи. Пробували всяко поширювати продаж своїх видань у Московщині, відкривали навіть свою книгарню в Москві, і без сумніву — подібні ж проби робилися в землях Молдавських і полудневослов’ янських 1.
1 Харлампович, Малорос, вліяніе, І, с. 97 і далі "Акты Южной и Зап. Рос.", X., с. 706. Заказ Московскаго правительства кіево-печерской типографіи в 1669 г., "Кіев. Старина", 1896, VI. Про поширення української книги в Московщині — ще Шляпкин, Св. Димитрій Ростовскій, с. 118 і далі.
Тут, очевидно, лежали також і мотиви, з яких Лавра зависно запобігала всякій друкарській конкуренції і всяко старалась не допустити, щоб у Києві з’явилась якась інша друкарня. Відновлена православна митрополія скоро почула потребу в своїй власній друкарні або взагалі якійсь іншій, незалежній від Лаври. Згаданий Вербицький користувався фінансовою підтримкою митрополита, як показує тестамент Борецького, а друга друкарня — Спиридона Соболя — була заложена "в дворі Йова Борецького, митрополита київського", як значиться в її виданнях 1, отже, була властиво митрополитальною, тільки під кермуванням Соболя; так пізніш (в XVI в.) представляли справу митрополити, допрошуючися в царського уряду дозволу на заснування окремої друкарні. Натомість Лавра довідалася, що "та Соболева друкарня не для яких-небудь правильних причин або через недостачу церковних та інших книг була заведена, а тільки з ненависті тодішнього київського воєводи за те, що Лавра не приймала злочестивої римської унії, на утиск і руїну Лаврі", і коли в 1750-х роках київська митрополія розпочала згадані заходи коло своєї окремої друкарні, архімандрит печерський виразно заявив, що готовий і десять тисяч карбованців стратити (сума для того часу величезна!), тільки не допустити до окремої митрополитанської друкарні. Лавра представила цариці, що коли ця друкарня здійснилась би, то це зруйнує Лаврську друкарню, і Лаврі з того буде "ненагородима шкода і незносна обида", і цариця Єлисавета, її вірна прихильниця, вимогла назад уже виданий митрополитові дозвіл і знищила його. Цей епізод кидає яскраве світло на попередню історію і робить для нас зрозумілими, чому Соболь кінець кінцем мусів перенести свою друкарську працю до Білорусі (працював
1 Каратаев, ч. 321, 329, 345, 346, 367.
2 Молдавський требник Вербицького у Каратаєва, ч. 426.
3 Про ці змагання новіша стаття Ів.Огієнка "Київська митрополиська друкарня", 1924 (відб.
– з "Літ.-Наук. Вістника", 1924, VII), а також в "Історії українського друкарства", І, с. 307 і далі.
Певним оправданням цих претензій на друкарську монополію було те, що в друкарську продукцію вкладалися великі кошти, які могли повертатися тільки поволі, і що Лаврська друкарня не спекулювала на книжки ходові, риночні, а бажала заповнити прогалини в дотеперішній українсько-великоруській продукції, беручись до книг великих, дорогих і позбавлених практичного значення, як ті класичні писання Золотоустого тощо. Так дивився на її завдання сам фундатор Плетеницький, і, випускаючи в 1617 р. Часослов, він уважав потрібним в передмові оправдатися з того, що от Печерська друкарня випускає книгу, не раз уже друковану: "Нехай не кажуть, що ця книга видавалася не раз і не одною друкарнею, дарма: добрий крам завсіди на торгу, і потрібна страва завсіди в ятках (в макелЂх, macella — м’ясні ятки), і знаряди, що їх частіш уживаємо, завсіди майстер виробляє" (передр. 3 — 4). Але очевидно з того, що передусім завданням своєї друкарні він уважав давати книги, перед тим ще не видавані.
Дійсно, протягом перших 15 літ свого життя, коли ця друкарня жила цілком ідеями своїх фундаторів, Плетеницького і Копистинського, вона давала не тільки багато — давши стільки, що всі інші українські друкарні разом за піввікову свою діяльність 1, — але й давала речі інтересні, в друку нові, різнородні, до старих писань додавала інтересні інформативні вступи, присвяти і тим до певної міри нагороджувала перевагу старої літератури над новими оригінальними творами.
1 Свого часу, в VII т. "Історії України" я дав був реєстр видань Печерської друкарні, тепер повторяю його, провіривши на основі новіших студій:
1616-7, Часослов, 4°, 22 + 192 карток; 2 передмови, підписані 20 груднем 1616, тому видання датується звичайно 1617 роком, але при вересневім рахунку це тільки кінець 1615; книга могла вийти і з цею датою в 1616 (титуловна сторінка не збереглась).
1618. ВЂзерунк цнот прев. о. Єлисея Плетенецького, 4°, 6 карток.
1619. Анфологіон або "избранная минея", fol. 16 + 1048 стор., з багатьма гравюрами, на стор. 366: р. 1618, що, мабуть, вказує, що досі надруковано в р. 1617; на стор.597 зазначено, що надруковано це 23 червня 1618; на стор.1104 закінчення з датою 2 січня 1619; дальші 44 сторінки, з службами руським святим, друковані в 1619 р.
1619-1620, Книга о вЂрЂ єдиной соборной апостольской церкве, 4°, 4 + 317 + 308 стор. (про час видання ще нижче).
1620, Номоканон, 4°, ст. 4 + 140, на титулі дата 18 червня 1620.
1620, Божествъныя Литургія, 4°, 16 + 56 + 521, передмова датована 14 жовтня 1620.
1622. ВЂршЂ на жалостный погреб П. Конашевича Сагайдачного, мале кварто, 24 картки.
1623. Іоанна Златоустого БесЂды на 14 посланій св. ап. Павла, fol. 34 одностайних сторінок і 3202 стовбців, "зачалося друкувати 26 березня 1621, закінчено 2 квітня 1623"; деякі примірники з присвятою кн. Стеф. Четвертинському, інші — Ф. Копистинському.
1624. Псалтирь, 4°, 24 і 456, при кінці дата: надруковано 7132 червня 28.
1624, Іоанна Златоустого БесЂды на ДЂянія стых Апостол, fol. 24 і 534 стор., закінчено 24 серпня 1624.
1624. Номоканон, повторення видання 1620 р. 4°, 8 і 175 стор., на титулі дата 25 листопада 1624 р.
1625. Казаньє на честном погрбЂ... кир Еліссея, 4°, 1 і 49 ст., на титулі вихідна дата: 17 лютого 1625.
1625, Акафіст пр. Богородици, Іисусу Сладкому и Успенію, 4°, 2 і 8 і 205 стор., на титульній дата: 5 вересня 1625.
1625, Андреа архіеп. Кесаріа Каппадокійскіа тлъкованіє на Апокалипсіи, fol., стор. 16 і 156 і 2, на передмові дата: 17 жовтня 1625.
1625, Оміліа, албо казаньє на роковую память... Еліссея Плетенецкого, проповЂданоє... 1625 м-ца ноємврія дня 29, 4°, стор. 60.
1625-7, літючки: ілюстровані листки "повість удивителна о діаволЂ" П. Беринди, 1626, досі звісно їх разом сім (Тітов, с. 182 — 4).
1627, Тріодіон си єсть тріпЂснец св. великои четыредесятницы, fol. 4 і 802 стор., з масою гравюр; післямовою датоване 15 лютого 1627.