Шрифт:
І
Це каже зоологія:
«…має сорок чотири зуби. Sus domesticus: йоркширська, темворст, суфолькська, ессекська і ще багато. І ще: sus scrofa: дик, вепер –
Іще треба розповісти про Карла Івановича і про Хаю – між іншим, а про свиню буду говорити потім.
А тепер іще про будинок, а може, ще про кого-небудь.
Будинок…
Будинок має чотири виходи, входи. Вихід вісім квартир, квартира чотири-п'ять кімнат, а кімнати (назад!) – дають ще квартири. У кімнатах, у квартирі, де Хая, не де Карло Іванович, нижче поверхом, – чотири квартири: Хая, сім'я товаришки Зої з Зоєю і два товариші: один товариш з товаришкою, тепер жінка (чи як там?): Райський і вона, Яблучкіна. Четвертий – Пєтушков.
От.
А от припустім.
Два балкони: один вище, другий нижче.
…Чи тут, чи там, чи десь цвіркун точить крильця… (Є такі ярки – цвіркунячі, повно точіння, коли вечір, коли в степу блукає таємно червоний огонь: мабуть, багаття, а мабуть… не знаю). Двадцять кроків гримає духовна музика – це сад «Гастроль». А коли стихає, тоді симфонічна оркестра.
Дивлюсь –
…А десь збираються їхати кудись. Під'їдуть до семафора, а там іще семафор, іще семафор…
Так от – під балконом гризуться собаки, зрідка плачуть коти, мов ті діти.
Вечір. А потім – ніч.
– Мяу-у-у!
Садок. Із садка арія з «Івана Сусаніна». І тому, що Глинка великий композитор, і місто не місто, і огні не огні, сумно, тоскно, радісно… І знову сумно…
Чи тут, чи там, чи десь цвіркун точить крильцями…
А коли вистукував цвіркун (тоді прийшов вечір), Хая пішла на балкон і через бильця перехилилась, щоб покликати:
– Ка-арль! Ка-арль!
Це так: язик до піднебіння. От повторіть голосно:
– Ка-арль! Ка-арль!
Чоловік живе і він не знає, що він мавпує. Один зробить «гав» – другий зробить «гав!», бо в природі теж: весна заплаче дощами, а потім і осінь заплаче дощами. Між іншим, чом ми бабники. Ви як гадаєте? А от Латвія нібито ріка і тихенько струмкує, це тому, що Латвія нагадує латаття, а біля латаття вода якось завжди струмкує.
Конец ознакомительного фрагмента.