Таємниця двох океанів
Шрифт:
Павлик так захопився своїми спостереженнями, що забув, де він і що навколо нього. Проте він зараз же отямився і відповів:
— Тут так багато тварин живе на водоростях, і всі дуже схожі на моховаток. Я їх навіть одразу не розрізнив…
— А-а-а, це зветься мімікрія, бічо. Тварини набирають забарвлення або зовнішнього вигляду оточуючих предметів і завдяки цьому рятуються від ворога або робляться непомітними для здобичі, на яку вони полюють.
Всюди між стеблами і листками водоростей почали з'являтися дивовижні створіння, яких Павлик не помітив у перші хвилини свого перебування в цій хащі. Всі вони були невеликі — п'ятнадцять-двадцять сантиметрів у довжину — і трималися у воді вертикально, ніби стоячи, їхні голови і шиї були
«Ну, точнісінько шаховий кінь з хвостом», подумав Павлик.
Це були дійсно морські коники, смішні і разом з тим граціозні створіння. Вони у великій кількості проносились у світлозелених щілинах між водоростями, то повільно, з важним виглядом випнувши черевце, гордо задравшії свої конячі голови і витріщивши здивовані очі, то лежачі! швидко розтинали воду, працюючи хвостом, немов гвинтом. Деякі, обвивши кінцем хвоста стебла водоростей, погойдувались на них, мабуть відпочиваючи і наглядаючи здобич. При цьому їхні очі вертілися в різні боки незалежно одне від одного, як у хамелеона. Два морських коники, швидко пропливаючи назустріч один одному, несподівано зчепилися хвостами, переплелися ними. Вони робили відчайдушні зусилля, щоб розчепитися, тягли, смикалися в різні боки, з одчаєм повертаючи очима і зачепившись підборіддям за найближчі стебла.
Павлик, затамувавши подих і розкривши рот у широкій посмішці, не зводив очей з цих комічних коників, які немовби зіскочили з шахової дошки. Несподівано перед самими Павликовими очима, стоячи повиснув у воді морський коник з великим одвислим черевцем. Він пильно дивився на Павлика, вирячивши очі під смішною розкуйовдженою зачіскою з кількох волосинок, що стирчали кожна окремо. Раптом на нижній частині черевця морського коника шкіра заворушилася, і відкрилася щілина. З щілини показалася маленька гостра мордочка, і зараз же з цієї кишені, що відкрилася, вискочила фігура крихітного коника, дуже схожого на великого, і така смішна, що Павлик не зміг далі стримуватися і голосно засміявся. Слідом за першим із кишені вискочили один за одним кілька десятків цих мініатюрних створінь. Вони граціозно кружляли навколо свого плавучого дому і раптом, стрімко кинувшись до нього, в одну мить сховалися в рятувальній кишені, власникякої моментально зник з очей здивованого Павлика.
Павлик не одразу помітив, що саме так налякало цю життєрадісну родину. Потім серед плямуватих листків, які легенько ворушилися, він помітив очі, — похмурі, злісні, під понуро навислими бровами. Потім вималювались товсті, м'ясисті губи, вигнуті, опущені в кутках, з затиснутою в них тоненькою гілочкою водорості. Нарешті показалась і вся товста бізоняча голова, з кудлатими рогами і пучкуватою бородою. Здавалось, що вся риба складається із рухливих клаптиків і лахміття, які заміняли їй плавці та хвіст, а в більшості взагалі невідомо для чого були насаджені і теліпалися на голові, під головою, на щоках, за зябровими кришками. Багато білих плям — великих і малих — було розсипано по всьому тілу цієї незвичайної риби. Але саме ці дивовижні лахміття і плями робили її зовсім не помітною в хащі плямистих водоростей, що погойдувались.
«Теж мімікрія, — подумав Павлик, — пристосовується…»
Риба нерухомо повисіла кілька секунд, не зводячи похмурих очей з Павлика, потім, заспокоєна, повернулася до товстого стебла і почала тикати мордою в невеликий, з кулак, горбик, прикріплений над черешком широкого листка. Тільки уважно придивившись, Павлик помітив, що цей горбик є справжнім гніздом і що дивовижна риба прикріплює до нього принесену з собою гілочку. Гілочка вийшла з її рота, вкрита слизом, і міцно лягла на своє місце в стінці гнізда.
Мабуть, будівництво гнізда на цьому й закінчувалось. Риба піднялася над ним і почала тертися черевцем об краї його стінок. З черевця показалася нитка ікринок, які рядами укладалися всередину гнізда.
— Бічо! — знову несподівано і різко пролунав голос зоолога. — Починай пеленгувати! Напрям — зюйд-зюйд-ост, глибина — від вісімдесяти п'яти до вісімдесяти метрів, частота — двадцять тисяч кілоциклів, енергія — вісімдесят ват.
Павлик швидко отямився і чітко, по-морському, відповів:
– Єсть, Арсене Давидовичу! Напрям — зюйд-зюйд-ост, глибина — від вісімдесяти п'яти до вісімдесяти метрів, частота — двадцять тисяч кілоциклів, енергія — вісімдесят ват.
Він поспішно зняв з пояса плесковатий ультразвуковий пістолет, визначив по компасу на лівій руці напрям, а по глибиноміру висоту. Потім, піднявши пістолет і натискуючи кнопку на ньому, почав описувати ним перед собою дуги, повільно, майже непомітно для ока опускаючи дуло все нижче і нижче,
Павлик ріс далеко від батьківщини, далеко від її радісного життя, захоплюючої боротьби з грізними силами природи і пережитками минулих рабських років, далеко від її перемог і досягнень. Шість років, таких важливих для формування людини, він провів у капіталістичній Америці, в атмосфері ворогування людини з людиною — робітників з капіталістами, бідних з багатими, людей фізичної праці з інтелігенцією. Павлик жив самітно, без матері, яка померла в перший рік після їхнього переїзду в тихий патріархальний Квебек, без братів і сестер, без друзів і товаришів. Його єдиним другом була лише ровесниця — дівчинка Лена, дочка головного бухгалтера консульства. Вона була слабенька дівчинка, часто хворіла і в школу не ходила, а навчалася дома. Може, коли б діти відвідували одну школу, Павликові довелося б захищати слабу, боязливу Лену і він виявив і виховав би в собі мужність, але цього не сталося. З радянських дітей відвідував школу лише Павлик. Зазнаючи гоніння від дітей, які наслухалися від багатих батьків про «жахливих більшовиків», Павлик почав у школі з поступливості, яка згодом переросла в обережність, потім в постійну полохливість і, зрештою, в щось схоже на боягузтво. Коли б Павлик таким повернувся в Радянський Союз, він, мабуть, довго був би схожий на емігранта-іноземця серед радянських дітей.
Але несподівано, пройшовши крізь смертельну небезпеку, Павлик потрапив на радянський підводний корабель, в тісне коло мужніх людей, в згуртовану сім'ю товаришів, які звикли до небезпек, уміють боротися з ними і перемагати. Вони привернули до себе його серце своєю життєрадісністю, своєю товариською спаяністю, своєю веселою дружбою, легкою і в той же час залізною дисципліною. Батьківщина — дужа, ласкава, мужня — прийняла Павлика в тісних просторах «Піонера». Вона набирала тут в його очах живих реальних форм, вона вдихнула в нього нові почуття, викликала в ньому пристрасне прагнення бути гідним її, палке бажання бути схожим на її кращих синів, до яких він так щасливо потрапив.
За кілька днів, що минули після пам'ятної і щасливо перенесеної небезпеки, Павлик багато чому навчився. Він грунтовно ознайомився з своїм скафандром, який підібрав йому Скворешня з найменших розмірів, що були в запасі на підводному човні, з ультразвуковим пістолетом, дізнався, як користуватися ним як зброєю і для зв'язку та сигналізації. Він навчився орієнтуватися в морських глибинах по глибиноміру і компасу; навчився пеленгувати і приймати пеленгацію своїм радіоапаратом, випливати і опускатися на дно, регулюючи свій повітряний мішок за спиною; запускати і зупиняти гвинт, керувати рулями і допомагати їм руками та всім тілом.