Таємниця двох океанів
Шрифт:
Прийнявши Шелавіна і його супутників, підводний човен ішов понад півгодини, поки на екрані центрального поста не з'явилися, нарешті темні, що поступово здіймалися і закривали весь екран, маси підводного хребта. Ультразвукові прожектори ще здалеку намацували на його фоні ледь помітні обриси окремих виступів, горбів, улоговин, ущелин. Щоб ясніше розрізняти їх, «Піонер» підійшов зовсім близько до хребта, після чого повернув на північ і почав тихо просуватися вперед. Час від часу зоолог повідомляв про появу все нових і нових прикмет: то вхід в ущелину у вигляді величезної арки, то два горби з сідловиною між їхніми вершинами, то дві скелі — менша на
З незрозумілою впертістю і з величезною швидкістю, яка, здавалося, ще збільшувалась, тварина несла зоолога все далі і далі на північ. Тимчасом підводний човен змушений був іти не більше ніж на двох десятих ходу, щоб мати можливість розглядіти пізнавальні знаки, як тільки вони з'являться на екрані.
Минуло вже чотири години з моменту, коли учений був захоплений страховиськом. «Піонер» безперечно відставав від нього, і ясно було, що відстань між ними дедалі збільшувалась. Лейтенанта Кравцова змінив на вахті старший лейтенант Богров, але капітан продовжував лишатися в центральному посту.
Ще через годину зоолог сповістив, що кільця тварини знову щільно зімкнулися навколо його шолома, і він перестав бачити. Повідомлення про пізнавальні знаки перестали надходити. Лишався відомим лише загальний напрям — прямо на північ. Але зоолог скаржився, що рука з компасом, зігнута в лікті і притиснута до грудей, отерпла, оніміла, і він її майже не відчуває.
Так минуло ще години дві.
Підводний човен продовжував повільно просуватися вздовж хребта.
Капітан Воронцов, який усі ці сім годин провів незмінно в центральному посту, розмірено крокував по приміщенні, заклавши руки за спину, часом поглядаючи на екран, з якого не зводив очей і вахтовий начальник.
Схвильований голос зоолога змусив капітана зупинитися.
— Тварина різко змінила напрям, — повідомляв учений. — З норда майже під прямим кутом перейшла на ост…
— Значить, вона заглиблюється в підводний хребет, — відзначив капітан. — Мабуть, крізь якусь ущелину… Відзначте це як пізнавальний знак, — звернувся він до старшого лейтенанта. — Підрахуйте і приблизну відстань до нього від попереднього знака.
– Єсть відмітити знак і підрахувати відстань! — повторив старший лейтенант і раптом, зіскакуючи з місця і показуючи на екран, голосно вигукнув: — Пік! Попереду пік!..
На темному фоні хребта все ясніше виділялися обриси високої стрункої скелі, що складалася з кількох поставлених одна на одну могутніх колон — поверхів, які щаблями здіймалися вгору і закінчувалися круглим куполом з тонким високим шпилем.
— Справді, зовсім як мінарет, — промовив капітан.
— Зараз повинен з'явитися замок, — зауважив старший лейтенант, записуючи останній повідомлений зоологом пізнавальний знак — вхід до ущелини — і підраховуючи відстань до нього. — Після цього знака ми зможемо бути цілком впевненими, що підводний човен на вірному шляху.
Замок з'явився через десять хвилин і всіма деталями цілком підтвердив точність порівняння.
Капітан наказав довести швидкість підводного човна до п'яти десятих ходу. По всіх приміщеннях корабля пробігло радісне пожвавлення. Скворешні з десятьма чоловіками команди було наказано підготуватися до виходу з підводного човна в повному озброєнні.
— Ну, тепер ця каналія від нас не втече, хай вона буде завбільшки хоч з кашалота і з його зубами, — сказав Скворешня Матвєєву, який, з перев'язкою на лівій руці, допомагав йому у вихідній камері готувати скафандри і бойове спорядження.
— Тварина мчить, часто змінюючи курс, — повідомляв тимчасом зоолог. — Ущелина, мабуть, звивиста… Швидкість руху значно зменшилась…
— Чудово, Лорд! — відповів капітан. — Мабуть, вона наближається до свого лігва. Ми її там і доженемо. Готуйтесь, дорогий Лорд, до випробувань. Немає сумніву, тварина там візьметься за вас і спробує розкусити горішок.
— Хай спробує… Цікаво буде глянути на її домівку і побут. Лігво — досить рідкісне явище серед великих морських тварин. Лише восьминоги та ще два-три види влаштовують собі більш-менш постійне житло. Дуже цікаво!.. Хід зовсім уповільнився… Ми майже зупинилися… Кільця навколо шолома почали рухатись, розсуваються… Ліхтар освітив стіну, яка закруглюється догори… Чи не печера?.. Мелькнули якісь величезні світлі тіні… Дивовижні тіні… Товсті довгасті тулуби і тонкі гнучкі шиї. Знову швидко зімкнулися кільця навколо шолома… Мабуть, сильне світло ліхтаря непокоїть тварину… Вона кидається зі мною з сторони в сторону… Зненацька зупинилась… Ах, чорт! Кільця на шоломі швидко розвернулись, і шолом опинився в довгій страхітливій пащі… в кілька разів довшій за крокодилячу… Заглушає скрегіт величезних зубів… Зуби конічні, трохи загнуті назад. Щелепи усіяні правильними рядами їх. Це щелепи гігантського ящера!.. О-ох!..
Цей стогін донісся до центрального поста слабим, хворобливим відгуком, сповненим страждання. Потім настала мовчанка. Капітан і старший лейтенант стояли мовчки, з блідими обличчями.
— Що там сталося? — прошепотів, нарешті, старший лейтенант.
З його пальців випав металевий олівець і жорстко ударився об підлогу. Капітан оглянувся.
— Стежити за пізнавальними знаками! — тихо наказав він трохи хриплим голосом.
Він витяг хустку і витер лоба.
– Єсть стежити за пізнавальними знаками, — пробурмотів старший лейтенант, машинально підняв олівець і спрямував невидющі очі па екран.
— Лорд!.. — покликав капітан. — Лорд… відповідайте!.. Що з вами?..
Коротка мовчанка. Потім почувся слабий, уриваний голос зоолога:
— Ні… нічого… нічого, капітане… Я кинутий на землю… Шоломом… на камінь… голова… Туман… Рве кігтями скаф… Телескопічні очі…
Голос перервався і замовк.
— Лорд!.. Лорд!.. — кликав капітан. — Лорд!.. Відповідайте!
Відповіді не було.
Розділ VI
БИТВА В ПЕЧЕРІ
Ішли один за одним, мовчки, намагаючись не порушувати тиші глибин. Щільний, злежаний мул приглушував удари товстих металевих підошов об дно.
Попереду йшов старший лейтенант Богров з ультразвуковим пістолетом в руці, в електричних рукавицях, натягнутих на долоні. За ним крокував Скворешня, який височів над усіма, неначе закована в метал башта з яскравою зіркою маяка на вершині. Вслід за Скворешнею йшли Цой, Марат, потім решта — всі так само озброєні, в такій самій настороженій бойовій готовності, як і старший лейтенант. Скворешня ніс на собі потужний переносний прожектор.
Ущелина була дуже широка, і світло ліхтарів на шоломах лише іноді досягало її стін. Численні повороти свідчили про те, що експедиція йшла по вірному шляху. Але за кожним поворотом могла з'явитися печера страховищ, і це безперервно тримало всіх у напруженому стані. Кроки ставали обережнішими, руки міцніше стискали рукоятки пістолетів, посиленіше билися серця…