Таємниця двох океанів
Шрифт:
– Чому вн так швидко зачинили двері, Федоре Михайловичу? – запитав Павлик, оглядаючись навколо.
Нічого особливого в обладнанні відсіку він не помітив.
На підлозі в два ряди стояло багато герметично закритих довгих металевих ящиків. З обох боків біля кожного з них було по невеликому кубічному ящику, з'єднаному з довгим ящиком вигнутими трубками і проводами. Крім того, в кожний довгий ящик входили з обох боків товсті проводи і труби різних діаметрів. На ящиках і стінах відсіку містились численні, різноманітних форм і систем прилади.
– Ми зараз в камері електролізу води, – відповів Горєлов, уважно розглядаючи
– Чотирьох сантиметрів? Але це ж, здається, зовсім не так багато?
– Так, начебто й небагато. Але коли б зробити цю перебірку не з нашого сплава, а з найкращої сталі, то вона повинна була б мати товщину не менше як півметра.
– Для чого ж це потрібно?
– Для безпеки. Якщо сюди проникнуть гази і утвориться гримучий газ, то від випадкової іскри може статися величезної сили вибух. Ця перебірка повинна витримати силу вибуху і врятувати підводний човен від нещастя, а може й від загибелі. Там, за перебіркою» проходять десятки труб, по яких водень і кисень швидко несуться звідси, з балонів, до ходових і стернових дюзів. Ходові дюзи розташовані на самому кінці підводного човна; вони спрямовані отворами своїх розтрубів прямо назад. У камері кожної дюзи, в камері згоряння, обидва гази зустрічаються, змішуються і утворюють гримучий газ. Тут його зустрічає іскра, від якої він вибухає і штовхає човен уперед. При тисячі вибухів на хвилину підводний човен набуває швидкість ходу від ста п'ятдесяти кілометрів на годину, Ну що, цікаво, Павлику? – посміхаючись, запитав Горєлов.
– Дуже цікаво, Федоре Михайловичу! Скажіть, будь ласка, а чи може «Піонер» дати задній хід?
– Може. Для цього служить ще одне верхнє кільце дюз, повернуте своїми розтрубами вперед, до носа. Спеціальна кнопка на щиті управління в центральному посту переводить шлях гримучого газу в це верхнє кільце дюз, і газ, вибухаючи там, б'є вперед і штовхає підводний човен назад. Бачиш, як це все добре придумано! Управляти дюзами і вибухами можна і звідси, ось з цієї дошки. Але це суворо заборонено без якоїсь виключної потреби, – на випадок, наприклад, несправності центрального поста чи аварії.
Горєлов раптом змовк, наче щось згадавши, і, посміхнувшись, запитав:
– Ага! Скажи, будь ласка, Павлику… Я не звернув тоді уваги і викинув папірець… не пам'ятаєш, що на ньому було написано?
Захоплений якимсь приладом, на якому стрілка швидко і вперто лізла догори, Павлик, не думаючи, відповів:
– Ні, Федоре Михайловичу, не пам'ятаю… Якісь уривки цифр… Я навіть не встиг роздивитися… А чому ця стрілка повзе угору і так швидко?
– Стрілка показує підвищення тиску в цьому балоні – балон, значить, переповнений газом; але зараз інший автоматичний прилад випустить з нього лишок, і до стрілки знову повернеться її спокійний хід.
Так і сталося. Біля приладу з стрілкою, що хвилювалася, спалахнула жовта лампочка, стрілка здригнулася, зупинилася, поповзла назад, потім знову зупинилася і повільно, майже непомітно для ока, знову поповзла вгору.
– Ох і цікаво ж! Машини, немов живі. Самі за собою стежать. Велике спасибі, Федоре Михайловичу! Ви мені дозволите піти? Мені вже давно треба було з'явитися на перев'язку. Арсен Давидович, мабуть, дуже сердиться.
Павлик говорив тепер жваво, упевнено і зовсім не боячись. Справді, чому він досі так соромився Федора Михайловича? Адже він зовсім проста людина! Мовчазний тільки, похмурий. А зараз зовсім навпаки: майже навіть веселий, жартує. І ямі цікаві речі показав, як цікаво пояснив!
Павлик швидко, майже бігом підіймався по гвинтових східцях, але посередині них раптом зупинився, постояв хвилину в нерішучості і скотився назад у генераторний відсік.
З веселим обличчям він біг повз знайомі уже машини. Федір Михайлович так добре пояснює… Чому ж не запитати у нього? Він теж, напевне, буде задоволений. Він так охоче все показав і пояснював…
Горєлов нерухомо стояв перед зачиненою наглухо аркою, опустивши довгі руки, нахмурившись, з очима, спрямованими в одну точку. Дзвінкий Павликів голос і швидкий тупіт його ніг немов повернули Горєлова звідкись здалеку сюди, в яскраво освітлений відсік підводного човна. Він не одразу отямився і в першу мить дивився на збудженого Павлика здивовано.
– Федоре Михайловичу, я згадав. Поясніть мені, будь ласка, що таке «координати»… «точні координати»… Мені дуже цікаво.
Горєлов здригнувся, витер хусткою обличчя і глухо запитав:
– Координати?.. Де тобі зустрілося це слово, Павлику?
– Та в тому ж папірці, який я знайшов у коридорі… Я цього слова не зрозумів, і воно мені запам'яталося. Я хотів було запитати у Цоя, але ви, мабуть, краще поясните…
Горєлов легенько поплескав Павлика по плечу і майже ласкаво посміхнувся:
– Дуже тобі вдячний за довір'я. Приходь, голубчику, коли завгодно і за якими завгодно поясненнями. Завжди до твоїх послуг. А координати… М-м-м… Координати – це такі величини, за допомогою яких в географії або в морській, скажімо, справі визначаються… м-м-м… ну, як тобі сказати? Визначається точне положення якоїсь точки на площині чи в просторі… Ну, ось… Зрозуміло, Павлушо?
Правду кажучи, Павлик не зовсім зрозумів це пояснення, але йому не хотілося признаватися в цьому. Та зрештою, не дуже вже й важливо цілком розуміти це дивне слово.
– Все ясно, Федоре Михайловичу. Велике спасибі! Біжу до Арсена Давидовича. Ну й перепаде ж мені!
Розділ ІХ
В ХАЩІ ВОДОРОСТЕЙ
Величезна черепаха, злякано витріщивши чорні блискучі, як крупні намистини, очі, крутила головою на довгій, витягнутій шиї, пірнала в глибину, кидалася з боку на бік, розпластавши широкі, плоскі, наче весла, ласти, потім птахом злітала вгору.
Радіючи з швидкості і спритності своїх рухів, щасливо сміючись, Павлик носився слідом за черепахою, не відстаючи від неї, то хапаючи її за ласти, то за короткий, товстий і гострий на кінці хвіст, то випереджаючи її, то майже зовсім лягаючи на її горбату тверду спину, всю із овальних, як темні кахлі, щитків.