Таємниця Крилатого Змія
Шрифт:
Невідомий витяг кишеньковий годинник.
— Зараз пів на п’яту. О шостій “старий” чекає на нас у замку. Він не любить запізнень. Повертайте машину, Преміоре, і рушаймо.
Машина розвернулася і зникла. П’єро чув розмову немов крізь сон, але ці слова вкарбувалися йому в пам’ять, так само як і обличчя таємничих незнайомців.
Вибухи залунали знову. Відчахнута гілка, падаючи, вдарила в поранене плече П’єро. Від болю хлопець знову знепритомнів.
КРИЛАТИЙ ЗМІЙ
Вечоріло… Призахідне
Байдужа до чудових краєвидів, товстуха спочатку впивалася якимсь дешевим романом. Але тоненька книжечка невдовзі скінчилася, і от у пошуках розваги жінка спинила свій погляд на хлопцеві.
— І куди ж оце ви їдете, юначе? — спитала вона у свого сусіда.
— В Монтелей, пані, — відповів хлопець.
— Дивіться! Так я теж їду в Монтелей! У мене там шинок “Золоте сонце”. А ви, певно, їдете туди до своєї родини? — зацокотіла товстуха.
— Так, до дядька, Клемана Лотера.
— От дивина! — гукнула шинкарка. — То ви небіж Клемана Лотера… А виглядаєте ви непогано. Ви його добре знаєте, вашого дядька?..
— Я його ніколи не бачив. Але він до мене ласкавий. Батько мій загинув під час катастрофи в Порт-Морелі. Тепер дядько мене годуватиме.
…П’єро Ланкрі опритомнів другого дня в одній з палат руанського шпиталю. Там йому розповіли, що його батько безслідно зник. П’єро звихнув плече і мусив три тижні вилежуватися. Незадовго перед виписом П’єро замислився над своєю долею — адже його, як сироту, мали взяти під громадський нагляд. Якось вранці він одержав таку телеграму: “Запізно довідався про страшну катастрофу в Порт-Морелі і смерть твого батька. Тобі скажуть, як дістатися до мене в Монтелей, де я подбаю про тебе. Клеман Лотер”. До телеграми додано чек на п’ятсот франків. За три дні, оклигавши, П’єро залишив Руан, приїхав через Париж в Отен, де сів на автобус, що йшов на Монтелей…
— Ну от ми вже й приїхали, — звернулася товстуха до П’єро. — Чи не допоможете мені винести речі? Візьміть-но кілька пакунків і ходіть за мною. Ви мені подобаєтесь...
Незабаром П’єро вже сидів коло столу в заїзді. Хазяйка “Золотого сонця” поставила перед ним склянку молодого вина і зараз вела далі перервану розмову.
— Чи знаєте ви принаймні шлях до Крилатого Змія, мій друже?
— Якого Крилатого Змія? — перепитав зчудований П’єро.
— Та це ж назва замка, де живе ваш дядько. Ви, мабуть, про нього нічого не знаєте?
І не чекаючи відповіді, балакуча господиня почала розповідати хлопцеві історію замка, що його збудував за другої імперії відомий банкір Жекер, один з організаторів загарбницької війни в Мексіці. Серед кращих мисливських угідь Морвану він змурував гарний замок-фортецю, на зразок кам’яних споруд ацтеків, [1] в якому розмістив багаті й цінні колекції, вивезені з стародавніх мексіканських міст французькими експедиціями. Унікальним витвором була велетенська статуя Крилатого Змія, міфічної істоти, що її створили тубільці Мексіки задовго перед появою Христофора Колумба. Кам’яне чудисько дало назву й самому замкові, що тривалий час не мав хазяїв, бо Жекера розстріляли паризькі комунари.
1
Задовго перед Колумбовим відкриттям Америки територію сучасної Мексіки населяли ацтеки; їхня цивілізація, пам’ятники і споруди де в чому нагадували культуру Стародавнього Єгипту. 1520 року ацтецьку імперію знищили іспанські завойовники на чолі з Фернандом Кортесом.
Потім тут оселився якийсь генерал, а згодом молода вдова. Доля
— Хто тут?
— Я, ваш племінник, дядьку…
— А звідки я знаю, що ти мій племінник? Які докази? Телеграма? А, то ти маєш телеграму? Підсунь її під двері.
П’єро покірно послухався. Минуло чимало часу. Потім забряжчали засуви, двері відчинилися, і П’єро опинився віч-на-віч зі своїм дядьком.
КЛЕМАН ЛОТЕР
Перші дні перебування П’єро у дядьковому замку минали тихо й одноманітно; Клеман Лотер за цей час вимовив лише кілька слів. Старому було приблизно шістдесят років. Його розумне спокійне обличчя облямовувала борода; скуйовджене сиве волосся спадало на високе чоло. В синіх очах світився неспокій, а часом якась дитяча лагідність і наївність.
Лотер потай спостерігав за небожем. Навіть коли вони їли удвох коло круглого столика в кутку великої зали, дядько мовчки придивлявся до П’єро. Хлопець тільки роззирався довкола.
Вітальня була справжньою лабораторією вченого: скрізь височіли купи реторт, складні механізми, електричні апарати. Навпроти каміна, біля якого П’єро обідав з дядьком, починалися східці, що вели на галерею навколо зали і до кімнат другого поверху. Посередині на п’єдесталі з чорного мармуру стояла величезна статуя Крилатого Змія, вирізьблена з суцільної базальтової брили. Вага й розміри цієї скульптури були такі, що перевезти її можна було, найнявши спеціальне вантажне судно.
Минув тиждень, і ось одного разу Клеман Лотер перший порушив тривалу мовчанку. Він довго розповідав про свої уподобання. Потім, гуляючи після полудня в старому, занедбаному парку, Лотер раптом звірився племінникові.
— Про мене тобі, звичайно, розповідали мало, мій хлопче, — почав він. — Ти не пам’ятаєш свою матір, а твій батько мене не дуже полюбляв, хоч тривалий час я працював, як і він, робітником у Сен-Дені. Я завжди мріяв стати винахідником. У вільний час я студіював фізику, хімію, механіку. 1908 рік був роком розквіту авіації. Одні обстоювали апарати, легші за повітря — дирижаблі, інші — важчі, аероплани, як тоді казали. Я був прихильником аероплана. Треба було винайти легкий мотор, досить сильний, щоб підняти літак.