Таємниця Крилатого Змія
Шрифт:
— Ми втратили нашого товариша, — сумно відповів В’юн.
— Еге! Ви брешете точнісінько, як Гране. П’єро живий!
В’юн поспішив скористатися з Преміорової відповіді.
— Коли б воно так! Малий помер у нас на руках, пане Преміоре, ще біля Карнака. Ми взяли з собою його тіло і поховали через два дні у бретонській долині.
— Не повірю я, щоб це хитре щеня могло подохнути. Ану, обшукати будинок!
П’ятеро чоловік із загону Преміора розбіглися по кімнатах, нишпорячи в усіх закутках.
В’юн сидів на стільці, що па нього ставав, відчиняючи потайну схованку. Він ніби ненароком притулився щокою
Безперечно, хлопець сіпне за ланцюг, ляда відчиниться, і П’єро опиниться перед безжалісними ворогами. У В’юна потемніло в очах, а серце мало не вискочило з грудей.
— Чудова це річ, потрух! — задоволено вигукнув Преміор. Йому принесли тарілку гарячих консервів, і він почав жадібно наминати великі шматки, вмочуючи їх своїми товстими пальцями в густу підливу.
В’юн почув у підземеллі тихий брязкіт: П’єро торкнувся ланцюга.
ЛИСТ ДО ПАМЕЛИ
П’єро тримав у руці давні, пожовтілі од часу документи — рукописні звіти й щоденники, товсті зошити і листи, плани, карти, малюнки й архітектурні ескізи. Перший зошит, що потрапив до П’єро, мав назву “Опис храму тигрів і ягуарів у Чичен-Іца, на північному заході Юкатану, з малюнками культу Крилатого Змія у стародавніх тольтеків, зроблений Теодором Пер’є, членом академії давніх рукописів і літератур, начальником археологічної експедиції, організованої від п. Жекера”.
Той же Теодор Пер’є був автором другого рукопису “Культ вогню та його опис з зазначенням добутків нафти і природного асфальту в різних мексіканських провінціях”. Ці два описи супроводжено ескізами й малюнками. Між ними були давні й вицвілі фотографії, що зображали гігантську кам’яну статую Крилатого Змія і її перевезення до Європи. Разом із рукописами Теодора Пер’є траплялися реферати майора де Шатле, що рясніли словом “нафта”: “Розшуки покладів нафти в старій провінції Темаскуї-Куїтл”, “Протоколи судового допиту індіанів нагуатль про золоті копальні біля гори Керро Котуа і в долині Ікстакама-стілан”, “Описи золотих ідолів, знайдених у храмі Сонця”, “Витрати й прибутки військової експедиції Шатле”.
Листів, що їх написав граф де Шатле, було багато. П’єро перебіг їх очима. Ось звернення до імператора Наполеона III, що починалося так:
“Мушу повідомити вам, ваша величність, що я був одним з активних діячів 10 грудня, котрі допоминалися вашого царювання. Зрозуміло, мене звинувачено у кількох грішках, але…”
П’єро урвав читання. Здалека він почув голос:
— Якщо ти мені ще раз нагадаєш про клятий потрух у білому вині, я замариную твої власні тельбухи!
П’єро посміхнувся. Бурлака, мабуть, знову лаявся з В’юном. Колодязь із сходами мав чудовий резонанс, і, незважаючи на його глибину, можна було ясно чути кожне слово з великої зали.
П’єро знову почав читати листи майора де Шатле. Ось воно!
“Я, що нижче підписався, граф де Шатле, визнаю, що обіграв у клубі Пале-Рояль п. Жекера, фінансиста, на суму 90 000 луїдорів
П’єро з огидою кинув у скриню паку листів “шляхетного” графа. З таким же почуттям він проглянув стоси секретних донесень і рапортів Шатле Жекерові про фінансові операції, про приватне життя державних діячів і достойників імператорського двору.
У шкіряній кишені П’єро виявив запечатаний лист. На конверті рукою Жекера написано лише одне слово “Памелі”. Присунувшись ближче до ліхтаря, П’єро зламав печатки і заглибився у лист.
В ньому банкір писав своїй дружині, що він змушений на деякий час ховатися через несприятливі політичні обставини, де саме — про це повідомить його вірний друг Шатле.
Жекер писав про фінансовий і політичний крах французької імперії напередодні війни з Пруссією, про те, що сутичка неодмінно відбудеться весною чи влітку 1870 року, бо недалекий і самовпевнений Наполеон III вважає війну за порятунок Франції.
Жекер скаржився на безладдя й запевняв, що не може прийняти майбутню респбліу на чолі з Тьєром. Тому він поклав собі послати Шатле в Мексіку на власній яхті з усіма скарбами, щоб сховати їх в надійному притулку. Жекер писав, що нафтові родовища, знайдені експедицією Шатле, принесуть в майбутньому дружині більші багатства, ніж ті, які він залишає їй. Він запевняв…
П’єро не дочитав листа. Тишу раптом розітнула кулеметна черга. “Це Преміор! Бандити напали на будинок!” П’єро кинув листа і схопив ліхтар. Згори долинув глухий шум — це В’юн зачинив ляду до підземелля. Але крики й стрілянину все ж було чути навіть крізь масивну мармурову плиту. А потім короткий наказ: “Руки вгору!” ПГєро впізнав цей грубий і нахабний голос.
“Це він, — промайнула думка. — Ми загинули…”
ГАЗЕТНА СТАТТЯ
Припавши щокою до статуї, В’юн схвильовано прислухався до кроків П’єро. Він тремтів на саму думку, що його товариш, не знаючи про бандитів, почне зараз відчиняти потаємну ляду.
А П’єро хотів будь-що врятувати своїх друзів. Ступивши на останній східець, він ненароком зачепив ланцюг. Хлопець пополотнів з переляку і завмер. Невже цей тихий брязкіт викаже його схованку? Однак усе минулося щасливо.
В кімнаті лунав спокійний голос Преміора. П’єро гарячково припав вухом до плити, стараючись почути кожне слово.
— Дякую за щиру гостину, ласкаві господарі, — глузував Преміор. — Потрух у білому вині чудовий. Впізнаю справжніх друзів. Між іншим, я завжди думав, що ми можемо порозумітись. Я зараз вам дещо прочитаю. — Преміор витяг з кишені аркушики і пояснив: — Це стаття нашого друга Розенвайна. Ви, напевне, чули це ім’я? Один з найталановитіших журналістів “Вечірнього Парижа” і великий шанувальник таких капітанів індустрії, як пан Вандергольд.