Така далека подорож Чамхаба (на украинском языке)
Шрифт:
– I це передчасний висновок, - не згодився Чамхаб.
– Давайте, друзi, повторимо увесь комплекс дослiджень...
Знову нарада бiля пульта.
– Отже, дослiдження проведено чотири рази, - Чамхаб мiркував уголос. I, як ви знаєте...
– Тепер i в тебе немає сумнiву, - перебив Iв.
– Сумнiви ще є, - твердо сказав Чамхаб, - але я вважаю, що на орбiтi ми зробили все, що могли.
– Це так, - погодився Iв.
– Бiосфера Зеленої дослiджена по всiх аспектах. Дальше перебування...
– От i я так думаю. Пора здiйснити наступний етап
– На екваторi, в зонi лiсу. Оптимальнi умови для вивчення планети. Адже лiси переважають.
– А ти як гадаєш, Фамен?
– Полюс. Чи пiвнiчний, чи пiвденний - однаково. Полярнi областi - океан лукiв...
– Це все крайнощi, - розважливо сказав Чамхаб.
– Мiсце посадки треба визначити з урахуванням багатьох факторiв. Динамiка атмосферних процесiв, температура, типовiсть зони дослiдження, радiацiя...
Детально обмiркувавши численнi варiанти, провiвши ще одне картографування, всi троє зiйшлися на тому, що "Енея" слiд посадити в пiвнiчнiй пiвкулi Зеленої, в саванi, де луки зустрiчаються з масивом лiсу.
I знову тiло наливається оловом, очi застилає кривавий туман. Коли нарештi комп'ютер вимкнув двигуна i в кораблi настала тиша, вони ще довго її не чули.
Першим опритомнiв Чамхаб.
– Друзi, вiтаю... Ми на Зеленiй...
Хотiв цi слова викрикнути, але не вистачило сили. Проте їв та Фамен почули. Незабаром усi зiбрались бiля командирського пульта. Iнженер ввiмкнув оглядовий екран: що там дiється навколо?
– та матова поверхня не прозорiшала. Виявилось, що електронно-оптична система вийшла з ладу.
– "Еней" ослiп...
– В голосi бортiнженера чулася досада.
Це було особливо недоречно: кортiло якомога швидше поглянути на планету зблизька.
– Прошу дозволу вийти назовнi, - незвично офiцiйним тоном промовив Фамен.
– За бортом ще день.
– Спочатку все-таки треба налагодити оптику, - сказав Чамхаб.
– Немає необхiдностi ризикувати.
Iнженер, не кажучи й слова, негайно взявся вiдшукувати пошкодження. Довго порпався в електронному начиннi, замiнив свiтлопровiд, запобiжники тощо, i нарештi система ожила. Крiзь екран до їхнього корабля заглянув незнайомий свiт. Якiсь чудернацькi кущi в густiй високiй травi, а дерева... Фамен одразу визначив їхню висоту: двiстi сiмдесят i бiльше метрiв!
– Царство хлорофiлу...
– сказав упiвголоса, наче боявся, що хтось стороннiй почує.
– Так, - обiзвався Чамхаб, - розмах нiчогенький... Тим часом сонце хилилось до заходу, травами поповзли тiнi.
Атмосфера Зеленої була майже такою, як i земна. В нiй тiльки бiльше кисню й менше водяної пари. Вiзуальне спостереження не виявило нiчого нового, отож Фамену та Iву не терпiлось швидше вийти з корабля, ступити на цю планету, дихнути її повiтрям.
– Вечорiє...
– вагався Чамхаб.
– Ну й що?
– знизував плечима Iв.
– Ще можна зробити чимало фотографiй.
– Та навiть, як i стемнiє, - пiдтримав його iнженер, - що в нас немає прожекторiв?
Наче
– Ну, чого така поспiшливiсть?
– дивувався Чамхаб.
– Час у нас є. Можемо вiдпочити за нiч, а вранцi...
– Не розумiю, навiщо зволiкати, - не вiдступався астрофiзик.
– Вiзьмемо зразки рослин...
– Далеко заглиблюватись у лiс не будемо, - докинув iнженер.
– На зорову вiдстань.
Щось непокоїло Чамхаба, муляло душу. Не хотiлось пiд вечiр, та ще й без повiтряної розвiдки, робити вилазку.
"Нехай iдуть чи не треба?
– перебирав думки, не зводячи очей з оглядового екрана.
– Що мене тривожить?"
I тут йому впало в око: вдалинi по травi котяться хвилi, наче вiд сильного вiтру, а кущi й дерева стоять непорушнi, найтонша галузка не схитнеться. Що це має означати? А може, то гра свiтла? їхня правда, сидiти склавши руки не можна.
– Ну, от що. Вилазка лише для ознайомлення з територiєю радiусом... Скiльки до узлiсся?
– На екранi з'явилась сiтка координат.
– Двiстi сорок метрiв. Ясно? Нiяких зразкiв не брати. I жодного кроку в лiс! Лазернi трубки тримати в руках, напоготовi. Пiдтримувати зi мною безперервний радiозв'язок. Все ясно?
– Цiлком, капiтане!
– весело вигукнули їв i Фамен ще й виструнчились.
– Дозволяю йти.
– Чамхаб окинув теплим поглядом їхнi дужi постатi, перевiрив екiпiровку i, коли вони пiшли до виходу, приглушено сказав: Щасливо.
Iв обернувся й кивнув, Фамен змахнув рукою.
Екран показав, як обережно, нiби нехотя, з корпуса корабля виткнувся пандус i, похитуючись, опустився на чорний, випалений дюзами, грунт. Фамен та їв зiйшли, обернулись обличчям до "Енея", щоб мiг побачити Чамхаб, i на радощах затупали ногами. Момент хвилюючий, що й казати,- ступили на поверхню невiдомої планети!
– Дихати легко!
– сказав Фамен у мiкрофон, прикрiплений на грудях.
– А як ходити - зараз вiдчуємо.
Роззираючись у всi боки, космонавти пiшли до височенної стiни лiсу, що сягала до самого неба. То один, то другой повiдомляв:
– Грунт мiсцями розпушений, але йти добре.
– Трава шурхотить, хоча вiтру немає.
Чамхаб порадив:
– Визначте сектори спостереження. Будьте уважнi.
– Гаразд, не хвилюйся, - сказав Фамен, який iшов попереду.
– Мiй сектор - уперед i лiворуч, а твiй, Iве, - праворуч i назад. Поглядай.
– Згода.
– Я теж дивлюся, - нагадав Чамхаб.
Деякий час йшли мовчки. Вступили в тiнь, яку вiдкидав лiс i яка з кожною хвилиною видовжувалась, - чорний язик низом тягнувся до "Енея", ще освiтленого сонцем.
– Усе нормально.
– Все гаразд.
Знову кiлькахвилинна мовчанка. Тiнь почорнiшала, їхнi сiрi постатi втонули в нiй.
– Я вас не бачу, - гукнув у мiкрофон Чамхаб.
– Як ви там?
– Ми на узлiссi. Дерева, мабуть, у десять обхватiв, кора м'яка, наче гумова... Щось поблискує в хащах... Ого... Поглянь, що це?!