Техану
Шрифт:
І Тенар, і Жайвірка — обидві мовчки повернулися до роботи. Мовчки сиділи біля вогнища — пряли і церували.
Нарешті після довгої паузи озвалася Жайвірка:
— А що сталося з тим чолов'ягою, з пастухом, який ішов за ними назирці? Яструб, ти казала, його звати?
— Він спить отам, — Тенар кивнула в бік задньої частини будинку.
— Ага, — промовила Жайвірка.
Дзижчала прядка.
— Ти не подумай, я давно його знаю.
— Ага. Ще коли була там, в Ре-Альбі?
Тенар кивнула. Прядка продовжувала дзижчати.
—
— Ні, — відповіла Тенар, а трохи помовчавши, додала: — Він хворів якийсь час, а потім шукав роботу. Тож я відіслала його до Ясновода, нехай, думаю, візьме його. Але старий досі впевнений, що дасть усьому раду сам, та й відіслав Яструба до Джерел, на літні пасовища. Вчора він саме повертався звідти.
— Він, певно, сподівається, що ти залишиш його тут?
— Якщо він захоче, — кивнула Тенар.
* * *
У Дубівці з села завітало ще одне товариство, охоче послухати оповідки Ґої і розповісти про свою участь у великій гонитві за убивцями, а ще — побачити на власні очі ті вила і порівняти їхні зубці з трьома кривавими плямами на пов'язці Хека, щоби знову мати тему для розмов. Тенар полегшено зітхнула, а коли настав вечір, вона покликала Терру додому і зачинила двері.
Уже піднявши руку до засувки, жінка примусила себе забрати її назад, зусиллям волі відвернулась від дверей, залишивши їх незамкненими.
— Яструб у твоїй кімнаті, — повідомила Терру, повернувшись з пивниці, куди ходила за яйцями.
— Я й сама хотіла сказати тобі, що він там... Вибач.
— Я ж його знаю, — сказала Терру, вмиваючись. І коли зайшов Гед — осоловілий і скуйовджений, — вона підійшла до нього, простягнувши рученята.
— Терру, — Гед узяв дівчинку на руки і пригорнув. На мить вона притулилася до нього, тоді відсторонилась.
— Я знаю початок "Створення", — гордо повідомила Терру.
— То, може, заспіваєш мені? — запитавши поглядом у Тенар дозволу, Гед опустився на своє місце біля вогнища.
— Я можу тільки розказати.
Гед кивнув і, зосередившись, приготувався слухати. Дівчинка почала:
Світ з нічого виникає, Де кінець — там і початок, Хто це знає? Доля — це прохід між ними, Що веде у путь останню. Першим звідти повернувся Воротар Сеґой...Голос дівчинки нагадував шкрябання дротяної щітки, шарудіння сухого листя, сичання палаючого вогню. Вона прочитала останній рядок першої строфи: "З піни Ея вознеслася..."
Гед кивнув.
— Добре, — похвалив він.
— Учора перед сном, — сказала Тенар. — Вона вивчила її вчора перед сном. А видається, що це було рік тому.
— Я можу вивчити ще, — сказала Терру.
— І вивчиш, — підбадьорив Гед.
— А тепер, будь ласка, дочисть гарбуз, — попросила Тенар, і Терру слухняно повернулася до роботи.
— А мені що робити? — запитав Гед.
Тенар поглянула на нього.
— Налий в чайник води і підігрій.
Гед кивнув і, взявши чайник, пішов до помпи.
Вони приготували вечерю, поїли і прибрали зі столу.
— А розкажи-но "Створення", доки знаєш, — попросив Гед Терру вже біля вогню, — а потім ми самі продовжимо.
І дівчинка розповіла другу строфу — вперше з ним, вдруге — з Тенар, і втретє — сама.
— А тепер — спати, — скомандувала Тенар.
— Ти ще не розповіла Яструбові про Короля.
— Ти йому сама розкажеш, — мовила Тенар, здивована хитрістю Терру, яка хотіла протягнути час.
Дівчинка обернулася до Геда. Її обличчя, і пошрамоване, і неушкоджене, видюще та невидюще, зосередилося і почервоніло.
— Король приплив на кораблі. У нього був меч. Він подарував мені кістяного дельфінчика. Його корабель летів хвилями, але я була хвора, бо до мене доторкнувся Спритник. Але потім до мене доторкнувся Король — і того сліду як не бувало. — Вона показала свою тоненьку ручку. Тенар і собі подивилась на руку. Вона вже й забула про слід від дотику.
— Я хочу колись поплисти туди, де живе Король, — сказала Терру Гедові. Той кивнув. — І я це зроблю, — додала дівчинка. — Ти знайомий із ним?
— Так. Я його знаю. Я довго з ним мандрував.
— Куди?
— Туди, де не сходить сонце і не гаснуть зорі. А потім — назад звідти.
— Ти летів?
Гед скрушно похитав головою.
— Я можу тільки ходити по землі, — пояснив він.
Дівчинка на мить задумалася, потім побажала солодких снів і пішла до своєї кімнати. Тенар пішла за нею. Але сьогодні Терру не хотіла, щоб їй співали на ніч колискову.
— Я можу співати в темряві "Створення", — заявила вона. — Обидва куплети.
Повернувшись на кухню, Тенар вмостилася біля вогнища навпроти Геда.
— Як вона змінюється! — сказала жінка. — Я не встигаю за Терру. Я вже застара, щоби займатись вихованням дітей. А вона... Вона слухається мене, але тільки тому, що хоче цього.
— Це — єдине виправдання послухові, — зауважив Гед.
— А коли їй засяде в голові не слухатися мене, то що я зможу вчинити? Є в ній щось дике, неприборкане. Часом це моя Терру, а часом щось таке, до чого годі догукатись. Я питала Плющиху, чи не хотіла б вона вчити її наукам. Мені так порадив Бучок. "Чому ж ні?" — питаю. А та каже: "Я боюсь її!" Але ж ти її не боїшся. І вона тебе теж. Ти і Лебанен — ви єдині чоловіки, котрим вона дозволяла до себе доторкнутися. Я ж дозволила отому... тому Спритнику... Не можу про це навіть говорити. О, як я втомилася!