Чтение онлайн

на главную

Жанры

Шрифт:

— Ти звідки таке знаєш?

— А в селі все знають! Ти думаєш, я й досі малий? Хочеш, розкажу, як я хамут украв?

— Хомут? Чий?

— Конячий же. Тільки ж не в нашої армії, а в німецької. В сорок третьому, як відступали, напхалося в село повно німецького війська. і танки були, і машини, і коней сила-силенна. А коні всі — як паровози.

— Ти хоч бачив того паровоза?

— На малюнках. А ті німецькі коні такі самі. А збруя на них — ти б бачив!

— Та вже бачив, Марку, за війну встиг набачитись.

— Отож знаєш. Ну, в нашій хаті якісь чини стали, а в сусідів, у Бадєїв — обозні. Коні, вози, збруя. Шлеї, посторомки,

супоні, попони. А вже хамути! В жовтому ремінні, обковані мідними закльопками, в китицях, у верчиках — як на циганській свайбі. Я як побачив один той хамут, так і затявся: вкраду й сховаю, завдам непоправної шкоди німецько-фашистському окупанту! Ну, як стемніло, я туди. Німці картоплю на вгороді копають, теличку від когось з наших селян привели, ріжуть, обдирають, ґелґотять, як гуси. А я вліз у той хамут—і хаміль-хаміль!

— Він же тяжкий, мабуть?

— А ти ж думав! Я як заліз у нього, так наче в церковну браму абощо. Наче воно й не на коня, а на слона. Хотів бігти — де там! Тягнути — не тягнеться. А німців же довкола, як черви! Добре, що їм ота теличка та Бадєєва картопля в голові. Ну, доцурпелив я того хамута до глинища Охтиза Кривобокого, звалив там у яму, пригріб сміттям, і додому. Жду, як же вони поїдуть без хамута. А вони попрокидалися, телички нема, всю з’їли, картоплю Бадєєву теж поїли, радянська авіація почала бомбьожку, треба втікати, а хамута нема. Воно, мабуть, аби на них так не налягали наші, то вони б, може, й людей стали розстрілювати за той хамут, а тут не до того. Позапрягали в що було і бігом за Дніпро.

— Виходить, ти герой?

— А ти ж думав?

— і де той хомут?

— Наші як увійшли в село, так зразу й украли.

— Це ж звідки в тебе такі точні дані?

— А я вдарився в глинище — нема. Тоді дивлюся: пропивають мого хамута біля вогнища.

— Точно знаєш, що твого?

— Ще б мені не знати!

— Коли ти так його заховав, як же могли знайти?

— А міношукачами! Наші ж солдати міношукачами самого Гітлера знайшли! Він заліз під землю і спалився там, а наші солдати все одно його знайшли! Це ж тобі не хамут! Ну, я побіг, бо це вже й їхня землянка. А мама, як узнає, що я тебе сюди привів, то буде мені… Бачиш, у Григоровичів груша збереглася. Вважай, на все село. Те повирубували, те погоріло, а в них он яка груша. А грушки, як влежаться, такі ж смачні…

Марко ще розхвалював грушу і грушки, та я вже не слухав брата, я рвався туди, де живе Оксана, де вона мала ждати мене і де не…

Землянка, як, мабуть, усі тут. Три скіпці вниз — сходинки до дверей. Віконечко з осколками шибок, димарик з цинкового відра — з вибитим дном, а ціле відерце, з вірьовкою, щоб діставати воду з криниці—біля дверей на нижньому скіпці.

Я стукнув у дверці щиколотками пальців, раз і вдруге стукнув, мабуть, щоб надолужити свою недостатню ґречність там, у Європі. Збагнувши всю недоречність своєї поведінки, потихеньку натиснув плечем на те, що мало зватися дверима, і посунувся разом з ним і всунувся до тісного підземного простору і мовчки закляк там, бо мені навстріч підвелася, мов написана на іконі, висока жіноча постать, і в довгастих очах глибинно схлюпнулися темні води, в яких я втонув, а тоді виринув, щоб знову втонути і вже крізь непробивні товщі вод ледь почути зітхання, стогін, скаргу:

— Ох, Миколо, Миколочку!

В напівсутіні підземелля я й не збагнув, що це не Оксана, а її мати, тітка Марфа, а вона чи впізнала мене, чи здогадалася, хто перед нею, пішла до мене, притислася всім тілом, заплакала тяжко:

— Ой, горе, горенько ж наше!

Я ще нічого не знав, не хотів вірити в найгірше, але мати завжди знає все про своїх дітей, тітка Марфа простягала й не простягала до мене рук, горнулася й не горнулася до мене, вітала мене з радістю і сахалася, мов нечистої сили.

І доки ми отак стояли в закам’янілості, за дверима зашамотіло, задзвеніло відро, щось похапливо гупнуло, тоді злякана тінь метнулася за трикутним віконечком, з’явилася й щезла, — була чи й не була? — та я вже не мав сумніву, що була насправді, я вже знав, що то за тінь, не вагався жодної миті, м’яко відсторонив од себе тітку Марфу, рвонув двері, кинувся вгору по скіпцях.

Стара розложиста груша, про яку щойно казав мені Марко і про яку я чи й слухав, велетенським шатром нависала над кількома сусідніми землянками, мовчазно чорніла серед білих снігів, спускаючи над ними могутнє поплутане віття, а під тим байдужим віттям в болісній безнадії билася тонка дівоча постать, безрадно здіймала руки до неба, так ніби хотіла злетіти, і ще безрадніше падала на землю, знов зривалася, та не для того, щоб злетіти, а тільки щоб упасти, вдаритися і, може, й не мати більше снаги, щоб бодай стрепенутися.

Я біг до тої груші, як до свого найбільшого нещастя, а може, й щастя — хто ж то знає? Весь світ мені заступила Оксанина постать, не було нічого, не існувало нічого, крім найдорожчої для мене людини, яка ось тут, перед моїми очима, хотіла заподіяти собі смерть.

Добіг, коли Оксані якось вдалося зачепити вірьовку за товсту гілляку і тепер вона невміло лаштувала зашморг, щоб одним ривком затягнути його собі на шиї і покінчити з своїми земними муками, з ганьбою і нещастями, я вирвав грубу вузлувату вірьовку з тонких дівочих пальців, вхопив Оксану за руки, спробував притиснути до себе, захистити її своїм тілом од цієї груші, од байдужих холодних снігів над землянками, од страшного наміру. Руки в Оксани були холодні, як крига. Так ніби вона вже й нежива, а справді повісилася. Розгубившись, я чомусь тулив ті крижані руки до своїх щік, безнадійно й розпачливо тулив, мабуть, хотів зігріти ті тонкі ламливі пальці, впустити в них життя, мовчазним криком нагадати Оксані про нашу любов, заради якої треба жити, а не вмирати, яка не повинна мати кінця, а тільки нові й нові початки всупереч усім ворожим силам, на зло всьому світові.

Я шепотів над Оксаною безладні слова, та вона, мабуть, нічого не чула й не бачила, вона ще не знала, жива чи мертва, її тіло бив дрож, і коли я підхопив її на руки, щоб віднести до матері в землянку, то насилу втримав.

Мої ноги безладно плуталися в снігу, очі мовби осліпли від снігового полиску, холодного, як срібна рушниця пана Каньовського з пісні про Бондарівну. Ось і прицілився пан Каньовський у твоє серце, Оксано, пророчими виявилися твої слова, які ти полохливо нашіптувала мені влітку на Рейні.

У землянці я обережно поклав Оксану на земляний піл, застелений товстим рядном, тітка Марфа зняла з дочки благеньке пальтечко, а я роззував її і грів у долонях холодні Оксанині ноги і знов щось шепотів, сам не розбираючи власних слів, та й не слова тепер важили, а щось зовсім інше, таємничі сигнали туги і любові, які я посилав, мов зрозпачений самотній радист, що опинився у ворожому оточенні і не знає: дійдуть його сигнали до рідних людей, будуть почуті, розгадає хто-небудь їхній закодований поклик.

Поделиться:
Популярные книги

Ведьма

Резник Юлия
Любовные романы:
современные любовные романы
эро литература
8.54
рейтинг книги
Ведьма

Не грози Дубровскому! Том 11

Панарин Антон
11. РОС: Не грози Дубровскому!
Фантастика:
фэнтези
попаданцы
альтернативная история
аниме
5.00
рейтинг книги
Не грози Дубровскому! Том 11

Камень

Минин Станислав
1. Камень
Фантастика:
боевая фантастика
6.80
рейтинг книги
Камень

Восход. Солнцев. Книга I

Скабер Артемий
1. Голос Бога
Фантастика:
фэнтези
попаданцы
аниме
5.00
рейтинг книги
Восход. Солнцев. Книга I

Неудержимый. Книга XIII

Боярский Андрей
13. Неудержимый
Фантастика:
фэнтези
попаданцы
аниме
5.00
рейтинг книги
Неудержимый. Книга XIII

Мастер Разума IV

Кронос Александр
4. Мастер Разума
Фантастика:
боевая фантастика
попаданцы
аниме
5.00
рейтинг книги
Мастер Разума IV

Возвышение Меркурия. Книга 3

Кронос Александр
3. Меркурий
Фантастика:
попаданцы
аниме
5.00
рейтинг книги
Возвышение Меркурия. Книга 3

Огненный князь 2

Машуков Тимур
2. Багряный восход
Фантастика:
фэнтези
попаданцы
аниме
5.00
рейтинг книги
Огненный князь 2

70 Рублей

Кожевников Павел
1. 70 Рублей
Фантастика:
фэнтези
боевая фантастика
попаданцы
постапокалипсис
6.00
рейтинг книги
70 Рублей

Мимик нового Мира 13

Северный Лис
12. Мимик!
Фантастика:
боевая фантастика
юмористическая фантастика
рпг
5.00
рейтинг книги
Мимик нового Мира 13

Секси дед или Ищу свою бабулю

Юнина Наталья
Любовные романы:
современные любовные романы
7.33
рейтинг книги
Секси дед или Ищу свою бабулю

Сфирот

Прокофьев Роман Юрьевич
8. Стеллар
Фантастика:
боевая фантастика
рпг
6.92
рейтинг книги
Сфирот

Вечная Война. Книга II

Винокуров Юрий
2. Вечная война.
Фантастика:
юмористическая фантастика
космическая фантастика
8.37
рейтинг книги
Вечная Война. Книга II

Возвращение Безумного Бога 2

Тесленок Кирилл Геннадьевич
2. Возвращение Безумного Бога
Фантастика:
попаданцы
рпг
аниме
5.00
рейтинг книги
Возвращение Безумного Бога 2