Трансгалантичний розвідник
Шрифт:
На обох космольотах запала тиша. Люди уникали навіть дивитись одне на одного. Ніхто не сміявся, не говорив більше про мужність дітей.
Усі мовчали, немовби необачно сказане слово могло завдати якоїсь непоправної шкоди, порушити хід подій. Тільки Ян і Чандра, повернувшись до кабіни, що правила за астрохімічну лабораторію, перекинулись кількома словами.
Перший озвався Ян. Він не міг знести неспокою, навіть відчаю, що світився в очах дружини, яка не дуже успішно намагалася прикрити його усмішкою.
— Боїшся? —
Вона похитала головою і сказала досить спокійно:
— Не тільки це. Не тільки, хоч я вперше в житті просто вмираю зі страху за дітей.
Що Ян мав відповісти на це, коли й він не міг зібратися з думками? Чандра підвела на чоловіка очі і відразу збагнула його мовчанку. Вона провела рукою по чолі.
— Нічого не допоможе страх за них, Янку. Мене турбує інше. Може, ще гірше: чи це, коли навіть вони й робитимуть усе як слід… не зламає їх і нас, тим болючіше, що в нас прокинулась надія?
— Не думай про це.
— Ох! — вибухнула Чандра раптовим гнівом. — Як можна про це не думати? Не кажи дурниць.
Ян узяв її за руки.
— Чандро! — сказав він. — Нам було б легше, коли б принаймні дітям ніщо не загрожувало. Але поміркуй: що б вони подумали про себе згодом, через рік чи через п’ять років, якби довідались, що могли допомогти нам, а не допомогли? Це було б для них більше лихо, ніж те, що їх може зустріти тут. Так чи ні? Він повернув обличчя дружини до себе. Чудові Чандрині очі були затуманені, навіть якісь чужі. Та врешті до них почав повертатися спокій.
— Так, — шепнула вона.
— Скажи ще раз, — ніжно мовив Ян.
— Так, — усміхнулась Чандра.
Він сів на своє місце.
— Нумо берімося далі до аналізів проб від № 43 до № 47-А і 47-Б.
Поверхня їхнього космольота вкрилася порохом, що осів з розбитих вогнеметами метеорів. Перед зустріччю з КБ-803 Рої вирішили перевірити хімічну будову метеорних опадів. Тепер Ян хотів почати аналіз.
— Не думай про це, — ще раз ніжно сказав він.
А потім додав уже діловито:
— Дай мені пробу № 43.
— Намагатимусь не думати, — відповіла Чандра.
В астрохімічній кабіні на “Беті” запала спокійна, робоча тиша, така, як панувала вже кілька хвилин на обох космольотах. Тільки біля візирів “Бети” ще почулося кілька тихих слів. То Володимира шепнула на вухо Кіамото:
— Я аж тепер почала по-справжньому боятися.
А коли він похитав головою, що не розуміє, дівчина докінчила свою думку:
— Боюся тому, що ми дістали надію.
Хлопець зрозумів і мовчки кивнув головою. Потім, щоб підбадьорити її і себе, взяв дівчину за руки й поцілував у скроню.
А ту мить КБ-803 світловими знаками передавав:
— Дайте дорогу! Минаємо вас… Дайте дорогу!
— Вони зробили вже дуже багато, — шепнув Кіамото.
Він з дівчиною дивився на екран, на якому саме
Тим часом екіпаж на борту КБ-803 діяв точно за програмою: Алька сигналізувала, а РІон тримав у руках кермо, чекаючи, коли вона скінчить, щоб рушити вперед.
Нарешті “Альфа” і “Бета” повторили переказані їм настанови. Йон глянув на Альку. Він хотів сказати їй:
— Просигналізуй: “Минаємо вас! Дайте дорогу!”
А що він ще мав час, то згаяв хвилину на інше.
— Тільки тепер, Алько, — сказав він, — ми починаємо справжню роботу. І тільки тепер можемо або все виграти, або все програти.
Дівчина кивнула головою і глянула йому у вічі. Вона так приязно усміхнулася, що хлопець зважився признатись їй:
— А що ми можемо й програти, то я хочу, щоб ти знала: я нікого з друзів так не любив, як тебе.
— Я хотіла це саме сказати тобі, Йоне, — спокійно відповіла Алька. — Але… годі вже! Давати сигнал?
— Так.
“Минаємо вас! Дайте дорогу!”
З цієї миті на КБ-803 настала тиша.
Давши сигнал, Алька відразу повернулася на місце бортового стрільця.
Нон увімкнув першу швидкість і дугою поминув спочатку “Бету”, а потім і “Альфу”. І ось перед бойовим космольотом заблищала хмара дивних дрібних метеорів, що нагадували діамантову сарану. Алька негайно почала стріляти з усіх вогнеметів.
Позитроновий вогонь, наче величезний кулак, пробив у стіні з мільярдів метеорів вузький прохід. Спочатку туди влетів КБ-803, а слідом за ним обидва космольоти.
Так у глибині Чорної Ріки почався мовчазний ритмічний танок трьох космольотів.
Прості фігури того танку раз у раз повторювалися: спочатку вогневий удар, що прорізував прохід у миготливій лавині, потім у той прохід плавно стрибав КБ-803 і утримувався від пострілів, аж поки до нього наближалися “Альфа” і “Бсга”, що світилися розпізнавальними вогнями. Далі знов вогневий удар, знову стрибок першого космольота, і знову наближення решти двох.
На всіх трьох космольотах панувала тиша.
Щоправда, на “Альфі” й “Беті” радіоприймачі працювали — але тільки для того, щоб записувати страшний галас з лавини дивних блискучих метеорів. Вони занотовували кожен звук у всіх його варіаціях, самі ж працювали нечутно. Тому було тихо, бо люди теж мовчали. Вони не знали нічого, крім того, що їм передав екіпаж КБ-803. Цього було досить, щоб не сумніватися, однак замало, щоб твердо повірити в успіх.
А екіпаж КБ-803 просто не мав часу на розмови.
Зважимось навіть сказати, що Йонові й Альці не було коли думати, не те що говорити. Ту хвилю “думали” в основному їхні руки, їхні очі, їхні пальці, що тримали кермо, їхні ноги, що натискали на педалі.