Твори в п'яти томах. Том 1
Шрифт:
На той час Шевченко був уже не тільки геніальним поетом, але й мислителем, революційним демократом. Його ідеї палко сприймав трудовий народ, передова інтелігенція, особливо студентська молодь. Саме тоді, узимку 1845—1846 років, у Києві було засновано Кири-ло-Мефодіївське братство — таємну політичну організацію, до якої входили молоді учені, літератори, студенти. Десь навесні 1846 р. до братства вступив і Шевченко. Його поезії, поширювані у списках, мали значний вплив на багатьох членів братства. Не без впливу, а можливо, й за участю Шевченка, написані програмові документи ки* риломефодіївців: «Книги битія українського народу», «Статут» тощо. Поетові імпонували деякі провідні програмові
Одержавши донос одного студента, царські посіпаки заарештували основну частину членів братства, зокрема 5 (17) квітня 1847 р й Шевченка.
Справу кириломефодіївців розглядав III відділ царської канцелярії. Участь Шевченка у братстві не була доведена, але його покарано суворіше, ніж інших братчиків,— заслано у солдати із особистою забороною Миколи І писати й малювати,— покарано за революційні поезії.
4
У солдати, в далекий окремий Оренбурзький корпус, поет був засланий з однією підступною допискою —«с правом выслуги». Царські сатрапи мали на меті солдатчиною вбити в ньому поета й художника, а цією допискою хотіли розтоптати його душу. Нехай, мовляв, спокусившись вийти на волю, почне вислужуватись, тягнутись з усіх сил до єфрейтора, далі — до унтера, фельдфебеля і, нарешті, дослужиться до прапорщика...
Та Шевченка не такі ковалі кували. На засланні, у солдатах, він страждав і мучився, але не ідеалізував своє життя і до арешту. В казематі III відділу поет писав:
В неволі тяжко, хоча й волі,
Сказать по правді, не було.
Як і належить справжньому революціонерові, Шевченко під час слідства був незламним. Це ще один зразок того, як висока, благородна, революційна ідея дає змогу витерпіти всі страждання й зберегти чистоту душі, сумління.
І в казематі III відділу поет роздобуває аркушик поштового паперу й пише вірші, що їх згодом об’єднав заголовком «В казематі». Слід захоплюватися силою волі поета, який, чекаючи суворої кари, зміг серед інших глибоко соціальних віршів написати в тих умовах такий шедевр, як «Садок вишневий коло хати...».
Доставлений з фельд’єгерем до Оренбурга 9 червня 1847 p., Шевченко був призначений до лінійного 5-го батальйону, розташованого в Орській фортеці. Почалась солдатська муштра.
З перших днів перебування в Орську Шевченко порушує царську заборону — пише вірші (звичайно, потай від стороннього ока). Характерно, що заспів до поезій нового періоду він почав тим самим рядком, що й перший «Кобзар»: «Думи мої, думи мої...» Цим він ніби підкреслював, що жодної зміни в напрямі і характері його творчості не станеться. «Караюсь, мучуся... але не каюсь!»—говорив поет.
І справді, «невольнича поезія», як називав Шевченко свою поетичну творчість періоду заслання, за своїм характером є безпосереднім продовженням творчості 1843—1847 років — періоду «трьох літ». Як і раніше, вона спрямована проти кріпосництва й царату. Ясна річ, що Шевченко живиться ще враженнями, здобутими в часи перебування на Україні. Разом із тим з’являються й нові теми та мотиви. Викриття кріпосництва набирає більш конкретних рис. Характерні з цього погляду твори «Княжна», «Варнак», «Марина», «П. C.», «Якби ви знали, паничі...» тощо. Інколи поезії мають цілком конкретних адресатів. «П. С.»— це ініціали Шевченкового знайомого, власника с. Григорівки, поблизу Бахмача, Петра Скоропадського, нащадка гетьмана Івана Скоропадського.
У творах, написаних на засланні, збільшується питома вага автобіографічного елемента: «Мені тринадцятий минало», «А. О. Козачковському», «І виріс я на чужині...», «І золотої, й дорогої...», «Ми вкупочці колись росли...», «Якби ви знали, паничі...» тощо. Але особистий світ поета не був вузьким, підсліпуватим віконцем. Тут знову має рацію Олесь Гончар: «Особистий, внутрішній світ Тараса Шевченка, переллятий в литво мистецьких узагальнень, постав у ліриці й поемах «Кобзаря» в таких художньо-образних виявах, у такій правдивості й глибині індивідуальних переживань, що в них і сам народ упізнав свою душу, прочитав свою історію, прозирнув у своє майбутнє»1.
Зразком такого узагальнення може бути сюжетний твір «Якби тобі довелося...» (1849). Починається він полемікою з якимось опонентом, що не може глибоко розібратися в житті народу, його стражданнях. І поет розгортає перед ним ще одну, ніби останню історію. У невелич-кому творі розкриваються шекспірівської сили характери молодого месника й не менш вольовий характер дівчини, честь якої обстояв парубок.
Особливістю «невольничої поезії» є наявність у ній дуже багатьох пісень. Переспіви українських народних пісень траплялися й у попередників Шевченка. Але ні в кого не було такого органічного поєднання оригінальної творчості з фольклором.
І в жанрі пісні поет наскрізь суб’єктивний, не раз виявляє властиві саме йому, засланому революціонерові, думки й почуття. Ось, приміром, пісня «Як маю я журитися...». За своїм характером вона справді близька до народної, але в ній суто Шевченківський мотив незламності:
Найду долю — одружуся,
Не найду — втоплюся,
Та не продамся нікому,
В найми не наймуся.
Тому, що зміст і форма Шевченкових пісень були зрозумілі народові, трудящим, покладені на музику, вони стали справді народними піснями: «Ой стрічечка до стрічечки...», «Якби мені черевики...», «І багага я...», «Полюбилася я...», «Ой не п’ються пива-меди...», «Ой пішла я у яр за водою...», «Ой люлі, люлі, моя дитино...», «У перетику ходила...» тощо.
Відірваний царськими сатрапами від рідного краю, поет особливо боляче відчуває тугу за батьківщиною. Звідси надзвичайне загострення патріотичного почуття. Тому в одній з перших поезій, написаних на засланні,— «Сон» («Гори мої високії...»), у нього вириваються пристрасні, розпачливі рядки:
Я так її, я так люблю
Мою Україну убогу,
Що проклену святого бога.
За неї душу погублю!
Тугою за рідним краєм покликані до життя твори на історичні теми: «Іржавець», «Чернець», «Хустина», «Швачка», «У неділеньку, у святую...», «Заступила чорна хмара...» тощо. Марно українські буржуазні націоналісти ще й тепер інколи чіпляються за окремі рядки з цих віршів, зокрема — про Костя Гордієнка, адже у цілому поезія «Іржавець» спрямована проти них. Твір цей пашить гнівом проти всіх панів і полупанків, зокрема й українських:
Мій краю прекрасний, розкошний, багатий!
Хто тебе не мучив? Якби розказать
Про якого-небудь одного магната
Історію-правду, то перелякать
Саме б пекло можна. А Данта старого
Полупанком нашим можна здивувать.
Бувши полум’яним патріотом, до самозабуття закоханим в Україну, Шевченко разом із тим не був ні національно, ні класово обмеженим. За своєю природою, своїм світоглядом революційного демократа поет був інтернаціоналістом. Опинившись на засланні серед казахського народу, який тоді називали «киргизами», поет-гуманіст гаряче полюбив цей нещасний народ. Уже в першому вірші, написаному в Орській незамкненій в’язниці, Шевченко кликав рідні думи: