Украинка против Украины
Шрифт:
Христиане обвиняются в том, что главный герой пришел к ним
…шукати правди, волі і надії. А що я в вас найшов? Слова облудні і марну мрію про небесне царство та про царя єдиного в трьох лицях, що над панами нашими панує, а їм дає над нами панувати відПоэтому вместо Царствия Божия он выбирает геену огненную:
Ні, далебі, не знаю, чи не краще було б мені в самій геєні вічній, ніж у такому рабстві безнадійнім, з якого й смерть вже визволить не може.Когда епископ его прогоняет, то в ответ получает отказ. Уходить еще не время. Осталось найти виновных в грехах "неофита". Виноват в них, разумеется, не он. А кто? Правильно: христиане.
Ні, ти мене не смієш проганяти, бо я сюди прийшов по твому слову, повіривши обітниці лукавій, немовби тут знайду любові спокій, і вічнеєжиття. А ви забрали остатній спокій і любов остатню навіки отруїли, і тепер душа моя вмирає. Я не знав, що значить гріх, я тільки знав нещастя, а ви мене навчили, що то гріх і нечесть перед богом. Я був певний, що смертю покінчаються всі муки, а ви мені відкрили ціле пекло в просторі вічності за гріх найменший.По этой же методе, помнится, Шевченко обвинял Бога в том, что поэт… проклинает людей и Бога:
Чому Господь не дав дожить Малого віку в тім раю. Умер би, орючи на ниві, Нічого б на сіті не знав. Не був би в світі юродивим, Людей і Бога не прокляв!Безбожный "неофит" заканчивает свой диспут с христианами:
Так чи не краще залишити мрії Про вічне і піти на часове, замість агап — на оргію криваву?И отправляется на кровавую оргию. Время написания этого шедевра — 1905 год.
А. Крымский пытался было защитить первых христиан. Но получил категоричный ответ: "Власне, я давно вже думала, що теперішня форма християнства є логічним і фатальним наслідком його найпервіснішої форми. Я готова зробити Вам хіба одну уступку і то в такій неуступчивій формі: коли мій єпископ нетипічний для пересічного християнина-мирянина перших віків, так зате він зовсім типічний
Лев Толстой и многие другие критики христианства считали первых христиан наилучшими христианами. Но для радикальной атеистки христианство никуда не годилось уже с момента своего возникновения. "Доказательства" этому она легко находит даже в Новом Завете:
"…Ні! В найдавніших пам’ятниках, в "подіях апостольських", в листах апостола Павла, в автентичних фрагментах первісної галілейської пропаганди я бачу зерно сього рабського духу, сього вузькосердого квієтизму політичного, що так розбуявся дедалі в християнстві. Як хочете, але недарма в притчах і скрізь у Євангелії так часто вживається слово "раб" і антитеза "пана і раба", яко єдиної можливої форми відносин межи людиною і її божеством. Прочитайте листи апостола Павла (в данім разіне важно, котрі з їх автентичні, а котрі ні), і Ви побачите, що збудувалось на сій антитезі і як хутко воно збудувалось".
Ну что же, почитаем апостола Павла. Это всегда полезно. В первом послании к Тимофею он пишет: "Верно слово: если кто епископства желает, доброго дела желает. Но епископ должен быть непорочен, одной жены муж, трезв, целомудрен, благочинен, честен, страннолюбив, учителен, не пьяница, не бийца, не сварлив, не корыстолюбив, но тих, миролюбив, не сребролюбив. Хорошо управляющий домом своим, детей содержащий в послушании со всякою честностью; ибо, кто не умеет управлять собственным домом, тот будет ли пещись о Церкви Божией? Не должен быть из новообращенных, чтобы не возгордился и не подпал осуждению с Диаволом. Надлежит ему также иметь доброе свидетельство от внешних, чтобы не впасть в нарекание и сеть диавольскую" (1 Тим. 3:7).
Апостол Петр в своем первом послании ко всем христианам говорит: "Вы были, как овцы блуждающие (не имея пастыря); но возвратились ныне к Пастырю и Блюстителю душ ваших" (1 Пет. 2:25). Имеется в виду Христос как Пастырь добрый. Именно это и вызывает "обурення" Украинки:
"Ви уявляєте собі, що типічний християнин тих часів марив би, що всі стануть колись слугами Христа — чи се ж не все одно, що рабами? Чи ж не проти сього повстає мій раб-прометеїст? Він зовсім слушно думає, що поки будуть пани і раби (на землі чи на небі, все одно), доти будуть і посередники межи ними, дозорці, економи і т. п. Що ж ідеальнішого міг йому виставити пересічний християнин найперших, навіть, часів, як не "єдину отару з єдиним пастирем", і як міг відповісти на питання про підпасків?
Я думаю, — тільки так, як відповів єпископ. Моя поема відноситься до середини II віку християнської ери (або до другої половини його), а тоді вже вирізнилась досить духовна тиранія усяких підпасків божих — зоставалось тільки будувати далі на прекрасно заложеному підмурівку духовної темниці".
"Духовна темниця"— это Церковь Христова, которая была основана Спасителем и существует уже две тысячи лет благодаря живущему в Ней Святому Духу. И опять вспоминаются слова Христа: "Истинно говорю вам: будут прощены сынам человеческим все грехи и хуления, какими бы ни хулили; но кто будет хулить Духа Святого, тому не будет прощения вовек, но подлежит он вечному осуждению" (Мк. 3:29).
Письмо заканчивается так: "Мій єпископ вигодуваний павлініанською традицією, як воно и справді бувало в римському єпископаті тих часів. Візьміть котрого хочете з найдавніших…"
"Павлініанська традиція" заключалась в следующем. Апостол Павел, отправляясь в Иерусалим (где он будет арестован и лишен свободы вплоть до его казни в Риме), обратился к пресвитерам из Ефеса: "Итак внимайте себе и всему стаду, в котором Дух Святый поставил вас блюстителями, пасти Церковь Господа и Бога, которую он приобрел Себе Кровию Своею" (Деян. 20:28).