Війна світів
Шрифт:
За свідченням власника тиру, невідомий розмовляв сам із собою; помітив це й містер Гакстер. Невідомий спинився перед ґанком заїзду і, як розповідав містер Гакстер, довго вагався, доки наважився ввійти в будинок. Нарешті він піднявся сходами і (містер Гакстер бачив це), повернувши ліворуч, відчинив двері вітальні. Містер Гакстер чув голоси з кімнати і з буфету, які гукали невідомому, що він помилився.
— Це приватне помешкання, — сказав містер Гол, після чого невідомий незграбно причинив двері й пішов у буфет.
За кілька хвилин
Все це містер Гакстер бачив з-за бляшанок на вікні своєї крамниці. Загадкова поведінка невідомого спонукала його й далі вести спостереження.
Раптом невідомий випростався, сунув люльку в кишеню й шаснув у двір. Гадаючи, що тут ідеться про якусь дрібну крадіжку, містер Гакстер вискочив з-за прилавка й вибіг на дорогу перейняти злодія. Тим часом містер Марвел (а це був він) з’явився знову. Циліндр його був збитий набакир, у правій руці він тримав пакунок у синій скатертині, а в лівій — три книги, зв’язані, як доведено згодом, пасторовими шлейками. Побачивши Гакстера, він розкрив рот, а тоді раптом повернув ліворуч і дременув щодуху. “Держи злодія!” — гукнув містер Гакстер і кинувся слідом за ним.
Враження містера Гакстера були глибокі, але короткочасні. Він бачив перед собою чоловіка, що хутко завернув за ріг церкви й пустився в поле. Попереду він бачив прапори, гуляли люди, але ніхто не кинувся на Гакстерів крик.
— Держи злодія! — відважно переслідуючи втікача, гукнув він іще раз. Та не пробіг він і десяти кроків, як щось незриме вхопило його за підборіддя, і він з неймовірною швидкістю злетів у повітрі. Не встиг він отямитись, як уже лежав на землі. Світ, здавалося, розсипався мільйоном іскор, і йому стало байдуже до того, що було далі.
XI. В зіїзді “Карета й коні”
Щоб ясно уявити собі перебіг подій у заїзді, треба повернутися назад до того моменту, коли містер Гакстер побачив із свого вікна містера Марвела.
На той час у вітальні були містер Кас і містер Бантінг. Вони серйозно заходилися обмірковувати дивні ранкові пригоди і, з дозволу містера Гола, докладно переглядали речі невидимої людини. Джеферс, оклигавши від падіння, пішов додому під доглядом своїх приятелів. Місіс Гол склала порозкиданий одяг Незнайомця і прибрала кімнату. На столі під вікном, за яким звичайно пожилець працював, Кас відразу знайшов три грубі рукописні книги із заголовком “Щоденник”.
— Щоденник! — сказав Кас. — Тепер ми, в усякому разі, дещо дізнаємось.
Вікарій стояв тут же, поклавши руку на стіл.
— Щоденник, — повторив Кас, сідаючи; далі він підклав дві книги під третю і розгорнув її. — Гм! Ніякого імені на першій сторінці. Оце так… Самі цифри.
Вікарій глянув через плече.
Кас гортав сторінки, і обличчя його виражало розчарування.
— Ет! — сказав він. — Самі тільки цифри, Бантінгу.
— А діаграм нема? — спитав містер Бантінг. — Або малюнків, що прояснили б щось?..
— Подивіться самі, - запропонував Кас. — Тут, як судити з літер, написано російською чи якоюсь подібною мовою, а трохи — по-грецькому. Ну, грецьку-то ви, я гадаю…
— Звичайно, — відповів містер Бантінг, витягаючи окуляри і витираючи їх; видно було, що він почував себе якось незручно. Від грецької мови в пам’яті його залишилось так мало, що не варто було й говорити… — Авжеж… грецька мова, звісно, може дати нам ключ…
— Я знайду вам те місце…
— Мабуть, краще я перегляну спершу весь том, — сказав містер Бантінг, усе ще тручи свої окуляри. — Насамперед, знаєте, загальне враження, а ключ уже будемо шукати потім.
Він кахикнув, надів окуляри, невдоволено поправив їх, кахикнув ще раз, палко бажаючи, щоб трапився якийсь випадок і врятував його від неминучої ганьби. Потім він неквапливо взяв у Каса книгу. І тут справді щось трапилось.
Двері несподівано відчинилися.
Обидва джентльмени аж підскочили, озирнулися, та коли побачили рожеве обличчя під пухнастим циліндром, полегшено зітхнули.
— Пивниця? — спитало обличчя, роздивляючись по кімнаті.
— Ні, - воднораз відповіли вони.
— Навпроти, голубчику, — пояснив містер Бантінг.
– І прошу, зачиняйте двері, - роздратовано додав містер Кас.
— Гаразд, — стиха мовив гість. — Відчалюй! — наказав сам собі й, зачинивши за собою двері, зник.
— Моряк, мабуть, — сказав містер Бантінг. — Цікаві вони хлопці. “Відчалюй!” — напевне, морський термін, що означає наказ вийти з кімнати.
— Може, й так, — згодився Кас. — Я сьогодні вкрай знервований. Коли двері ото відчинялись, я мало не підскочив.
Містер Бантінг посміхнувся, ніби сам не підскочив із несподіванки.
— А тут іще, — зітхнув він, — ці книги!
— Одну хвилинку, — мовив Кас, устаючи і зачиняючи двері на ключ. — Тепер, гадаю, ніхто до нас не вдереться.
У цей час почулося, як хтось засопів.
— Безперечно одне, — зауважив Бантінг, присуваючи свій стілець до Каса, — що останніми днями в Айпінзі сталися дивні речі… дуже дивні. Я, звичайно, не можу повірити в цю безглузду історію про невидиму людину…
— Вона таки неймовірна, — сказав Кас. — Але факт, що я бачив у рукаві…