Вежа блазнів

Сапковський Анджей

— Я ж пообіцяв, — нетерпляче перервав Олесницький, — що докладу старань. І це не порожні обіцянки. Тих, хто зноситься з чеськими єретиками, у Польщі каратимуть, є королівські едикти, iura sunt clara [395] . Однак панові свидницькому гетьману і його превелебності єпископові вроцлавському нагадаю слова Писання: «Чому ви бачите заскалку в очах брата, а в своєму колоди не помічаєте?» Половина Шльонська торгує з гуситами, і ніхто нічого проти цього не починає.

395

Закони

чіткі (лат.).

— Помиляєтеся, цний князю Збігневе, — перегнувся через стіл єпископ Конрад. — Позаяк починаємо. Запевняю вас, що вжито заходів. Жорстких заходів. Без едиктів, без маніфестів, без жодних пергаментів якось обійдеться, але деякі defensores haereticorum [396] на власній шкурі відчують, що значить з єретиками куматися. А інших, запевняю вас, смертельний страх охопить. Тоді світ побачить різницю між істинним і показним діянням. Між істинною боротьбою і окозамилюванням.

396

Захисники єретиків (лат.).

Єпископ говорив так ущипливо, у голосі його було стільки запеклої ненависті, що Рейневан відчув, як йому волосся стає дуба. Серце почало стукотіти так сильно, що він злякався, що ті, внизу, можуть почути це серцебиття. Але ті, внизу, мали інші клопоти. Каспар Шлік знову втихомирив зібрання і припинив суперечки, після чого закликав до конкретного і спокійного обговорення ситуації в Чехії. Сперечальники в особах єпископа Конрада, Готфріда Роденберга, Людвіга Бжегського й Альбрехта фон Колдіца замовкли, а слово взяли чехи й моравці, які доти мовчали. Ні Рейневан, ні Шарлей, ні Самсон Медок не знали нікого з них, але було очевидно — чи майже очевидно, — що це пани з кола пльзенського ландфриду і вірної Люксембуржцеві моравської шляхти, згрупованої навколо Яна з Краваржа, пана на Їчіні. Швидко з'ясувалося, що один із присутніх і є тим самим знаменитим Яном з Краваржа власною персоною.

Саме Ян з Краваржа, поставний, чорноволосий і чорновусий, колір обличчя якого доводив, що він більше часу проводить у сідлі, ніж за столом, найбільше міг сказати про теперішню ситуацію в Чехії. Його ніхто не перебивав, коли він говорив спокійним, навіть трохи безпристрасним голосом, усі, схилившись, мовчки вдивлялися в карту Королівства Чехії, розкладену на столі, саме на тому місці, з якого прислуга прибрала начисто обгризений кістяк вола. Згори подробиць на карті не було видно, тож Рейневанові довелося покластися на уяву, коли пан на Їчіні говорив про напади гуситів на Карлштайн і Жебрак, на щастя, невдалі, і на Швігов, Обожище і Кветницю, на жаль, цілком вдалі. Про дії на заході, проти вірних королю Сигізмунду панів із Пльзеня, Локеця і Моста. Про атаки на півдні, які наразі вдало відбиває католицька спільнота пана Олдржиха з Ружомберока. Про загрозу Їглаві й Оломоуцу, створену союзом Корибутовича, Боржека з Мілетінка і Рогача з Дубе. Про небезпечні для північної Морави дії Добека Пухали, польського лицаря гербу Венява.

— Страшенно сцяти хочу, — прошепотів Шарлей. — Не годен втриматися…

— Може, тобі допоможе втриматися думка, — прошепотів у відповідь Самсон Медок, — що коли тебе викриють, то вдруге висцишся вже в петлі.

Унизу заговорили про Опавське князівство. І негайно спалахнула суперечка.

— Пшемка Опавського, — заявив єпископ Конрад, — я вважаю сумнівним союзником.

— У чім річ? — підняв голову Каспар Шлік. — У його одруженні? Що він нібито

взяв за дружину вдову Яна, князя Ратибора? Що вона ягеллонка, донька Дмитра Корибута, племінниця польського короля і рідна сестра Корибутовича, через якого маємо стільки клопотів? Запевняю вас, панове, що короля Жигмонда зовсім не хвилює цей союз. Ягеллони — родина вовча, там частіше гризуться, аніж об'єднують зусилля. Пшемко Опавський не укладе союзу з Корибутовичем тільки тому, що це його шурин.

— Пшемко вже уклав союз, — заперечив єпископ. — У березні, у Глубочках. І в Оломоуці, на святого Урбана. Воістину, швидко Опава і моравські пани з єретиками домовляються, швидко укладають союзи. Що ви на це скажете, пане Яне з Краваржа?

— Не наговорюйте ні на мого тестя, ні на моравську шляхту, — буркнув у відповідь пан на Їчіні. — І знайте, що завдяки пактам з Глубочок і Оломоуца ми маємо зараз мир у Мораві.

— А гусити, — зарозуміло посміхнувся Каспар Шлік, — мають вільні торгові шляхи до Польщі. Мало, ой як мало ви тямите в політиці, пане Яне.

— Якби нас… — засмагле обличчя Яна з Краваржа почервоніло від злості. — Якби нас тоді… Коли на нас ішов Пухала… Якби нас Люксембуржець підтримав, нам не довелося би укладати пакти.

— Та що вже тепер якбикати, — знизав плечима Шлік. — Головне, що через ваші переговори гусити тепер мають вільні торгові шляхи через Опаву і Мораву. А згаданий Добко Пухала і Пйотр Поляк тримають Шумперк, Унічув, Одри і Доляни, практично блокують Оломоуц, рейдами грабують і тероризують всю округу. Це в них там мир, а не у вас. Нікудишній ви зробили інтерес, пане Яне.

— На рейдах, — вставив зі злою усмішкою вроцлавський єпископ, — не тільки гусити спеціалізуються. Я дав гуситам цибульки в двадцять першому році у Броумові і під Трутновом. Там гуситські трупи складали штабелями у людський зріст, а від диму вогнищ небо було чорним. А кого ми не вбили і не спалили, того позначили. По-нашому, по-шльонськи. Як побачиш тепер чеха без носа, руки або ноги, то можеш бути впевненим, що це після того нашого вдалого походу. А що, панове, чи не повторити нам велике святкування? 1425 рік — рік святий… Може, вшанувати його винищенням гуситів? Я не люблю порожньої балаканини, не звик також з гадинами домовлятися і мир з ними укладати! Що ви на це, пане Альбрехте? Пане Пута? Додайте обидва до моїх ще по двісті списів і піхоту з вогневою зброєю, і ми навчимо єретиків добрим манерам. Запалає загравами небо від Трутнова до Градця-Кралове. Обіцяю…

— Не обіцяйте, — перебив Каспар Шлік. — І притримайте свій запал до відповідного моменту. До хрестового походу. Бо не в рейдах справа. Не в тому, щоб рубати руки і ноги, бо королеві Жигмонду ні до чого безрукі й безногі піддані. Та й Його Святість не вирізати чехів прагне, а в лоно істинної Церкви навернути. І не у винищенні цивільного населення справа, а в тому, щоб розбити таборсько-оребіцькі війська. Так розгромити, щоби вони на переговори згодилися. Тому перейдімо до справи. Які сили виставить Шльонськ, коли буде оголошено хрестовий похід? Прошу конкретно.

— Ви конкретніший, — криво посміхнувся єпископ, — за жида. Хіба так годиться з родичем? Ви ж практично вже мій свояк. Але якщо ви так уже хочете, то прошу: я сам виставлю сімдесят списів плюс відповідну піхоту й артилерію. Конрад Кантнер, мій брат, ваш майбутній тесть, дасть шістдесят кіннотників. Стільки само дасть, я знаю, присутній тут Людвіг Бжегський. Румпрехт із Любіна і його брат Людвіг зберуть сорок. Бернард Немодлінський…

Рейневан навіть не помітив, коли задрімав. Прокинувся від стусана. Навколо було темно.