Вежа блазнів
Шрифт:
Шарлей знехотя перебрав розкидані на лаві ксилографії, вийняв і показав одну, на якій під зображенням Святої Трійці виднівся напис: BENEDICTE POPULI DEO NOSTRO [287] .
— Знаю… — трохи почервонів Гутенберг. — Знаю, пане, що ви маєте на увазі. Однак зверніть увагу на те, що для того, аби розмістити текст на вашій ксилографії, аби виготовити цей напис — погодьтеся, не дуже довгий, — граверові довелося марудно різьбити по дереву зо два дні. А якби він при цьому помилився хоча би в одній літері, то вся праця пішла б нанівець, він би мусив усе починати наново. А якби йому треба було виготовити гравюру, скажімо, для всього шістдесят п'ятого псалма, скільки йому довелося би працювати? А на всі псалми? А на всю Біблію? Наскільки довго…
287
«Благословляйте,
— Вічність, либонь же, — перебив Шарлей. — Винахід же вашої милості, як я здогадуюся, усуває недоліки, притаманні різьбі по дереву?
— Значною мірою.
— Мені цікаво.
— Якщо дозволите, я продемонструю.
— Дозволю.
Йоганн Генсфляйш фон Зульгелох цум Гутенберг розкрив свою торбу, висипав її вміст на стіл. І взявся демонструвати, описуючи свої дії словами.
— Я виготовив, — казав він і показував, — з твердого металу кубики із окремими літерами. Літери на кубиках, як бачите, вирізані випукло, тому я назвав це патрицею. Витиснувши таку патрицю у м'якій міді, я одержав…
— Матрицю, — здогадався Шарлей. — Це очевидно. Випукле пасує до ввігнутого, як татусь до мамусі. Слухаю далі, пане фон Гутенберг.
— У заглиблених матрицях, — продовжував бакалавр, — я можу ливарським способом зробити відливки бухштаб, тобто літер, і мати їх скільки захочу. Ось вони, прошу поглянути. Літери, кубики яких ідеально прилягають одна до одної, я укладаю… у відповідному порядку… в оцій-от рамці… Рамка невелика, тільки для демонстраційних цілей, але нормально, прошу поглянути, вона має розмір сторінки майбутньої книги. Як бачите, я встановлюю довжину рядка. Вкладаю клинці, щоби вирівняти поля. Стискаю рамку залізною обоймою, щоб усе це в мене не порозліталося… Змащую тушшю, тією самою, якою користуєтеся і ви… Чи можна попросити допомогти, пане Унгер? Кладу під прес… На це — картку паперу… Пане Унгер, гвинт… І, прошу дуже, готово.
На аркушику, рівнесенько посередині, видрукуване чітко і чисто, прочитувалось:
IUBILATE DEO OMNIS TERRA
PSALMUM DICITE NOMINI EUIS [288]
— Псалом шістдесят п'ятий, — плеснув у долоні Юстус Шоттель. — Як живий!
— Я вражений, — визнав Шарлей. — Дуже вражений, пане Гутенберг. Але я був би ще більше вражений, якби не факт, що має бути «dicite nomini eius», а не «euis».
— Ха-ха! — бакалавр засяяв, немов бурсак, якому вдалася витівка. — Я зробив це навмисне! Спеціально припустився помилки укладача, тобто складача. Щоби продемонструвати, погляньте-но, наскільки легко можна внести правку. Неправильно вставлену букштабу я виймаю… Ставлю на потрібне місце… Гвинт, пане Унгер… І ось правильний текст.
288
«Уся земле, покликуйте Богові, виспівуйте честь Його йменню» (лат.), Псалом 65; 1–2.
— Bravo, — сказав Самсон Медок. — Bravo, bravissimo… Це таки справді вражає.
Не тільки Гутенберг, а й Шоттель з Унгером розкрили роти. Було очевидним, що вони здивувалися б менше, якби заговорив кіт, статуя святого Луки на подвір'ї або Себастьян із величезним прутнем.
— Зовнішність, — пояснив, кашлянувши, Шарлей, — часом буває оманливою. Ви не перші.
— І, мабуть, не останні, — додав Рейневан.
— Вибачте, — розвів руками гігант. — Не зміг опиратися спокусі… Будучи, як-не-як, свідком винаходу, котрий змінить обличчя епохи.
— Ха! — засяяв Гутенберг, як і кожен митець, тішачись похвалою, нехай навіть і виголошеною велетнем з обличчям ідіота, котрий сягає головою стелі. — Саме так і буде! Не інакше! Уявіть собі лишень, вельмишановні панове, наукові книги в десятках, а колись, як би смішно це сьогодні не звучало, можливо, і в сотнях екземплярів! Без виснажливого переписування, яке тривало віками! Мудрість людства — видрукувана і доступна! Так, так! А якщо ви, вельмишановні панове, підтримаєте мій винахід, то ручаюся, що саме ваше місто, прекрасна Свидниця, во віки вічні славна буде як місце, де запломенів світоч освіти. Як місце, звідки на цілий світ поширилося світло знання.
— Істинно так, — промовив, помовчавши, Самсон Медок своїм м'яким
— Сумніваюся, щоб у цьому була потреба, — втрутився нібито всерйоз Шарлей. — Будучи набагато більшим реалістом, ніж ти, Самсоне, аж такої популярності цьому винаходові я не пророкую. Та навіть якби і справді події стали розвиватися шляхом, що його ти провіщаєш, то це можна буде, так, це можна буде зупинити. Простим як дишло способом. Просто-напросто буде створено список заборонених книг.
Гутенберг, який тільки-но променів, пригас. Так, що Рейневанові стало його шкода.
— То ви не пророкуєте моєму винаходові майбутнього, — ствердив Йоганн за хвилину могильним голосом. — 3 воістину інквізиторським запалом виявивши його темні сторони. І достоту як інквізитори злегковаживши світлі. Осяйні. Найсвітліші. Адже можна буде друкувати — і тим самим широко пропагувати — Слово Боже. Що ви на це відповісте?
— Відповімо, — губи Шарлея скривилися в єхидній усмішці, — як інквізитори. Як папа римський. Як соборні отці. Ви що, пане Гутенберг, не знаєте, що з цього приводу сказали соборні отці? Sacra pagina [289] повинна бути привілеєм духовенства, бо тільки воно здатне її зрозуміти. Світським тупакам до неї зась.
— Знущаєтеся.
Рейневан теж так думав. Бо коли Шарлей продовжив, то вже анітрохи не приховував ані глумливої усмішки, ні глузливого тону.
— Світським особам, навіть тим, котрі виявляють зачатки розуму, вистачає казань, лекцій, недільних євангельських мес, притч і моралей. А ті, хто зовсім убогий духом, нехай пізнають Писання з вертепів, міраклів [290] , пасій [291] і хресних доріг, співаючи лауди [292] і витріщаючись у костелах на статуї й образи. А ви хочете надрукувати і дати цій темноті Святе Письмо? А може, до того ж іще й перекладене з латини народною мовою? Щоб кожен міг його читати й по-своєму інтерпретувати? Ви хочете, щоб це сталося?
289
Тут — Книга Святого Письма (буквально: pagina — «текст, записаний у стовпчик, сторінка книжки» (лат.)).
290
Жанр середньовічної західноєвропейської релігійно-повчальної віршованої драми (фр. miracle від лат. miraculum — диво) про чудеса із життя святих і мучеників.
291
Тут — релігійна вистава на тему мук (страстей) Христових у вигляді драматичної містерії; від лат. passio — страждання.
292
Поширені у Середньовіччі величальні пісні релігійного змісту; від лат. laudare — вихваляти, славити.
— Мені зовсім не треба того хотіти, — спокійно відповів Гутенберг. — Бо воно уже й так сталося. Зовсім недалеко звідси. У Чехії. І хоч як би далі не пішла історія, ніщо вже не змінить ні цього факту, ні його наслідків. Хочете ви того чи ні, ми стоїмо перед обличчям реформ.
Запала глибока тиша. Рейневанові здалося, що повіяло холодом. Від вікна, з боку віддаленого на якихось три кроки монастиря домініканців, у якому містилася резиденція Інквізиції.
— Коли Гуса спалили в Констанці, — наважився перервати затяжну мовчанку Унгер, — злетіла, кажуть, з диму і попелу голубка. Кажуть, що це знак. Прийде новий пророк…