Вогняний вершник
Шрифт:
— Мовчи, — зауважив суддя. — Якщо винен, то відповідай. Перед законом всі винні. Ось так!
Присутні привітали таку заяву судді оплесками. Він жестом руки попросив тиші. Звелів підсудним сісти. Сам підвівся.
— Ім’ям Космічного Права суд розпочато. Виступати й відповідати лаконічно. Підсудні! Говорити тільки правду, одну правду! Ясно?
— Ясно, — хором відповіли підсудні.
— Чудово. Присягатися не треба. Ви завжди порушували клятви. Так або ні. Прокуроре!
Підвівся високий худий хлопець в окулярах.
— Ніяких особистих емоцій. Факти, тільки факти.
— Буде
— Захисник!
— Я, — озвалася гарненька білява дівчина, що сиділа поруч Галі.
— Сентименти відкинути. Захист повинен бути гуманний, але без слинявості.
— Ваша честь, — зауважила захисниця. — Що за термінологія?
— Я тут господар! — гримнув суддя. — Слухати і підкорятися. Інакше — виведу.
Захисниця розвела руками і сіла.
— Кілька слів по суті звинувачення, — сказав суддя. — Слухайте уважно. Підсудний Єгова звинувачується в тому, що: а) створив антагоністичний світ; б) кілька разів нищив його; в) безліч разів використовував свою могутність всупереч інтересам підлеглих йому істот. Підсудний Зевс— Юпітер звинувачується в тому, що: а) покалічив батька й узурпував владу над світом; б) скористався прихильністю Прометея, а потім шляхом обману прикував його до скелі; в) користувався небесними блискавицями не на благо світу, а для своєї потіхи. Підсудний Брама звинувачується в тому, що: а) створив ізольований від єдиного безміру світ, чим позбавив його можливості пізнати істину; б) будучи всемогутнім, залишав у біді великих героїв, а то й приходив на поміч узурпаторам і демонам; в) обманював двох інших членів божественного Тримурті — Шиву та Вішну, не кажучи вже про менших істот. І, нарешті, Людина звинувачується в тому, що: а) маючи свободу волі, протягом тисячоліть прислуговувала деспотам і насильникам; б) сіяла розбрат у людському суспільстві, чим затримала на тисячоліття еволюцію; в) використала могутні сили розуму, подаровані природою, не на благо, а для самознищення. Почнемо з Єгови. Підсудний Єгова!
— Слухаю.
— Хто ви такий?
— Бог. Єдиний і неповторний. Творець неба і землі.
— Хто ваш батько, мати?
— Нема таких. Я сам собі батько й мати. Я од віку сущий. Ще нічого не було, як я вже був.
— Де? — запитав суддя.
— Поза часом і простором. У сучасних категоріях мислення цього пояснити не можна, — пихато відповів Єгова.
— А потім? Що сталося потім?
— Я створив світ. Небесний і земний. На небі я створив ангелів, на землі — людей.
— Далі?
— Ангели повстали. Я їх скинув з неба. Люди согрішили. Я їх втопив.
— Ви діяли злочинно, Єгова! Ви порушили закон.
— Я сам собі закон, — зверхньо заявив Єгова. — Не може ж моє творіння вказувати мені, що правильно, а що неправильно?
— Дивна логіка, — хмикнув суддя, апелюючи до присутніх. — Отже, мати чи батько мають право вбити, втопити чи мучити, закатувати своїх дітей?
— Певне, що так, — погодився Єгова.
— Мораль юрського періоду, — озвався хтось із слухачів. — Етика рептилій!
— Ти-и-хо! — сказав суддя. — Виведу! Єгово! Ви визнаєте себе винним у порушенні Космічного Права?
— Ні, — відповів Єгова. — Такого права нема. Отже, нема чого на нього посилатися. Я володар сущого і не дозволю…
— Ну,
Підвівся бородатий велетень.
— Зевс-Юпітер, син Кроноса!
— Ага. Тепер син Кроноса! А що ти вчинив зі своїм батьком?
— Та… скинув його!..
— Ай-я-яй, — докірливо похитав головою суддя, іронічно поглядаючи на усміхнені обличчя присутніх. — Як же так можна, всесильний Зевсе? Піднімати руку на батька?
— А він сам винен, — похмуро сказав Зевс. — їв дітей своїх. І мене б з’їв, якби…
— Зажди! Виправдовуватися будеш потім. Що ти зробив з Прометеєм?
— Прикував його до скелі. У дуже гарному місці. На Кавказі. Все-таки субтропіки. Я ж не прикував його, скажімо, на хребті Черського, де вічна мерзлота, а в смузі курортів Гагра — Сочі. Що йому ще треба?
— Та ти, я бачу, ще й дотепник? — здивувався суддя. — Гм, доведеться й це врахувати! За що ж ти його прикував? Адже він твій брат і помічник. Допоміг тобі втихомирити стихії, перемогти титанів.
— А навіщо він дав вогонь тим кузькам, нечисті земній?
— Себто кому? — вражено запитав суддя.
— А смертним. Людям. Вкрав на небі, поніс на землю. І тим порушив закон Олімпу. Я — єдиний цар, а він мене не запитав.
— Бо знав, що ти не дозволиш.
— Тим більше. Отже, не я злочинець, а він. Я діяв правильно і тому не підлягаю суду.
— Прометей діяв за велінням серця. Він любив людей. А любов — найвищий закон.
— Дурниці. Абстракція. За що їх любити — людей? Нікчемні, сварливі, войовничі, непослідовні. Дати такій мізерії вогонь? О Кроносе, такого безумства я не чекав від Прометея, мудрого титана!
— Навіщо ж ти сотворив людей?
— Я? — Знизав плечима Зевс. — Що я — ідіот? Ваша честь, я їх не творив. Вони самі виникли.
— З чого?
— З глини. З бруду. З амеби. З матерії шляхом еволюції…
— Ти мені баки не забивай, — грізно перебив суддя. — Нічого тут читати ази діамату. Ти не викручуйся, олімпійський владико! Кажи відверто, признаєшся, що винен?
— Ні за які гроші, — похитав головою Зевс. — Людей не творив, Прометея не приковував до скелі. Він сам себе прикував!
Слухачі засміялися. Суддя постукав молотком.
— До речі, ваша честь, — жалібно озвався Зевс, — чи можна запалити? А то антитіла вимагають свого!
— Пали, Горгона з тобою, — буркнув суддя. — Я теж запалю, бо доки з вами, богами, впораєшся… Сідай, лобуряко олімпійський, жди свого часу.
Над головами поплив сигаретний димок.
— Брама, — проголосив суддя, пихкаючи цигаркою. — Підсудний Брама!
— Я, — підвівся Брама, притримуючи піраміду на голові. — Можна, я зніму головний убір? А то незручно.
— Валяй, — махнув рукою суддя. — Нам не форма твоя, а суть потрібна. Так. Хто ти і що ти?
— Брама, член Тримурті, божественної тріади. Ще є в мене брати — Вішну і Шива. А батько — Махадева, Великий Дух.
— Ти сотворив світ для себе? Відповідай!
— Так точно, сотворив. Тільки не я, а мої слуги.
— Але ж ти велів їм?
— Велів.
— Тоді не має значення. Ідея твоя. Значить, і злочин твій. Ти повідомив братів твоїх, Шиву й Вішну, про свій намір?
— Ні. А навіщо?