Я, зомбі
Шрифт:
Обіч забовваніла кав'ярня. Вулиця була геть захаращена машинами. На ніч тиснув мороз, і асфальт укрився кригою. Я звернув під кав'ярню й, припаркувавшись за бордюром, вимкнув мотор.
Дзиґарі на вежі показували десять хвилин до шостої.
Скількись часу я просто сидів і роззирався довкруги. Неспокій не покидав мене. Біля кав'ярні товклися якісь волоцюги. Ходили люди по тротуару. У ятці затойбіч вулиці продавали морозиво. Тут, на місці контакту, небезпека зросла. Я почував її кожним нервом, кожнісінькою клітиною свого тіла. Я глипнув на годинника: до зустрічі зоставалось дві хвилини. Дівча у спортивних штанцях, котрі туго обтягували
Я добував пачку «Морріса». Хуртовина густішала, й волоцюги поховались у кав'ярні. Малевича ніде не було видно. Так само не кваплячись, я висмикнув зубами сигарету й пошукав запальничку; вона валялася десь аж на задньому сидінні, й довелося вставати з місця; знову вмостившись за кермом, я натиснув кнопку й, коли блискучий нікельований ковпачок відскочив убік, став нагинатись, щоб припалити сигарету…
… і тоді безформне відчуття, що точило мене цілісінький день, вибухнуло в моїй свідомості, як бомба, й мені стало страшно і безпритульно, як ніколи в житті, і я сахнувся, й підняв голову, і побачив — чітко й статично, мов у стопкадрі: спочатку машину — низьке попелясте авто, яке щойно виринуло з пітьми й, гальмуючи, котиться до пішохідного переходу, — й зразу ж по тому — височезну, кощаву фігуру Малевича, який ступив на асфальт із тротуару й пішов через дорогу, махаючи дипломатом, й водночас — зелений вогник світлофора, який ввімкнувся секунди зо три тому…
… а далі все почало розвиватися з блискавичною швидкістю: Малевич ступив ще крок — і порівнявся з радіатором попелястого авто; дзиґарі на вежі загули, й пролунав перший удар, гучний і врочистий, неначе поклик сурми; а та машина, з місця взявши розгін, вискочила на червоне світло, повалила Малевича з ніг — й підім'яла під себе, мов ганчір'яну ляльку.
Багажник підкинуло; в якийсь момент мені здалося, що авто перевернеться; задні колеса, з'їхавши з тіла, неначеб зависли в повітрі, а тоді грюкнули об асфальт. Авто викотилося у лівий ряд; чутно було, як заскреготіла коробка передач; по тому знов, коротко й злісно, гаркнув двигун.
На вежі одгримів і почав згасати останній удар дзиґарів.
ІІІ
Дорога була як шкло. Я зігнувсь над кермом, закусивши мундштук цигарки. В очах сахалися й гасли вогні: громадисько універмагу, магазин з неоновою вивіскою, якийсь кінотеатр, де біжить і біжить світляна реклама, — й зненацька середхрестя, залите оранжевим сяєвом, з фігурою регулювальника в грубому форменому кожусі.
Я сіпнув ручне гальмо. Шосе було забите машинами. Видно було, як сіється сніг, брудний і жовтий у сяйві ліхтарень.
Попереду, в заверті хурделиці, насилу мріло попелясте авто.
Я задоволено ошкіривсь. Мої припущення підтверджувались: вбивця мав фори у двітри хвилини і водій з нього був такий собі. Я зумів виграти у нього той час. Він тільки й потрапив, що проїхати бульвар, — попід узбіччям копалася снігоочисна машина, й розрив між нами зразу ж поменшав, — тоді переминув ресторан і, вихопившись на площу, почав спускатися лабіринтом поплутаних, звивистих вуличок. Йому не вдалося втекти непоміченим. Я виграв у нього ті три хвилини. Я наздогнав його і йшов тепер за ним слід у слід, ані на хвилю не тратячи з поля зору.
Регулювальник махнув палицею. Машини рушили, гаркаючи й товплячись одна поперед одної, мов худоба. Я пропхався в лівий ряд і, не спускаючи очей з попелястого авто, ввімкнув рацію.
— «Дельта», «Дельта»… я — Дванадцятий. «Дельта», я Дванадцятий. «Дельта», як чуєте мене?..
Погода була кепська. Я працював на ультракоротких, і в таку хуртовину зв'язок міг пропасти геть.
— «Дельта» слухає! — озвалося раптом з динаміка. Крізь тріск ефіру я впізнав, що говорить Цуцичок, і в мене аж од серця одлягло. — «Дельта» слухає, — повторила вона. — Дванадцятий, що у вас?
— Аварія, — сказав я у мікрофон. — Аварія. Викликаю «трійку». Повторюю: виклик «трійки», терміново.
Якусь мить Цуцичок мовчала.
— Дванадцятий, я вірно зрозуміла… у вас — аварія?..
Я сумно покивав. У сленгу детективних служб «Тартару» це слово було кодовим, і означало воно — провал.
— Повторюю… — знову став я тлумачити, але Цуцичок вже оговталась: — Ваші координати, Дванадцятий?..
— … Аварія. Аварія, — монотонно повторював я у мікрофон. — Терміново давайте «трійку». Координати: Старе Місто, в районі домініканського монастиря.
Я кинув мікрофон на сидіння й притиснув газ. Вбивця їхав за якихось сто метрів попереду. Він їхав повагом, не кваплячись і дотримувався всіх знаків. Схоже було на те, що погоні він не сподівається. Ми проминули базар. На ніч зривався вітер. Сніг падав і не танув. Я плентав у правім ряду, намагаючись не трапляти тому драбові на очі. Ми проїхали монастир домініканів і звернули в глуху, сливе безлюдну вуличку. Тут попелясте авто так наддало ходу, що за хвилю його на силу Божу вдалося розгледіть. За два квартали попереду, притулившись до хідника, стояло таксі, й авто, блимнувши поворотом, гойднулось і, об'їхавши таксі, вкотилося у якийсь двір.
Стандартна схема, втомлено подумав я. Викрадене авто, наїзд… а потім машину кидають в якомусь провулку…
В кружелянні сніжинок видно було, як з двору мов обпечена вискочила кремезна постать у шкіряній куртці й червоно-чорному адідасівському костюмі. Грюкнули дверцята, й таксі рвонуло вперед. Я наддав ходу. Ми вихопилися на бульвар, і колеса застрибали на трамвайних коліях. Попереду спалахнув світлофор.
Я різко притиснув газ, обігнав якогось пікапа і м'яко пригальмував зразу ж за таксі.
Тоді ввімкнув «Кобру» 1 й одночасно запустив плівку магнітофона.
— … работа — первый класс! — загриміло в динаміку.
— Тише, т-ты!.. Хвоста за тобой не видать?..
Скількись часу в динаміку чулося тільки погуркування мотора.
— Нет… не знаю… вроде нет! — невпевнено озвався здоровань. — Э-э, шеф… да ведь и не должно, ты чё?!.
— Знаю, — сказав другий. Голос його був спокійний. — Где тебя выбросить?
— Лады! — сказав здоровань. Він був трохи ображений. — Раз такое дело… Гони к метро. Буду уходить на тот берег. Да, шеф… так твоя фирма больше не будет меня дёргать?.. Работа сделана, мы же договаривались…
1
«Кобра» — підслуховувальний прилад, вир-во США.