Як ми говоримо
Шрифт:
Хибно було б думати, що пасивні дієприкметники українській мові – невластиві, вони широко вживаються в ролі означення, наприклад: «Зняті в павільйоні кадри були дуже вдалі»; «Продовжена на місяць передплата дала багато нових передплатників», «Сказані не про вас слова були образливі». У цих реченнях дієприкметники зняті, продовжена, сказанівиступають із функцією означення, а не присудків, якими є слова були вдалі, дала, були образливі. Пасивні дієприкметники бувають і присудками в реченні, але складеними, де, крім них, є особова форма дієслова бути(або наявність її можна припускати): «Я був дуже вражений твоїм учинком»; «Ти ж
Числові особливості дієслова–присудка
Дієслово–присудок звичайно узгоджується в числі з підметом речення: якщо підмет стоїть в однині, то й дієслово–присудок також виступає в однині («Посадила стара мати три ясені в полі». – Т. Шевченко); а множина підмета зумовлює й множину дієслова–присудка («На чужину з України брати розійшлися». – Т. Шевченко).
Проте бувають випадки, коли дієслово–присудок стоїть в іншому числі, ніж підмет: «Був собі дід та баба» (казка). Здавалось би, що за наявності в цьому реченні двох підметів – дід та баба– дієслово–присудок слід було б поставити в множині, але якщо дієслово – присудок стоїть перед двома або кількома підметами, а перший підмет стоїть в однині, то й дієслово стоятиме теж в однині: «Був собі котик та півник» (казка).
Дієслово–присудок виступає в однині також тоді, коли підмет має при собі додаток, що становить із підметом одну підметову групу речення й пов'язується з ним прийменником з: «Гарматний відгомін з першим громом мішався раз у раз в одних розкатів жмут» (М. Бажан).
Дієслово–присудок буде в однині й тоді, коли за підмет правлять збірні слова – більшість, меншість, частина, ряд, кілька, багато, чимало, група, низка, решта, половината інші, поєднані з залежними від них іменниками (прикметниками) в родовому відмінку: «Більшість присутніх пристала на цю пропозицію»; «Кілька відер води бухнуло на вогонь» (М. Коцюбинський).
Якщо підмет складається з числівника два, три, чотирий іменника, а в реченні мовиться про спільну дію, дієслово–присудок слід ставити в однині: «Летить чотири утиці» (Б. Грінченко); «На полу лежало три чоловіки» (Панас Мирний). Якщо в реченні треба підкреслити, що особи, які складають підмет із числівником, діють кожна окремо, дієслово–присудок годиться ставити в множині: «Не вертаються три брати, по світу блукають» (Т. Шевченко).
Якщо підметом є складений числівник, де останнє слово – один, дієслово–присудок може стояти в однині в чоловічому роді або в безособовій формі на — л о: «31 солдат вийшов з оточення», «Вийшло з оточення 31 солдат».
Якщо перед таким підметом є означення в множині ( усі, нашій под.), присудок має форму множини: «Усі двадцять один учасник конкурсу вийшли на змагання».
Дієслова, що керують іменниками в певних відмінках
Переважна більшість дієслів керує іменниками в якомусь певному відмінку. Таке саме правило є й у російській мові, але відмінки керованих іменників не завжди збігаються при аналогічних дієсловах з українськими. Наприклад, дієслово дякуватикерує іменником чи займенником у давальному відмінку: дякую батькові, дякуємо тобі, – тимчасом як відповідне російське благодаритьвимагає знахідного відмінка: благодарю отца, благодарим тебя, дієслово зрадитикерує іменником чи займенником у знахідному відмінку: зрадив мене, зрадив своє слово, а російське изменить– у давальному відмінку: изменил мне, изменил своему слову.
Розгляньмо, як саме керують дієслова іменниками в певних відмінках.
З іменниками в родовому відмінку стоять дієслова: вживати[Пишемо вживатий уживати, вчитий учитизалежно від того, на голосну чи приголосну кінчається попереднє слово (закон чергування).] («Горілки не вживав так, щоб через край». – Г. Квітка–Основ'яненко), вчити, вчитися, навчати, навчатися(«Нічого було робити, – треба Кириликові вчити сестер грамоти». – Панас Мирний; «Малих діток доглядала, звичаю навчала». – Т. Шевченко); глядіти, доглядати(«Гляди, як ока в голові». – М. Номис); грати, гуляти– з прийменником у( в) («Діти бігають, гуляють у ціці–баби, в хрещика». – Б. Грінченко; «Будемо грати в свого козиря». – Б. Грінченко), завдавати(«Не завдавай мені сорому при чужих людях». – І. Нечуй–Левицький), заживати(«Будуть до тебе козаки заїжджати, будуть у тебе хліба–солі заживати». – Народна пісня), запобігати(«Не хочуть у вельможних панів ласки запобігати». – П. Куліш), зазнавати, зазнати(«Не зазнала розкошоньки, вже й літа минають». – Народна пісня), пильнувати(«Бабуся пильнує малої». – Марко Вовчок), послухати, послухатися(«Послухали доброї поради високошановного народолюбця». – Б. Грінченко).
Частина дієслів керує залежним словом у родовому відмінку без прийменника або в знахідному відмінку з прийменником на: сподіватися(«Панночки сподіваємось». – Марко Вовчок; «Сподівався дід на бабин обід». – Приповідка), чекати(«…хірург Богдановський присів край вікна, чекаючи на початок роботи». – О. Довженко; «Скільки він мріяв про цей момент, скільки чекав цієї хвилини». – Ю. Смолич; «Я чекаю на тебе при каганці і співаю». – В. Стефаник). Дієслова ждати, дожидатикерують іменником у знахідному відмінку без прийменника на: «У Підпари Гафійку ждала цілоденна робота» (М. Коцюбинський).
З іменниками в давальному відмінку стоять дієслова: боліти(«Чужий біль нікому не болить». – М. Номис); це дієслово може вимагати й знахідного відмінка («Мене ж болить її відвічнеє страждання». – І. Франко), а також виступати з прийменником у( в) та іменником у родовому відмінку («Що у вас болить? – ластівкою припадає вона коло недужої». – М. Коцюбинський), вибачати(«Подорожньому і Бог вибачає». – М. Номис), прощати(«Скажіть їм, щоб простили мені, бурлаці, за мою смерть на чужині». – І. Нечуй–Левицький), дякувати(«Дякую тобі, Іване, – промовила вона». – І. Франко), віддячити( оддячити) («Соломія усе старалась оддячити циганам за рятунок і захист». – М. Коцюбинський).
З іменниками чи займенниками в знахідному відмінку стоять дієслова: зрадити(«Зрадив мене милий». – Народна пісня), опанувати(«І пустиню опанують веселії села». – Т. Шевченко), радити, порадити(«Де то моя Катерина, моя чорноброва! Вона мене все радила і тепер порадить». – Т. Шевченко; «Порадь мене, дівчинонько, як рідная мати». – Народна пісня). Тепер при дієслові радити( порадити) ставлять іменник і в давальному відмінку («Горький, Чехов, Франко, Коцюбинський завжди радили молодим авторам учитися, наполегливо поліпшувати свою письменницьку техніку». – «Літературна газета»).