Зірка КЕЦ
Шрифт:
“Очевидно, цей дід не такий уже й страшний”, - подумав я.
— Летіть прямо по коридору до кулі. В кулі є канат. І він приведе вас до професора Тюріна.
Закричало мавпеня.
— Що? Не можеш подивитися, хто там? З ким я розмовляю? Ха-ха! Воно тепер борсається в повітрі посеред кімнати і ніяк не може спуститися на підлогу. У нього неодмінно відростуть крила, — переконано додав негр. — Без крил тут погано.
Я пролетів до сферичної стіни, якою закінчувався коридор, відчинив дверцята і опинився в “кулі”. До стін кулі були прикріплені машини, апарати, ящики, балони. Від вхідних дверей навскоси було протягнуто
Нарешті я проліз в отвір і побачив людину. Вона лежала в повітрі. А від неї в усі боки йшли тонкі шовкові шнури, прикріплені до стін.
“Як павук у своєму павутинні”, - подумав я.
— Джон? — спитала людина несподівано тонким голосом.
— Доброго здоров’я, товаришу Тюрін! Я Артем’єв. Прилетів…
— А, знаю. Директор казав. На Місяць? Так. Летимо. Чудово.
Він говорив, не відриваючи очей від окуляра і не роблячи жодного руху.
— Сідати не запрошую: немає на чому. Та й не потрібно.
Я постарався обережно підібратися ближче до “павука”, щоб краще роздивитись його обличчя. Перше, що я побачив, — це величезна кучма білосніжного густого волосся, трохи бліде обличчя з прямим носом. Коли Тюрін трошки повернув голову до мене, я побачив жвавий погляд чорних очей з червонуватими повіками. Певно, він перевтомлює свої очі. Я кашлянув.
— Не кашляйте в мій бік, безладдя наробите! — суворо сказав він.
“Починається, — подумав я. — Вже й кашляти не можна”.
Але, придивившись ближче, я зрозумів, чому не можна кашляти.
Тюрін розклав у повітрі книжки, папір, олівці, зошити, носову хустку, люльку, портсигар. Найменший рух повітря — і речі розлетяться. Доведеться кликати Джона на допомогу, адже самому професорові, мабуть, нелегко розплутати своє павутиння. Він, очевидно, цим павутинням підтримує своє тіло в нерухомому стані біля об’єктива телескопа.
— Дуже велика труба у вашого телескопа, — сказав я, щоб почати розмову.
Тюрін розсміявся задоволеним сміхом.
— Еге, земним астрономам про такий телескоп не доводиться й мріяти. Тільки труби ніякої немає. Хіба, підлітаючи, ви цього не помітили?.. Пробачте, щоб не забути, я мушу продиктувати кілька слів.
І він почав говорити фрази, пересипані астрономічними й математичними термінами. Потім плавно простягнув руку вбік і повернув важілець на чорному ящику, теж прив’язаному шнурами. Коли б ці рухи показати на екрані, глядачі були б певні, що механік надто повільно крутить ручку апарата.
— Автоматичний запис на стрічці, - домашній секретар, — пояснив Тюрін. — Захований у коробочці, працює бездоганно і їсти не просить. Це швидше, ніж записувати самому. Спостерігаю і тут же диктую. Машина й математичні обчислення допомагає мені робити. Про всякий випадок маю олівець і папір. Тільки не дихайте у мій бік. Так, телескоп… Такого на Землі не збудувати. Там вага ставить межу величині. Це в мене дзеркальний телескоп-рефлектор. І не один. Дзеркала мають у діаметрі сотні метрів. Рефлектори велетенських розмірів. І зроблені вони тут з небесних матеріалів, скло — з кристалічних метеорів. Я тут справжній промисел метеорів-болідів організував…
— А білих карликів, подвійні зорі? А будову галактичної системи? А загальну будову всесвіту? Та що й казати! Навіть атмосферу планет сонячної системи до пуття не знають! Досі сперечаються. А в мене тут відкриттів на двадцять Галілеїв стане. Я не хвалюсь цим, бо в даному разі не людина прикрашує місце, а місце людину. Всякий астроном на моєму місці зробив би те саме. Та й працюю я не один. У мене цілий штат астрономів… І коли хто був геніальний, то це той, хто придумав надземну обсерваторію. Так, Кец. Йому ми це завдячуємо.
Біля отвору щось заворушилось. І я побачив мавпеня, а потім кучеряву голову Джона. Глибоко застромивши пальчики в буйну шевелюру молодого негра, мавпеня сиділо в нього на голові.
— Товаришу професоре! Ви ще не снідали? — спитав Джон.
— Провались! — відповів Тюрін. Мавпеня верескливо закричало.
— Ось і Міккі те саме говорить. Випийте гарячого кофе! — наполягав Джон.
— Згинь, пропади! Забери геть свою крикуху!
Мавпеня кричало ще пронизливіше.
— Не заберу, поки не поснідаєте!
— Ну, гаразд, гаразд. Ось бачиш, уже почав, п’ю, їм.
Тюрін обережно підтягнув до себе балон і, відкривши кран трубки, трохи посмоктав.
Мавпеня і голова Джона зникли, але через кілька хвилин з’явилися знову. Так повторювалось доти, поки, на думку Джона, професор не наситився.
— І отак щодня, — зітхнувши, сказав Тюрін. — Просто-таки мучителі. Але сказати й так, без них я зовсім забуваю про їжу. Астрономія — це, молодий друже мій, така захоплююча річ!.. Ви думаєте, що астрономія — наука? Наука про зорі? Ні. Правду кажучи, це світогляд. Філософія.
“Почалося”, - з переляком подумав я… І, щоб уникнути небезпечної теми, спитав:
— Скажіть, будь ласка, чи потрібен справді біолог під час подорожі на Місяць?
Тюрін обережно повернув голову і подивився на мене допитливо, недовірливо.
— А ви що ж, про філософію і слухати не хочете?
Згадавши напучування Крамера, я поспішно відповів:
— Навпаки, я дуже цікавлюсь філософією, але зараз… залишилось мало часу, мені треба підготуватись. Я хотів би знати…
Тюрін припав до окуляра телескопа і мовчав. Невже розсердився? Я не знав, як вийти з ніякового становища.
Але Тюрін несподівано заговорив:
— Я нікого не маю на Землі. Ні дружини, ні дітей. В звичайному розумінні, я самотній. Але мій дім, моя батьківщина — вся Земля і все небо. Моя сім’я — всі трудящі світу, такі ж славні хлопці, як і ви.
Від цього несподіваного компліменту в мене полегшало на душі.
— Ви думаєте, тут, у цьому павучому закутку, я відірвався від Землі, її інтересів? Ні. Ми тут робимо велике діло. Ви ще познайомитесь з усіма науковими розгалуженнями Зірки Кец.