Загибель Уранії
Шрифт:
— Я, врятований від смерті Братством Синів Двох Сонць…
Гримить голос, гримить… Котиться відлуння. Воно глухе, мов катакомби середньовічної каналізації під Дайлерстоуном.
— Присягаюсь!
І в цю урочисту мить раптом хтось чхнув.
Сердито гойднулися тіні. Одна з постатей зігнулась і відійшла вбік. Айт упізнав: то не витримав товстий майстер Корк — у нього нежить.
Змахнула крильми та й полетіла геть екзальтована піднесеність. Од горла відкотився клубок, що не давав говорити. Феєрія зникла — лишилося брудне, вологе
«Навіщо весь цей маскарад?! — з несподіваною огидою подумав Айт. — Каторжника з Зорі Кейз-Ола не треба підігрівати для помсти!»
— Присягаюсь боротися за справедливість!
— Присягаюсь!
— Присягаюсь знищувати капіталістів і комуністів!
«Одначе, — подумав Айт, — здається, я потрапив кудись не туди».
— Присягаюсь, — твердо і голосно промовив він, — жорстоко помститись трильйонерові Кейз-Олу за все лихе, що він вчинив людям, і не шкодувати свого життя для цього.
Чорні постаті заворушилися.
— Безіменний! Повторюй слова присяги!
— Я вже присягнув, — байдуже відповів Айт і підвівся. Серед чорних постатей хвилею пройшло сум'яття.
«Хто його пастир?» — «Майстер Корк». — «Де він?» — «Корк, ідіть сюди!»
— Безіменний, стань на коліна! Відповідай, ти комуніст?
— Ні. Але комуністів убивати не буду. Вони не зробили мені нічого лихого.
— Безіменний! Братство подарувало тобі життя, Братство й забере його за непослух!
Айт схрестив руки на грудях і глузливо похитав головою:
— Кому ви погрожуєте? Каторжникові з Зорі Кейз-Ола?.. Що ви мені можете зробити?!. Заб'єте?.. Так я і сам жертвую своїм життям, щоб помститися найлютішому ворогові… — він обвів поглядом чорну юрбу. — Я думав, ви справжні Сини Двох Сонць. А ви…
Запала пауза. Потім почувся шепіт, і знову настала тиша.
— Безіменний, іди в отой тунель і чекай нашого вироку.
— Гаразд, — Айт покірно пішов у вказаному напрямку. Йому було цілком байдуже все, і ніщо не лякало.
Він згодився на пропозицію майстра Корка, бо сподівався, що таємне Братство Синів Двох Сонць, про яке стільки говорили в Монії, допоможе йому досягнути мети. Мабуть, і Братство мало якийсь план щодо нього, бо з базікання товстуна Корка з'ясувалось, що втечу Айта було заплановано заздалегідь. Але неофіта чекало розчарування.
Йому хотілося бачити справжніх месників, людей, які готові були б гордо й сміливо загинути за свої переконання. Товстун Корк, який тільки й говорив про ціни на бензин та про свавілля монополій, здавався спочатку неприємним винятком у Братстві. Але тепер стало ясно, що решта під чорними балахонами теж дбають тільки про свої крамнички та майстерні, ненавидять монополістів, які їх душать, і бояться комуністів, бо ті виступають проти приватної власності.
— Знищувати комуністів! — прошепотів Айт. — Ні, на це я не піду. Що вони мені зробили?
Більшість каторжан на Зорі Кейз-Ола були комуністами. В Айта
В хвилини, коли дозволялося скинути скафандри в герметичних каютах, Айт залюбки розмовляв з комуністами, погоджувався з багатьма їхніми доказами і, коли б вони не висміяли його планів помсти Кейз-Олу та взагалі індивідуальний терор, може, і сам з часом пройнявся б їхніми переконаннями.
Айт не поділяв повністю поглядів комуністів, але розлучився з ними не як ворог.
— Безіменний, іди сюди!
Айт повільно підійшов. Він був цілком певний, що його не заб'ють і не вчинять нічого лихого.
— Стань на коліна, безіменний!
Айт скорився й цьому наказові.
— Зважаючи на твоє високе покликання, Братство Синів Двох Сонць дарує тобі відхилення від ритуалу. Підведись, Сину Двох Сонць!
Блиснув яскравий спалах. Заклубочив ароматний дим. Хтось натягнув на Айта чорний балахон. Церемонію посвяти було закінчено.
— Йди, Сину Двох Сонць! Твоїм пастирем буде майстер Корк.
Корк узяв Айта за руку і повів кудись плутаним шляхом, час від часу присвічуючи кишеньковим ліхтариком. Їм доводилося пролізати над завалами, переходити хисткими кладками через потоки нечистот, дертися іржавими драбинами на вищі горизонти. Нарешті, скинувши і заховавши в одній з камер чорні балахони, вони вийшли під мостом на берег неширокої смердючої річки.
— Он туди! — сказав пошепки майстер Корк.
За мостом виднівся чималий особняк. Коли Айт з Корком підійшли ближче, то побачили на його парадних дверях червоне коло, емблему медицини Монії, і напис: «Член багатьох академій і магістр оживлення, ясний нащадок неба, професор Лайн-Еу».
Лайн — невисокий старий чоловік — зустрів гостей як давніх знайомих.
— О, містер Фейль! — закричав він, звертаючись до Айта. — Як ся маєте?.. Все ще болить рука перед негодою?.. Так, так, я обіцяв вам кілька лікувальних процедур, пам'ятаю, пам'ятаю! То що ж — ходімо до кабінету.
Айт, трохи дивуючись, охоче зіграв роль колишнього пацієнта лікаря Лайна, навіть зойкнув, ненароком торкнувшись одвірка в кабінеті.
— Досить, — з доброзичливою посмішкою сказав Лайн. — Сідайте. Ваше ім'я?
— Це той, на кого чекали, — вихопився майстер Корк.
— Мене звуть Айт, — лаконічно відповів інженер, не звертаючи уваги на застережні знаки свого «пастиря».
— Айт — світло… — задумливо повторив професор. — Гарне ім'я! І вам не шкода буде змінити його на якесь інше?
— Я готовий до всього, пане професор! — гаряче прошепотів інженер.
— Це правда? — недовірливо похитав головою старий. — Містер Корк, ви вільні.
Коли Корк вийшов, професор сів ближче і повторив своє запитання: