Золотий Ра
Шрифт:
— Воля царя завжди була для мене таємницею... — ухиливсь од відповіді тиран Мілета.
— Якби ти сказав, що назвеш нове місто моїм іменем, — прискалився Дар'явауш, — я б відразу побачив, що ти підлесник, а з підлесниками я розправляюся дуже швидко.
— Я служу тобі не з вигоди, а з великої пошани й любові до тебе, — потай торжествуючи, смиренним голосом промовив мілетський тиран.
Тирани грецьких іонійських міст марно намагалися почути, про що шепочеться Гістіей з царем Персії. Коли Дар'явауш винагородив усіх тиранів, які разом з
— Чим же винагородив тебе цар Персії?
Мільтіад не відповів. Гістіей усе сам добре бачив, а спитав лише для того, щоб дозолити цьому впертому афінянинові, який став тираном Херсонесу Геллеспонтського.
— Тебе цар винагородив золотою кінською збруєю, хоча ти пропонував нам його зрадити й перекинутися до скіфів, — нагадав Мільтіадові Гістіей. — Хіба не я вас усіх переконував на Дунаї, що ми пануємо над своїми співгромадянами тільки завдяки персам?
Гістіей говорив голосно, решта тиранів, які йшли тісним гуртом, за цими словами мілетського тирана схвально загомоніли, бо вони тоді послухали поради Гістіея й сьогодні кожен щось отримав од перського царя.
Гістіей знову сказав Мільтіадові:
— Дарій — справедливий і немстивий цар. Під таким царем еллінам житиметься дуже добре. Він і до тебе не був дріб'язковим і пробачив тобі все.
Афінянин Мільтіад нарешті не витримав.
— Кажеш, пробачив? А хто доповів йому про нашу тодішню суперечку на Дунаї? — закричав він.
— Хай покарають мене безжальні Еринії! — гукнув тиран Мілета. Клятва була страшна, тепер Мільтіад не мав права сумніватися. Гістіея можна було звинувачувати в чому завгодно, лише не в брехні.
І все-таки Мільтіад народився в Афінах і не міг знести наруги. Йому пригадалися слова скіфського архонта — про найкращих у світі рабів.
— Боїться твій Дарій, через те й не зважився помститись! — вигукнув Мільтіад у темряву.
— Боїться? Чи не тебе?
— І мене боїться. Він після Скіфії боїться всіх на світі, — сказав тиран Херсонесу Геллеспонтського, сказав це голосно вперше в житті; ці вголос вимовлені слова здались йому приємнішими від гімну Персефоні, й він повторив їх уже для себе: — Боїться й мене!..
Гістіей засміявся:
— В мого сусіда Ядмона з острова Самосу був раб на ім'я Езоп. Несусвітне ледащо, ще й кривий на ліву ногу, але байки вмів складати дуже кумедні. В нього звірі мовби балакають по-людському, і все в них як у людей. То цей Езоп розказував при мені байку про комара та лева. Лев собі лежить, а комар дзижчить та кусає його то за лапу, то за хвіст. Комара й питають: «Чого так роздзижчався? Що ти можеш зробити цареві звірів?» А комар відповідає: «Хай усі бачать, бува, хтось подумає: може, комарик і справді такий страшний та дужий, коли кусає самого царя!»
В гурті грецьких тиранів знявся регіт, Мільтіад лише безсило скреготнув зубами й відстав, не пішов за всіма. А в темряві ще довго ляскотіли насмішки.
Лише коли голоси стихли десь там унизу біля Боспора, Мільтіад поплентав услід за нерозважливими земляками, бо й на серці в нього відлягло. Він уже без роздратування й заздрощів подумав: «Хай народиться Міркін. Все-таки то буде еллінське місто. Всіх комарів не передушить навіть найбільший лев...»
Знищити ненародженого!
Минуло добрих п'ять літ, перш ніж Цар царів Дар'явауш знову почув про свого благодійника Гістіея. Й нагадав, цареві про нього Багабухша — один із семи найближчих до царя людей.
Під час лихої для персів скіфської війни Багабухша був головним воєводою всього війська, а після поразки від скіфів Дар'явауш замінив Багабухшу Утаною, зміщеного ж воєводу наставив сатрапом Фрігії та вузенької смуги фракійської землі, яка ще лишалася під владою персів.
Дар'явауш насилу згадав, що завдяки тому Гістіеєві йому пощастило врятуватися, бо скіфи не змогли переслідувати його через Істр-Дунай.
— Ти подарував тому грекові чималий клапоть землі в моїй сатрапії, — сказав цареві Багабухша.
— А-а! Кілька пагорбів, укритих лісом, — Дар'явауш нарешті згадав усе до дрібниць. — Він, здається, збирався назвати те місто Міркіном? А якби назвав був на мою честь Даріополем, то я подумав би, що в тій землі повно золота й коштовних камінців!
— У тій землі — багаті срібні копальні. А на пагорбах росте чудовий корабельний ліс, — промовив Багабухша.
— Відколи це царські сатрапи почали цікавитись корабельним лісом? — засміявся цар. — Для цього ми завоювали фінікійців і азійських греків.
Багабухша зважився на таку розмову з царем, і вже ніщо не могло його стримати. Набичивши лоба, він сказав:
— Ти щороку вимагаєш з моєї сатрапії чотириста двадцять талантів срібла. А копальні Гістіея дають по двісті талантів, та ще корабельного лісу він нарубує талантів на вісімдесят або й усі сто.
Дар'явауш замислився; слова Багабухші виявились для нього цілковитою несподіванкою. По довгих роздумах він з підозрою глянув на свого вельможу й раптом здобувся на дуже рішучі слова:
— Ти дуже низько цінуєш моє життя й життя всієї Персії. Швидко забувся, як прислуживсь нам у тій страшній війні той грецький царьок. Якби не він та не його греки, скіфи передавили б нас іще по той бік своєї стоклятої річки, а потім безкарно забрали б усі наші володіння. Колись Азія вже ледве їх позбулась. А ти говориш про кілька нужденних срібних копалень та клапоть лісу, якого в нас неміряні гони... Йди собі, Багабухшо, й будь надалі обачнішим у розмові зі своїм царем.
Після таких слів навіть безстрашний Багабухша, по-шакалячому підібгавши хвіст, упав навколішки й принижено стояв доти, поки володар сам дозволив йому встати.