17 хвилин
Шрифт:
«Дуже вам вдячна», —сказала вона. Василь удруге почув її голос. В ньому тепер було стільки щирої, дзвінкої подяки...
«Скажіть мені вашу адресу й я пришлю вам гроші», — сказала вона. «Чому так?» — просичав Ганек, йому трішки стиснуло горло.
Вона здивовано глянула на нього.
«Щоби не турбувати вас», — дзвінко відповіла вона. «Втім, коли ви мені не довіряєте, я вам скажу свою» — додала вона з чарівною усмішкою.
Кельнер подався, вона підвелась.
«Ні, ні, я цілком покладаюсь, але... ні, так я цілком, цілком покладаюсь, вибачте мені, будь ласка, я зовсім не те хотів сказати...» — забелькотів Василь.
Вони вийшли з кафе.
На вулиці вона спинилась на мить і рішуче сказала:
«Моя адреса: Вестен, Ансбахер-Штрасе, 32, Рейнеке. Бувайте здорові! Ще раз дякую вам!»
Вона повернулась і пішла.
Ганек постояв з секунду.
Рейнеке. Наче він чув десь це прізвище.
Він пройшов кварталів зо два, силкуючись пригадати щось, звязане з прізвищем Рейнеке.
— «Рейнеке Лис» — Вольфганга Гетого — переклав такий-то року такого-то. Накладом таким-то.
Ні — не те! Десь іще був Рейнеке.
Зненацька Василь втямкував. Він розгорнув записову книжку й подивився адреси. В другій шпальті ліворуч він знайшов:
— Гаррі Рейнеке — голова правління кооперативу «Електра».
Ганек аж підстрибнув з радощів. Це його дочка або племінниця. 0-го-го-го-го.— Він піде туди в справах ділових; завтра-ж.
Другого дня Василь у чорній парі стояв перед табличкою Г. Рейнеке. Він уже подзвонив.
— Невже-ж вийде вона? — Ох, нехай вона не виходить. Нехай не відразу... Двері одчинилися...
В дверях стояла стара в біленькому мережевому очіпку, з окулярами на довгому носі. «Скажіть, будь ласка, чи не можу я бачити радника комерції, пана Гаррі Рейнеке? Ось моя картка».
Стара взяла картку, прочитала й повела Василя крізь чепурненьку кімнату з христами й душеспасительними написами на стінках.
«Гаррі», — сказала вона постукавши в двері...
Гаррі Рейнеке був звичайний німецький буржуа — кооператор, з якими Ганекові частенько доводилось зустрічатися.
Товстий, з гладко виголеним подвійним підборіддям він угруз у зручне крісло перед письмовним столом.
Це діло не страшне, вирішив Василь і почав приготовану зараньше ділову розмову. Українська кооперативна спілка має такі-то й такі-то пропозиції сировини, ціни такі-то й такі-то, вигоди безсумнівні й полягають в таких-то подальших обставинах...
Василева промова ллялася мов гірський струмінь.
Нарешті він змовк.
«Боюсь, що це нам не підходить», — одповів нарешті тоненьким голоском шановний Гаррі Рейнеке.
Василеві — байдуже. Він охоче згодився, що це для Гаррі Рейнеке не підходить, і зібрався тікати.
Але як тепер далі? Він уже залишив Рейнеке на всякий випадок свою адресу: не було вже про що балакати.
Треба було йти, але Василь не міг звестися на ноги.
В цей момент двері одчинилися й у шпарку просунулася знайома голівка. Побачивши Василя, вона негайно зникла.
Василь покрутився ще трохи й вийшов. Він пробував якось забратися у вітальню, але вона не з'являлась...
В неділю Василь одержав запрошення на обід. Це був лист від самого Рейнеке, де той розписував всякі подяки й щиро просив по товариському пообідати разом з ним та його сім'єю.
Василеві не так хотілось обідати з сім'єю шановного Гаррі Рейнеке, як посідити десь у садку віч-на-віч із дівчиною. Одначе він одягся й пішов.
В невеличкій їдальні з темного дерева Василя посаджено поруч з самим Рейнеке й напроти Ельзи.
Шановний розпитувався про Радянську Вкраїну, указував, що він сам соціяліст, тоб-то наслідує заповіти фон-Лео фон-Толстої і раз на тиждень замість м'яса й усякої страви п'є саме молоко.
Втім він уважає всеж-таки, що:
«Большевисмус іст антисоціялісмус», але коли йому доведуть протилежне, то він охоче згодиться…
Василь слухав і одно зиркав на Ельзу. Та сиділа й ні пари з вуст. Де поділись блискавичні погляди й чарівна усмішка — все це діставалося тарілці. Василеві здавалося, що вона трішки ніяковіє, коли фатер починав розводити теревені про «соціялісмус».
Він спробував сказати, що між Лео фон-Толстої та соціялізмом є принципіяльна ріжниця, але старий враз перекинув його цитатою з Трейчке, що, мовляв, соціялізм властивий лише духові єврейської раси, а германська раса плекає здоровий індивідуалізм.
«Ми, німці — ті-ж самі елліни», — закінчив шановитий кооператор і запалив сигару. Василь, що не звик до Трейчке, трошки здивований глянув на «елліна» й закурив і собі. Старий розводився ще з чверть години. Ельза тим часом зникла й Василь, спіймавши облизня, пішов додому, вирішивши більше до Рейнеків не ходити.
Але за днів двоє він одержав ділову пропозицію в справі закупівлі української сировини.
Він прийшов ще раз і потрапив на сніданок. Рейнеке так запрошував сісти, що не можна було одмовитись. Ельзи за столом не було.
Проковтнувши якийсь шматок, обоє пішли до кабінету.
ділової пропозиції нічого не вийшло. На цей раз Ганек не міг погодитися на Рейнекові умови. Він уже налагодився йти, коли німець раптом спитав:
«Ви знаєте, що в мене є доросла дочка?»
Василь не найшовсь навіть, що одповісти,
Тоді німець підвівся, підійшов до дверей, замкнув їх ключем і поклав ключа собі в кешеню.
«Ви знаєте, що в мене є доросла дочка?» — запитав він удруге.
«Знаю», — одповів Ганек.