1q84. книга ІІІ
Шрифт:
— Якщо йдеться про найголовніше, то наразі начебто не дружу, — здавшись, признався Тенґо.
— Отакої! — здивувалася медсестра Тамура. Й облизала палець, яким розмішувала лід у склянці. — Погано. Нікуди не годиться, що Тенґо-кун, молодий і здоровий чоловік, ні з ким не дружить.
— І здоров'ю шкода, — додала огрядна медсестра Омура. — Якщо довго стримуватися, то поступово й голова отупіє.
Молода медсестра Адаті знову хихикнула.
— Голова зовсім отупіє, — сказала вона й кінчиком пальця постукала скроню.
— Ще недавно дружив з однією, — ніби виправдовуючись, мовив Тенґо.
— Але вона недавнозникла? — притискаючи окуляри на переніссі, спитала медсестра Тамура.
Тенґо кивнув.
— Інакше кажучи, дала відкоша? — запитала медсестра Омура.
— Та як вам сказати?… — І Тенґо задумався. — Можливо, що так. Здається, таки дала відкоша.
— Може, була набагато старшою від вас? — примруживши очі, спитала медсестра Тамура.
— Так, це правда, — відповів Тенґо й подумав: «Як вона про це дізналася?».
— А я що казала?! — звертаючись до своїх компаньйонок, гордовито заявила медсестра Тамура.
Ті кивнули.
— Я казала дівчатам, — обернувшись до Тенґо, пояснила медсестра Тамура, — що ви, Тенґо-кун, напевне, дружите із старшою від вас жінкою. Жіночим нюхом відчула.
— Нюх-нюх! — сказала медсестра Адаті.
— І до того ж заміжньою, — млявим голосом підкреслила медсестра Омура. — Правда чи ні?
Трохи повагавшись, Тенґо кивнув. Брехати вже було запізно.
— Ох і пустун! — сказала молода медсестра Адаті, постукуючи кінчиком пальця по стегну Тенґо.
— Наскільки років старша?
— На десять, — відповів він.
— Ого! — сказала медсестра Тамура.
— Он як! У Тенґо-куна закохалася по самі вуха старша за нього заміжня жінка, — сказала медсестра Омура, мати двох дітей. — Непогано! І я б з нею позмагалася. Заспокоїла б його самотнього, з доброю душею. Як бачите, я ще нічого собі.
Вона спробувала притиснути руку Тенґо до своїх грудей. Компаньйонки стримали її. Очевидно, вважали, що, навіть розвеселившись, напідпитку, медсестра не повинна виходити за певні межі у стосунках з ріднею пацієнта. А може, боялися, що хтось стане свідком такої сцени. Так чи інакше, в невеликому містечку подібні чутки поширюються за одну мить. Мабуть, і пам'ятали, що чоловік медсестри Омури — надзвичайно ревнивий. Та й Тенґо не хотів потрапити в зайву халепу.
— Все-таки ви, Тенґо-кун, молодчина! — сказала медсестра Тамура, щоб змінити тему розмови. — Приїжджаєте в таку далечінь і щодня кілька годин при батьковому узголів'ї вголос читаєте йому книжку… Не кожен на таке спроможний.
— Авжеж, молодчина! За таке варто його поважати, — сказала молода медсестра Адаті, злегка нахиливши вбік голову.
— Ми завжди вас, Тенґо-кун, хвалимо, — додала медсестра Тамура.
Тенґо мимоволі зашарівся. Таж він перебуває в цьому місті не для догляду за батьком, а хоче ще раз побачити повітряну личинку, а в ній — сонну юну Аомаме. Це майже єдина причина його затримки в цьому місті. А догляд за батьком у коматозному стані — лише привід. Бо тоді довелося б насамперед пояснювати, що таке «повітряна личинка».
— Але ж я досі нічого доброго не зробив, — сидячи на вузькому дерев'яному стільці й незграбно зіщуливши своє велике тіло, неохоче сказав він. Однак таку його поведінку медсестри сприйняли тільки як вияв скромності.
Сказавши, що пора лягати спати, Тенґо хотів підвестись і раніше за всіх повернутися в готель, але проґавив відповідний момент. Бо зроду вдався таким — не міг робити щось комусь усупереч.
— Однак, — сказала медсестра Омура й відкашлялася, — повернімося до початку. Чому ви розійшлися з тією заміжньою жінкою, старшою від вас на десять років? Ви ж з нею знайшли спільну мову, чи не так? Може, чоловік спіймав її на гарячому?
— Сам не знаю, чому, — відповів Тенґо. — Одного дня раптом зв'язок між нами припинився, от і все.
— От тобі й на! — сказала молода медсестра Адаті. — Може, ви їй обридли?
Висока медсестра Омура, мати двох дітей, хитнула вбік головою і, піднісши вказівний палець угору, сказала молодій медсестрі:
— Ти ще не розумієш, що таке життя. Зовсім не розумієш. Сорокарічна заміжня жінка, спіймавши такого молодого, здорового й смачного хлопця, просто так не відмовиться від нього й не скаже: «Дякую за гостинність. Ну, бувай!» Навіть якби він цього хотів.
— Невже так буває? — задумавшись, сказала медсестра Адаті. — Цього не зовсім розумію.
— Так буває, — заявила медсестра Омура, мати двох дітей. Якийсь час вона дивилася на Тенґо таким поглядом, ніби, відступивши на кілька кроків, оцінювала надгробний напис, вирізьблений долотом, а тоді кивнула. — З часом зрозумієш.
— Ой, я вже давно не маю від неї вісток, — сказала медсестра Тамура, добре вмостившись на стільці.
Після того троє медсестер заглибилися в чутки про любовні пригоди якоїсь жінки, невідомої Тенґо, — можливо, також медсестри. Із склянкою віскі з водою в руці він дивився на цих трьох медсестер, і в його уяві сплили три відьми з п'єси «Макбет», які, виголошуючи заклинання: «Є зло в добрі, добро у злі», — навіювали Макбету злий намір. Ясна річ, Тенґо не вважав трьох медсестер злими істотами. Вони були люб'язними й щирими. Старанні в роботі, вони добре доглядали його батька. Притиснуті тягарем важкої праці, жили безбарвним життям у цьому містечку, де люди головно займалися рибальством, й тільки один раз на місяць позбувалися накопиченого стресу. Та, побачивши, як енергія трьох жінок різного віку зібралася докупи, Тенґо мимоволі уявив собі краєвид шотландського пустища. Заволочене густими хмарами небо й холодний вітер з дощем, що пролітає в заростях вересу.
На лекції англійської мови в університеті він читав п'єсу «Макбет» і, як не дивно, запам'ятав один уривок.
By the pricking of my thumbs, Something wicked this way comes, Open, locks, Whoever knocks. В мене пальці засвербіли — Щось недобре прилетіло. Увійди, хто йде сюди. [9]Чому цей уривок саме зараз виразно згадався? Хоча Тенґо навіть не пам'ятав, хто в п'єсі вимовляє ці слова. Однак вони змусили його уявити собі збирача абонентної плати «NHK», який уперто стукає у двері його квартири в Коендзі. Тенґо зиркнув на великий палець. Він не свербів, однак у майстерному ритмі Шекспірових слів таки вчувалася зловісна нота.
9
Переклад Бориса Тена (за участю Віктора Гуменюка), 1986 р.